Владика Феодор: «Бог не може не почути нашу молитву»

«Бог не може не почути молитву»
(Слово після Покаянного канону преподобного Андрія Критського)

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Час швидкоплинний! Кожна Пасха рік за роком наближає нас до блаженної вічності. Дуже часто в побуті час, як такий, використовується людьми – гріховно. Ми часто-густо марнуємо свій час. Дуже мало буває моментів, коли щодня ми згадуємо за Бога, в серцевих, слізних, покаянних молитвах звертаємося до свого Творця.

Тепер якраз настав дуже благий і корисний час. Великий піст – це той період часу, коли ми більш за все згадуємо про свою душу. Кожний православний християнин цього тижня та й взагалі протягом посту частіше приходить в Божий храм. Ми частіше чуємо трохи забуті для нас, тому що вони співаються один раз в рік, – покаянні молитви, які наповнені глибоким сенсом. Вся повнота Церкви Христової з архієреєм, священиками, народом Божим і нашою боголюбивою паствою вторить канону преподобного Андрія Критського, в душі своїй призиваючи і повторюючи приспів: «Помилуй мя, Боже, помилуй мя».

Час Великого посту – це час особливого розкаяння. Це час, коли ми збираємо всі свої душевні сили і приходимо до Божого будинку, в якому звершується чудо милосердя Божого.

Ми завжди нагадуємо про те, що коли священик на сповіді говорить: «Прощаю і разрішаю тя від всіх гріхів твоїх», хартія рукописань наших беззаконій, падінь, відступлення від Бога рветься і на небесах, і тоді людина тут на землі отримує відпущення своїх гріхів та приєднується до благодаті Божої.

Великий піст полягає не тільки в утриманні від їжі, яку не рекомендує церковний устав, що звичайно теж дуже важливо і є невід’ємною частиною святої Чотиридесятниці. Крім тілесного посту, дуже важливо звернути увагу на основні чесноти нашої святої віри православної. В першу чергу, це духовний піст, який виражається багатьма нашими добрими справами. Ми більше стараємося творити добрі справи, більш критично ставимося до себе, ще з більшою увагою звертаємося до свого Творця в покаянній молитві.

Церква постійно нагадує, що люди часто не дооцінюють молитву. Говорять, ніби її не чує Бог. Молитва як розмова з Богом Всемогутнім є те саме, як наше з вами тепер спілкування. Ми тепер чуємо один одного. Я всіх вас бачу. У нас з вами за допомогою проповіді є непрямий діалог і спілкування. Так само і в молитві. Не буває такого, щоб Бог не почув молитву, яка виходить із серця. Тоді звершується справжній, реальний, живий діалог.

Ми підносимо Богу молитви, які тільки що читали, наприклад в каноні преподобного Андрія Критського. Господь відповідає нам своєю мовою, яка виражається душевною благодаттю, що проникає в усі куточки нашого серця.

Щира молитва від душі зазвичай буває тоді, коли в душі є важкість, горе, біль. Людина стає перед іконою на коліна, запалює лампадку або свічку і просить Бога про помилування.

Одного разу я був свідком дивної події, можливо, рокової події. До зовсім уже старенького священика, йому тепер під 90 років, прийшла хвора жінка. Хвороба була дуже важкою – третя стадія раку, почалися вже метастази. Це була молода жінка. В коридорі з батьком стояли двоє малесеньких дітей і сумним поглядом дивилися, як вона йде до священика, як до останньої надії. Священик вислухав молитву цієї бідної, страждаючої жінки і, обернувшись до ікони, в прямому сенсі слова просто обвалився на землю. Він розпростер руки хрестом і голосним старчим голосом не молився, а кричав до Бога: «Господи, подивися на дітей малесеньких, на сльози матері і скорботу батька. І я не встану звідси, поки ти не помилуєш цю рабу Божу».

Він довго лежав на землі, годину, дві, не знаю точно. І коли він встав, його лице було дуже світлим, а коврик який знаходився перед іконою був весь мокрий. Старець зі сльозами молився Богу. Жінка відчула душевний мир, не облегшення від хвороби, а душевний мир, невимовну радість і втіху. А старенький священик пішов до своєї келії, закрив її і почав читати Іісусову молитву. Це все відбувалося в Словаччині. Через короткий час жінка за приписом лікаря зробила повторні аналізи. Наскільки вона була здивована, коли і рентгенографія, і всі інші медичні обстеження показали її повністю здоровою.

