Ціна тщеславності

Все життя, роблячи добрі справи ( чи милостиня, чи моральна допомога, чи розумовий труд, наприклад, написання статті)), людина – тщеславиться. Побороти в собі цього черв’ячка – «удел совершенных». Та, водночас, не боротись із собою, щоб викоренити її – дорога до ще більшого гріха – гордині, котра є «закінченням першої», це дорога в нікуди, тому що, тщеславіє святі отці називають «привидом, який переконує трудитись для добра, перетворюючи ці труди в ніщо».
І цей «привид» успішно крокує з людиною від самого дитинства, в чому можуть переконатись кожен батько й мати, спостерігаючи за своїми дітьми, які нами ж, батьками, цьому навчаються. Чим? Нашими надмірними похвалами (хоча, дітей хвалити потрібно), стремлінням, аби дитина не те, що не була гіршою від інших, а кращою, як ззовні ( для цього «добрі» мами інколи можуть залишити в магазинні дитячого одягу всю татову зарплатню)), так і, наприклад, в плані розумовому. Для цього малюку мало не з 2-річного віку можуть проводити уроки по вивченню геометричних фігур, англійської мови, різновидів динозаврів і т.ін. Якщо батьки таким чином прагнуть виховати «munder Kinder»,то це одне ( хоча і тут будь-який нормальний дитячий психолог подібні дії не одобрить ), але часто такі речі робляться, щоб елементарно похизуватись перед іншими мамами, сусідами «обдарованістю» своєї малечі. А коли дитина має якесь часто незрозуміле бажання бути у всьому кращою від ровесників, ми це називаємо «лідерськими якостями». І от, крок за кроком наші діти, завдяки нам, часто, ніби навіть близьким до Церкви батькам, виростають з черв’ячком тщеславія, як з набутим рефлексом. І спробуй потім його витягнути з серця в духовному житті?!
А для сучасної дорослої людини і християнина, в першу чергу, диявол винайшов взагалі чудову уловку, де тщеславіє кожен може розвинути майже в повній мірі – це соціальні мережі. Дуже часто вони нагадують, за словами патріарха Кирила «справжню ярмарку тщеславія, де ціль – не пошук істини, а виставлення себе більш розумним, більш красивим від когось іншого». Чого варті тільки тисячі коментарів під статтями, де нікому правда, по суті, не цікава, тільки блиснути б своєю ерудованістю, чи вмінням ставити словесно когось нижче від себе.
Фотографії і селфі в інтернеті – це, взагалі, роздуми для десертацій))). Інколи виникає відчуття, що ми пишемо звіти про своє життя, зовнішній вигляд на сторінках ВК чи F. І якщо звіт хоч одного круто проведеного дня не виставлений, якщо хоч одного селфі , де «я неотразимая(ий)» з кілограмом макіяжу, в суперському прикиді не буде в інтернеті– це даремно потрачені сили. В цьому плані можна трошки виправдати молодих дівчат і хлопців, які таким чином шукають собі другу половинку)). Та коли натрапляєш на відверті фото молодої заміжньої жінки, або чоловіка, скажімо, на морі, то в адекватно мислячої людини виникає питання: «Для чого? І для кого?». Взагалі, існує тонка лінія між «виставити фото, щоб поділитись радістю з друзями і, щоб реально, конкретно так – потщеславитись». Тут, хай кожен з нас свою совість відверто запитає.
Справа в тому, що більш за все, за словами отців Церкви, тщеславіє піклується про враження, яке ми складаємо про себе в очах інших. І за це враження людина готова інколи платити, чим завгодно: втратою спокою, наприклад, коли вона будує хату в енну кількість поверхів і купує енну машину, тільки щоб підкреслити свій соціальний статус перед іншими; видає останні гроші за останній вид айфону, щоб засвітитись перед друзями; прикидається часто зовсім не тою, якою є всередині, і часто навіть життям живе не тим, щоб заслужити визнання і повагу зі сторони. «Тщеславна людина при людях із гнівливої робиться смиренною, із жадної – щедрою, із сквернословної і грубої – вихованою і стриманою…» А, як тільки це лицемірство при неблагополучній ситуації порушується – ось тут-то і вилазить назовні, ким ми є, і людина терпить неймовірну поразку своєї гординьки, яку Господь часто хоче викоренити таким чином. Адже «найкращі ліки від тщеславія – безчестя». А ще молитва, мовчання і добрі справи, приховані від людських очей.
Одну річ нам треба зрозуміти: «Любов і похвала людська не достойні, щоб себе їм віддати, бо ті, хто сьогодні хвалять, завтра будуть топтати». Ми, за словами прот. А.Ткачова, дамо відповідь перед Богом не так за наші справи, як за наміри і життя нашого серця. «Бути тщеславним немає сенсу, тому що все бачить Бог» (святитель Іоанн Златоуст), але ми це часто не хочемо усвідомлювати. Напевно, через своє маловір’я і втрату простоти, адже «прості серцем менше піддаються цьому пороку, бо воно її (простоту) губить і робить життя притворним», а значить і нещасливим, бо в гордості і тщеславності немає ні щастя, ні спокою, а тільки безкінечний біг за людською славою.
Хай частіше стає перед нашими очима Той, Котрий прийшов у світ і поставив у ніщо людську славу – Христос. Згадаймо Його найважчу боротьбу в пустелі зі спокусою від диявола бути прославленим у народі, умивання Ним ніг апостолам, згадаймо Його слова: «Та між вами хай не буде так: а хто хоче бути більшим, хай буде вам слугою і хто хоче між вами бути першим, хай буде вам рабом, як Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, але, щоб послужити і душу Свою віддати за викуп багатьох» (Мф.20:20-28). Кожен крок Христа був пронизаний смиренням і призренням гордості – до самої Голгофи. Тому і людина, котра стала на шлях життя в Духові одним з головних завдань для спасіння і своєї душі, і своїх дітей мусить ставити цю боротьбу.
Нехай Господь нам усім дарує для цього духовної мудрості і сердечної простоти!

Іванна Онисько

Переглядів: 67

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.