«Болить – не болить, а я мушу регентувати» – пам‘яті монахині Анастасії (Берец) присвячено

29 червня виповнюється 40 днів з часу відходу до Господа монахині Анастасії (Берец), відомої як Наталія Юріївна – багаторічного регента православного кафедрального собору на честь ікони Божої Матері «Почаївської» м. Мукачева.

21 травня, після важкої хвороби, її серце перестало битися.

Інформаційний відділ зібрав спогади про цю смиренну й талановиту християнку. Спогади, які є не просто думками вголос окремих людей, але відлунюють її ритм життя, послух, світосприйняття та внутрішню гармонію.    

***

Митрополит Феодор, керуючий Мукачівською єпархією УПЦ:
– Наталію Юріївну знав ще багато років до архієрейства, як надзвичайно скромну, смиренну і добру людину. Адже одне з найбільших добродіянь в Церкві Христовій – це добродіяння смирення, без якого неможливо спасти свою душу. Бачив її щирість до виконання своїх обов’язків регента кафедрального собору. Бачив, як вона від душі, з кротістю, керувала хором,   оспівуючи Богу хвалебно-подячні гімни і ті піснеспіви, які звершуються на Всенічних бдіннях та Божественній літургії.

На превеликий жаль, зі скорботою, ми дізналися про те, що Наталія Юріївна захворіла, і дуже серйозно. У співбесіді з нашими священиками вона відкрила  одне прохання, – прийняти монашество. Думаю, що це прохання її душі й серця виникло в неї уже давніше і тільки Господь Серцезнавець може про це знати. Коли мені це вперше сказали, відповів, що зачекаємо і побачимо чи підтвердиться її бажання через певний період часу. І вже, коли мені вдруге передали, що вона щиро бажає прийняти на себе чернечі обітниці,  звичайно, дав благословення і Наталія Юріївна стала монахинею Анастасією.

Не мав можливості зустрітися із нею, але бачив фотографії, які мені показували із часу її постригу. Було видно сяюче обличчя, посмішку і неймовірну радість та втіху.  Напевно, сповнилося велике  бажання її душі. Причастившись Святих Христових Таїн,  по-монашому, зі смиренням і без нарікання монахиня Анастасія  передала свою душу в обителі праведних.

Нам дуже скорботно, звичайно, говорити за монахиню Анастасію, як за людину яка відійшла у Вічність. Тому що вона багато зробила для храму, Церкви, дуже любила Божу Матір – завжди незмінно перебувала у Домбоцькому монастирі під час вшанування ікони Божої Матері «Скоропослушниця». Але ми переконані: Бог Милосердний, Який дарує кожній людині Свою милість сподобив її перед кінцем земного життя ангельського образу.  У зв’язку з тим, що монахиня Анастасія була зарахована до сестер Свято-Миколаївського  монастиря м. Мукачева, після її блаженної кончини було прийнято рішення, як велике виключення, погребіння звершити на монастирському кладовищі при жіночій обителі, де вона, можливо, ціле життя мала бажання бути й служити Богу, нести свій подвиг. І  Господь сподобив її упокоїтися в обителі, де верховний покровитель та ігумен – святитель чудотворець Миколай.

***

Ангеліна Місо, хористка:

– Наталія Юріївна… 2 слова, а скільки значення… Це та людина, яку Бог створив для Церкви Христової… Слова тут зайві… Надзвичайно боляче, коли Бог забирає найкращих і найрідніших людей… Людина, яка завжди вміла підтримати, підказати, допомогти і утішити. Та, яка завжди була прикладом, яка завжди допомагала, підтримувала, яка завжди дбала і піклувалася, яка ніколи нічого не просила взамін, яка завжди не відмовляла. Так можна описати нашу люблячу монахиню Анастасію… Я пам’ятаю, як вона завжди співпереживала разом зі священнослужителями, коли закривали храми через епідемію короновірусу. Вона завжди молилася за кожного, і говорила такі слова: «Бог управить», «на все Божа воля».

