Для того щоб побачити внутрішніми очима подію Різдва Христового і зрозуміти ЩО і ХТО такий Живий Бог − відвідайте лікарню! Він є там щодня! А люди, які потрапляють в палату − це ті, хто має шанс Його щодня бачити і побачити біля себе, як ніколи близько…
Різдво! Як це весело, щиро, тепло і відверто! Цього року ми збільшилися у двічі. Ми – це понад півсотні дітей та молоді від Дубриничів до Мукачева!
Як завжди ми рушаємо в дорогу з благословення Високопреосвященнішого Феодора, архієпископа Мукачівського і Ужгородського та ініціативи Молодіжного відділу єпархії.
Відразу ділимося. Одна група йде до Ужгородської центральної міської клінічної лікарні, інші до Закарпатської обласної клінічної лікарні ім. А. Новака, треті до Ужгородського міського територіального центру соціального обслуговування для пенсіонерів та непрацездатних літніх людей при міській раді та до Закарпатського обласного кардіологічного клінічного диспансеру. В кожної групи свої «приватні» два, а то й три священнослужителі. З нами і монахи Ужгородського Свято-Воскресенського чоловічого монастиря.
Щира подяка за солодощі меценату, просто добрій людині, яка не стоїть осторонь від біди інших − приватному підприємцю Лабик Андрію Яношовичу.
Коли перед собою бачиш радісні очі людей, що лежать в лікарні – це є справжнім, непідробним Євангельським щастям! А коли поряд з тобою «спецгрупа» колядників у складі півсотні дітлахів та молоді – це «адреналін», який неможливо передати словами.
Отже, цей рік не став винятковим. Рівно о 14.00, ми всі: священнослужителі та молодь зустрічаємося, ділимося на групи і роз’їзджаємося по місту.
УВАГА! Після коляд у лікарнях спільна – «піца»)))… Ви б бачили очі наших маленьких колядників)))… Без коментарів))) Ми – дорослі не вміємо так радіти дрібницям нашого життя! А потім спільна коляда на Театральній площі біля ялинки нашої столиці − міста над Ужем.
Ніколи ніхто не зрозуміє Християнство без живої реалізації його у житті. В ці дні разом з богослужбовим прославленням народження Христа Спасителя ми стали свідками Його прославлення в очах хворих людей в лікарнях, які разом з нами зі сльозами в очах співали колядки.
Додому їдеш «ніякий», але на душі щось є невимовне, «інше», незвичне. Це – непідробна радість від того, що ти мав сьогодні ще одну можливість побачити «іншими» очами Христа в очах «інших» людей.
Христос Рождається − славімо Його!
Один із учасників коляди,
протоієрей Олександр Монич
