Розпочинаємо новий цикл публікацій про людей різних професій, яких об’єднує Господь та Церква. Під час земного життя усі ми призвані до сумлінних трудів – кожен має свої таланти, професію і вміння, які необхідно застосовувати і для слави Божої та допомоги й користі ближнім. Нещодавно нам пощастило поспілкуватися із шанованою людиною, яка докладає чималих зусиль у співпраці з військовими відділами Української Православної Церкви, зокрема і Мукачівської єпархії, – полковником Збройних сил України, начальником відділу організації та планування морально-психологічного забезпечення управління морально-психологічного забезпечення Командування Сухопутних військ Збройних Сил України Євгеном Коваленком.
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Євген Коваленко у 2015 році нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.
– Євгене Сергійовичу, як розпочалась ваша співпраця з Мукачівською православною єпархією?
– Народився я 1973 року, закінчив Донецьке вище воєнне політичне училище, після чого ніс службу в Дніпропетровській області, Києві, а згодом на Закарпатті. Служив у Виноградові та Мукачеві, де й познайомився та почав співпрацювати з Мукачівською православною єпархією і безпосередньо з головою Єпархіального відділу по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України протоієреєм Ігорем Білаком.
– Як знаємо, результатом ваших спільних ініціатив є добрі плоди, зокрема й збудований храм для військових…
– Ще до мого призначення, на території військової частини А-1556, 128-ї окремої механізованої бригади в Мукачеві була започаткована традиція звершення священиками єпархії молебнів, освячення солдатів при присязі чи певних святах. Я ж продовжив ці напрацювання і в подальшому, завдяки нашій спільній роботі, на місці занедбаного об’єкту КП, був збудований храм на честь влмч. Георгія Побідоносця.
У 2008 році разом з о. Ігорем ми виступили ініціаторами будівництва цього храму. Керуючий єпархією, владика Феодор благословив нас на початок робіт, ну, і звісно ж, всі питання також узгоджувались із керівництвом військової частини. Вважаю, що цей храм приносить дуже велику користь, адже його можуть відвідувати як військові, так і цивільне населення. Є вхід і із боку військової частини і ззовні, тобто з міста. До того ж, в тому районі найближчий храм знаходиться досить далекувато, на березі ріки Латориці.
Раніше, ще коли храму не було, то у вихідні та святкові дні ми давали солдатам звільнення на відвідування храмів в центрі міста. Так як закарпатський регіон є глибоко віруючим, багато солдатів прагнуло і прагне звертатися у молитві до Всевишнього. Звичайно, їм потрібно надавати можливість реалізовувати свої духовні потреби і створювати для цього умови. На тепер вони у будь-який час можуть зайти до храму, поставити свічку чи помолитися.
– Наразі ви несете службу в столиці, однак час від часу навідуєте й Мукачево і обов’язково знаходите час на зустріч з єпархіальним духовенством…
– Тепер зазвичай приїжджаю сюди на відпочинок і завжди приходжу до владики Феодора на благословення. Зв’язки в нас з владикою є дуже тісними, якщо потрібно чимось допомогти – завжди вирішуємо те, що є в нашій компетенції.
У Києві служу з початком АТО на Сході країни. За цей період від Мукачівської православної єпархії було направлено дуже багато гуманітарної допомоги в різні частини бригад, які там перебувають. Тобто єпархія допомагає не лише 128-мій бригаді, а й іншим, які цього потребують. Зазвичай о. Ігор телефонує, питає кому і куди краще направити гуманітарну допомогу, а я вже спрямовую, де є більша необхідність. Тому що, наприклад, єдиній на Закарпатську область 128-ій бригаді допомагають дуже багато різних волонтерів, а є й дві-три частини на область, де, звичайно, стільки волонтерської допомоги немає. Отець Ігор нещодавно і сам доправив вантаж до АТО від волонтерів і прихожан Мукачівської єпархії – пожертви для військовослужбовців, які на передовій виконують свої обов’язки, є дуже потрібними.
– Мабуть від таких добрих справ відчуваєте душевне задоволення і Боже благословення на собі?
– Мабуть, дай Боже! Втіху, звичайно приносить завжди, адже коли робиш добро, воно добром і повертається.
– Тож і в подальшому будете продовжувати започатковану традицію співпраці?
– Так, бо щиро цього бажаю. Хоч тепер проживаю в Києві, однак душа тягнеться додому, до Мукачева. Відзначу, що раніше, переїхавши служити з Мукачева до Львова, я познайомився із владикою Августином, митрополитом Білоцерківським і Богуславським, головою Синодального відділу УПЦ по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України. Тож тепер тісно співпрацюю також із ним.
– Євгене Сергійовичу, чомусь побутує такий стереотип, що військова людина з притаманною суворістю і віра в Бога не надто сумісні поняття, як вважаєте?
– На мою думку, не потрібно так поєднувати: якщо військовий, то має бути невіруючим. На службі ми у формі, а увечері ми її знімаємо і, як у кожної людини, в нас є душа та бажання робити щось приємне, чим ми і займаємося, слава Богу. У будь-який момент, навіть будучи у відпустці, в разі гострої необхідності ми їдемо виконувати поставлені перед нами завдання. А подібні порівняння: військовий – строгий і атеїст не правильні.
– Щиро вдячні за приділений час на розмову. Хай вас оберігає Господь!
Розмовляла Ольга ПАЛОШ