Дуже важко таку втрату перенести як для хору (ми стали сиротами, які втратили свою церковну Маму), так для її рідних, друзів,знайомих і, особисто, для мене. Вона була такою чистою, рідною душею… Нехай монахиня Анастасія буде поруч із праведними, що упокоїлись в Царстві Божому. Ми Вас безмежно любимо, і вдячні за Вашу доброту, повагу і любляче серце, котре Ви в нас вкладали… Ми будемо завжди пам’ятати про Вас як про свою рідну Маму, яка була поруч і віддала себе Церкві та церковному співу… Царство Небесне, наша дорогесенька монахиня Анастасія!

***

Дмитро Висіч, хорист:

– Мені запам’яталося, коли ми всі разом їздили на природу – духовно і тілесно відпочили, пограли у волейбол. Усе було дуже чудово, я дуже задоволений. Дуже сумно, що так сталося… Ми пам’ятаємо.

***

Тетяна Богдан, хористка:

– Наталія Юріївна була щирою та доброзичливою людиною, професійним музикантом. Ніколи не прагнула визнання та слави. Завжди толерантно відносилася до людей, вміла підтримати та розрадити у важку хвилину.

***

Олександр Бідзіля, хорист:        

– Життєрадісна і завжди усміхнена. Такою мені назавжди запам’ятається Наталія Юріївна. Один з моїх життєвих наставників, яка щиро і по-справжньому вміла радіти нашим успіхам, завжди знала знайти потрібні слова поради чи утіхи. Цікавий і мудрий співрозмовник, у нас було багато спільного, завжди було про що поговорити, чим поділитись, і взагалі, Наталія Юріївна  абсолютно зі всіма могла знайти спільну мову.

Багато хто з нас, хористів, прийшов в колектив ще в підлітковому віці і, відповідно. ми зростали і формувались як особистості у неї на очах. У свою чергу, вона завжди за нас переживала, тішилася, коли бачила як ми створюємо свої сім’ї, радувалась нашим дітям. Вона за всіх переживала, окрім себе. Ніколи ні на що не нарікала і не жалілась. Хоча і було помітно останнім часом, що їй важко. Але вона і надалі просто і зі смиренням несла свій послух. Просто уповала на волю Божу. Так про це і казала завжди. Дійсно, справжній приклад смиренності і терпіння.

Наталія Юріївна ще була і прикладом відданості своєму поклику. За весь час керуванням хором, а це кілька десятиліть, вона не пропустила жодного суботнього, недільного чи святкового богослужіння. Якщо ми їхали в якусь паломницьку поїздку, то тоді співали літургію там. Багато людей через хор вона привела до храму. Ще Наталія Юріївна за своєю природою була людиною дуже скромною і ніколи не намагалась бути на перших ролях, а, навпаки, – просто і скромно трудилась у своєму покликанні. За 21 рік знайомства з нею в пам’яті закарбувались сотні згадок: з богослужінь, поїздок, бесід. І при кожній з цих згадок мимоволі всміхаєшся, як робила це вона, коли нас зустрічала. Матушка Анастасія назавжди залишиться з доброю згадкою у наших серцях.

***

– Россана Логойда, хористка:

– Пригадую недавню нашу розмову. Кажу, на Вас подивишся, навіть не скажеш, що Вас щось турбує, болить. А вона каже: «я сильна. Були часи, коли вчилася, весь день пари, ввечері підробітки (бо жити за одну стипендію було важко). Потім після роботи приходила, в гуртожитку всі веселяться відпочивають. Спати не ляжеш. А потім я чергова по поверху. Зранку перевірка поверху – спати не можу піти, поки не буде ідеально чисто. Ставала на коліна і весь поверх вручну мила. Щоб чисто було. От так і не спала, бувало, інколи і по дві ночі. На мені лежала відповідальність. Я мусила. Звідки сили мала? Господь мабуть давав. Я вірила! Так і зараз. Болить – не болить, а я мушу»…

А я дивилася на неї і розуміла, які ми слабі і маловірні в порівнянні з Наталію Юріївною. У пам’яті залишилася відповідальна, сильна, світла, позитивна людина, від якої завжди віяло теплом і добротою.

***

Хомин Світлана, подруга:

– Ми працювали разом і кабінети в Мукачівському гуманітарно-педагогічному коледжі були поруч. Не було дням, щоб ми не обмінялися слівцем, бодай: «Привіт, як справи?»