Вчора в монастирі я, грішний раб Христа, відкрив присутнім людям одну свою особисту таємницю. Я не збирався її говорити, але Господь поклав на серце сказати, проте тільки частину. Чому це таємниця? Тому, що жодна людина до вчорашнього дня не чула те, що я вам зараз скажу.

Багато років тому, приблизно двадцять, в моїй душі було велике страждання. Воно полягало в тому, що я мав постійні думки про те, що потрібно зробити, аби Господь почув молитву. Думки про це не давали мені спокою. Я постійно про це думав, читав святих отців, радився з великими духівниками, старцями, монахами на Афоні, Єрусалимі. Коли став архієреєм, я переконався в тому, що ми часто читаємо багато разів в Євангелії: «Все, – говорить Господь, – можливе віруючому» (Мк. 9, 23). Слова Христа Спасителя не можуть бути сумнівними, вони, як незаперечна і свята істина. На своєму нікчемному маленькому досвіді неодноразово мені приходилося переконатися в тому, що все без виключення можливо віруючому! Господь допоможе і виконає ті прохання, які підуть на користь і будуть приємними та спасительними для людини. Але є одне «але». Буває дуже часто так, що совість не дозволяє просити Бога про те, що, можливо, принесе благо особисто для того, хто молиться. Людина опустить очі і не може Богу сказати своє прохання, щоби Господь допоміг в тому чи іншому випробуванні.

Одного разу, теж приблизно років двадцать тому, коли я вже був монахом, разом з братією наших монастирів ми звершили поїздку до Санкт-Петербургу. З нами був один священик, який мав невиліковну хворобу. Він згодом поділився з нами, що коли він їхав, у нього в душі була постійно одна і та ж сама думка: «Помолися блаженній Ксенії Петербурзькій і зцілишся від своєї недуги». Священик приблизився до гробниці блаженної Ксенії, де під спудом спочивають її святі мощі. Ставши на коліна, він хотів просити Бога про зцілення. Але совість не дозволила йому це зробити. Він відчув у своїй душі, що хвороба для нього буде на користь. Що він, якщо ця хвороба в нього залишиться – краще приноситиме Богу покаяння за гріхи і матиме смертну пам’ять. І не помолився. Вклонившись зі слізьми гробниці блаженної Ксенії, священик відійшов із вдячністю Богу, з мирним духом без збентеження. Він і нині живе, несе послух в одній із єпархій нашої святої Церкви Христової.

Для чого я вам це говорю? Кожна людина особливо у Великий піст, і не тільки, має возносити до Бога рішучу молитву. Молитва має бути простою і сердечною. Господь сказав: «якщо ви не навернетесь і не будете як діти, не ввійдете у Царство Небесне (Мф. 18, 3). А як потрібно бути дитиною? Одного разу Никодим спитав Спасителя: «Хіба людина може вдруге ввійти в утробу матері своєї і народитися? Іісус відповів: істинно, істинно кажу тобі: якщо хто не народиться водою і Духом, не може увійти в Царство Боже. Народжене від плоті є плоть, а народжене від Духа є дух» (Ін. 3, 4-6).

Більшість із вас – люди сімейні і знаєте, що, проходячи повз магазин з дитиною, де продають іграшки, вона здіймає крик, просить купити те чи інше: хочу ляльку, машину чи будь-що. Дитина плаче, топоче ніжками, смикає маму чи батька за руку, рукав, тягне до вітрини. Дай і все. Дитина не розуміє, що, можливо, сім’я не може дозволити собі купити дороговартісну іграшку. Але дитина просить «дай мені» і плаче. Ось така молитва дитяча, наївна, проста, має бути в молитві кожного християнина. Господи, дай мені, я знаю, що, можливо, не заслужив, можливо, не достойний я цього, не можу я собі дозволити купити якусь духовну покупку, але дай мені!

Старець про якого я вам розповідав, так само, як дитина, лежачи на землі, благав до Бога дати йому те, що він просив. І дав Господь. Так може зробити кожна людина, не тільки священик. Якщо від душі буде молитися зі смиренням заради того, щоби Господь дав те, що буде корисно для її безсмертної душі.

«Ніколи не пізно зізнатися Богу у своїх гріхах і сказати Йому прости»

Сьогодні ми з вами стали учасниками ще однієї події. Храм переповнений народом. Ми разом вторили преподобному Андрію Критському, і говорили, щоби душа наша піднялася і тоді її помилує Христос Бог. Щоби ми не уподібнювалися містам, які були спалені вогнем (Бут. 19), а уподібнилися блудниці, яка алавастровим миром помазала ноги Спасителя (Лк. 7, 36-50). Ми з вами були реальними учасниками богослужіння, в якому благаючи відверто і істинно, як могли, Бога, що ми хочемо спасти свою душу. Свідчу вам як архієрей ваш: почує Господь наші молитви! Років чотири тому в цьому ж соборі я говорив про те, як одного разу я пішов до покійного нині владики Євфімія. Ми почали говорити про те, що чекає людину після смерті. Владика був дуже духовною, святою людиною. Мене вразила його дитяча праведна і наївна віра та відповідь. Він сказав: «А хіба не спасе нас Господь? А я вірю свято, що спасе і простить нам гріхи». Господь завжди готовий нам протянути руку допомоги, простити нам наші провини і дарувати прощення гріхів. Але, якщо ми в них щиро каємося! Особливо у Великий піст ми маємо мати намір виправитися в тих чи інших гріхах. Це головна умова, коли священик читає молитву і ми отримуємо прощення наших безмірних гріхопадінь.

Рекомендую вам, дорогі отці, браття і сестри, в цей святий піст як можна частіше сповідатися і причащатися святих Христових тайн. Обов’язковим є участь в таїнствах на початку і в кінці посту. Зручніше би було звичайно сповідатися в суботу, тому що в неділю багато народу, священики заклопотані, іде служба, в соборі дві служби і мало часу можна приділити тій людині, що сповідається. Мені одна прихожанка говорить: «а я не можу так часто сповідатися». Запитую її, чому. «А я не достойна. Тільки раз в рік сповідаюсь», – каже. «А раз в рік достойна?», – ставлю їй питання. Мовчить. Ми ніколи не будемо достойні причащання святих Христових Таїн. Але не на достоїнство своє надіймося, а на милість Того, Хто виноситься руками священика в чаші. Священик закликає приступити до неї зі страхом Божим і вірою. А приступають кілька людей. Знаєте, як у древності було? Всі присутні на Літургії причащалися, всі до одного. А чому ми можемо бути гіршими за тих людей?! Я не кажу, щоб причащатися кожний день, але піст – час, коли маємо можливість спокійно очистити свою душу покаянням, посповідатися і причаститися в Таїнстві святої Євхаристії до Джерела всіх благ – Бога. Звичайно це труд для священиків, але з великою радістю пастир приймає людину, яка каже, що вона кається в своїх гріхах.

І останнє. Не так давно мені довелося бачити таку картину: дорога, а при дорозі на бордюрі тротуару сидить чоловік. На вигляд йому років 50, може 60. Він у брудному одязі, по обличчі видно, що багато вживає алкоголю. Мене дуже вразили його очі. Вони були сповнені великого страждання. Що сталося з цією людиною, я, звичайно, не знаю. Але дуже великий біль був у його душі, в очах повно сліз. Вражав надпис під тим зображенням: «Ніколи не пізно сказати Богу: «прости»». І це правильно, бо ніколи не пізно зізнатися Богу у своїх гріхах, мати намір виправитися і сказати: пробач. В Євангелії є такі слова: «У малому ти був вірним, над великим тебе поставлю» (Мф. 25, 21).

Нехай допоможе нам Господь провести цей святий піст зі смиренням і кротостю, усердно молячись Богу про Його милість і щедроти. Нехай допоможе нам в цьому Божа благодать, яка сьогодні торкнулася кожного серця і ми відчули відповідь Бога, Який зігрів наші душу і серце Своїм теплом і благодаттю. Амінь.

Хрестовоздвиженський кафедральний собор
м. Ужгород
20.03.2013

Цит. по: Архієпископ Феодор (Мамасуєв). «СВІТЕ ТИХИЙ». Вибрані бесіди, промови, вітальні слова, проповіді, філософські роздуми, богословські записки, думки (2007-2017) / Упорядкування та загальна редакція: кандидат богослов’я, протоієрей Олександр Монич. Ужгород: «Патент», 2017. 313 с. С. 48-55.

Переглядів: 185

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.