Людина залишає по собі не тільки діла, а і слова. Слова, які живуть і передаються з уст в уста іншим людям. Улюблена фраза в Наталії Юріївна була: «Не все так просто!  Терпение и смирение!». Як часто, ці прості два речення допомагають в житті. Я впевнена, що скажу їх своєму сину і, маю надію, що син передасть своїм дітям. Людина живе, поки живе про неї пам’ять. Вічна пам’ять!

***

Наталія Попадинець, хористка:

– Ми всі пам’ятаємо нашу Наталію Юріївну (матушку Анастасію) як чуйну, доброзичливу, життєрадісну, енергійну людину з великим серцем і щирою душею. У своїй професійній діяльності вона керувалась не обов’язками, а покликанням. Присвятила вагому частку свого життя розвитку студентів, як творчих особистостей та становленню їх в дорослому житті. Крім того, у нашій пам’яті вона ще й чудова господиня. Запрошувала нас до свого дому, і ми відчували атмосферу затишку та комфорту.

Завдяки їй наш колектив згуртувався, і всі ми стали набагато ближче одне одному. Наталія Юріївна допомагала кожному з нас в скрутну хвилину, незважаючи на обмаль часу. Завжди знаходила потрібні слова підтримки, та сприяла духовному росту кожного хориста. Її опіка надихала нас, надавала життєвих сил. В особі матушки Анастасії кожен з нас знайшов собі надійного друга та мудру порадницю. Її неочікувана смерть стала значимою втратою для нас. Я особисто вдячна Богу, що явив у моєму житті справжнього друга в її особі.

***

Леся Мусієць, нова регентка хору:

– Дуже важко згадувати в минулому часі за людину, яку знала зі шкільних років, з якою пов’язані роки дружби, професійної діяльності, співу в архієрейському хорі. Матушка Анастасія залишається для мене сильною духом, життєрадісною та активною жінкою, з якою несумісне слово «смерть». Усе її життя було віддане роботі, студентам, регентству в соборі ікони Почаївської Божої Матері. Наталія Юріївна була справжнім другом, професійним диригентом, мудрим керівником, яка вболівала за свій колектив. З нею можна було поділитися своїми проблемами, вона вміла морально заспокоїти і підбадьорити, як ніхто інший. Але про свої проблеми воліла мовчати. Якось і на думку не спадало, що з нашою Наталкою може щось статися. На жаль, сталося…

Будучи важкохворою, матушка Анастасія знаходила сили наставляти мене, допомагала порадами щодо ведення богослужіння, цікавилася справами учасників хору. І в такі моменти вона настільки раділа спілкуванню, що ставала бадьорішою, активною. Здавалося, що хвороба мине, вона далі буде регентувати і все буде як завжди. Але не судилося… Це була важка втрата. Ми звикаємо жити без неї, але все одно відчуваємо її присутність, підтримку. Сподіваємося, що Всевишній прийняв душу матушки Анастасії в Царство Небесне, адже вона того заслуговує – присвятила своє життя служінню Богу і людям.

***

 Віктор Берец, брат cпочилої:

Наталка була стержнем у всіх поняттях. Багато докоряли, що не склалося в неї сімейне життя, але в неї сім’я була всюди – багато людей її шанувало, вважаю не кожній людині так щастить в житті. Найголовніша її риса та, що всім знаходила раду і ніколи не брехала, не лицемірила. По-справжньому я її пізнав, коли вона почала хворіти. За три місяці догляду за нею, я завжди сподівався на краще, не говорив з нею за хворобу. Вона чекала допомоги, але ніхто не очікував, що стадія вже дуже розвинена. Уперше я бачив, щоб людина і хворіла, і помирала на руках. Вона була для мене як дитина. Важко дуже згадувати.

Коли прийняла постриг, то просто розцвіла. Уже згодом її подруги розповіли, що Наталка мала намір на пенсії піти в монастир. І, до речі, покійний архієпископ Євфімій теж їй колись пропонував прийняти монашество. Приємно, що їй віддали шану і поховали на прекрасному місці монастирському кладовищі, я не очікував.

Підготувала Ольга ПАЛОШ,

заступник голови Інформаційного відділу єпархії, журналістка

 

Переглядів: 1

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

fourteen − twelve =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.