Свято-Воскресенський чоловічий монастир знаходиться на БАМі і є однією з вершин духовності. Тут вірно служать Господу декілька монахів, а їх мудрим наставником є архімандрит Марк. Це людина яка не тільки виконує свій послух ігумена, а й від усього серця допомагає прихожанам знайти свій шлях до Бога, дорогу до власного серця. Його життя може слугувати прикладом для наслідування, переконайтесь самі.
- Розкажіть про своє життя: дитинство, шкільні та студентські роки:
Я народився в християнській родині у невеличкому закарпатському селі. Мої батьки присвятили своє життя на моє з братом виховання, вони завжди були справжніми християнами. З дитинства я дуже любив відвідувати храм, тут почував себе по-особливому комфортно, не так як у буденному житті. Після закінчення школи вступив у Ком’ятське духовне училище, тут навчався 2,5 роки, потім в інших вищих духовних закладах. Вже в студентські роки вирішив іти в монастир, проте батькам сказав про це лише наприкінці. Спершу вони не поділяли моїх поглядів, але з часом благословили мене на цей шлях, за що їм дуже вдячний. До цього я працював на звичайній роботі, але ніколи не присвячував себе повністю, бо відчував, що це не моє. Наразі, завдяки волі Божій, я на своєму місці і люблю все, що роблю.
- З чого почалася Ваша дорога до священства?
В дитинстві, коли я приходив до церкви, особливо в святкові дні, то був зачарований цим святковим настроєм і божественним співом на весь храм. Ці яскраві спогади залишилися в моєму серці і сьогодні. Під час навчання зрозумів, що дійсно, під час Богослужіння в церкві відбувається щось надзвичайне, особливе, те, що переживає кожен прихожанин. Дуже добре мені запам’ятався випадок, коли я, будучи ще юнаком, потрапив на Богослужіння до одного священнослужителя в чернечому чині, котрий проводив літургію так щиро, від усього серця. Це стало для мене поштовхом для вивчення літератури про священство, монахів, духовенство. Але вирішальну роль в моєму житті відіграв мій дід. Ми разом були в церкві і я побачив, що біля священика прислуговують хлопці і я попросив діда, щоб відвів мене до отця і той дав можливість прислуговувати мені теж, з того часу й почалася моя дорога до священства. Хоча, у Святому Письмі зазначено: «Не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав».
Коли людина дістає Священний Сан, Владика рукополагає і через це Сходить Дух Святий тоді Господь кладе на серце те, що священик має говорити. Найбільш глибокий приклад проповіді – це наше життя. Люди, безперечно, слухають те, що каже святий отець, але й дивляться як він живе.
- Що найбільше Ви цінуєте в людях?
Можливість бути максимально відвертими самим з собою. Часто до мене приходять за порадою, буває що звинувачують у своїй біді всіх навколо, навіть Господа, що дуже прикро, проте в першу чергу варто оцінити власні дії. Тоді ми навчимось любити ближнього свого та будемо краще їх розуміти.
- Чи є у Вашому житті місце, де Ви найбільше любите бувати? Десь на Закарпаття чи в Україні?
Звичайно, це моя келія (усміхається).Також люблю наші Закарпатські древні монастирі. Ще мені до вподоби Ракошинський чоловічий монастир – «виходцем» з якого я є. Моє духовне народження почалося із Свалявського жіночого монастиря. Трепетно відношуся до наших святинь, таких як Свято-Миколаївський Нанківський чоловічий монастир, і взагалі, люблю всі наші святині, бо монах в монастирі почувається «як риба у воді».
- Чи читаєте Ви щось крім Святого Письма? Яким книгам надаєте перевагу?
Люблю класиків, наразі читаю книгу Братів Карамазових. Читав її раніше, під час навчання, але тоді не намагався проникнути в глибину описаного. Вважаю, що найбільшу мудрість людина черпає із Житія Святих, таких як Іван Златоуст, Григорій Богослов, Василій Великий, Паїсій Афонський та багато інших. А класиків потрібно читати, бо в першу чергу вони були християнами, котрі описували історії людських гріхопадінь для того, щоб читач не повторював цих помилок. До прикладу, Достоєвський часто писав про реальні приклади із людського життя.
Мій день завжди починається і закінчується молитвою. Першими словами зранку є: «Слава Тебі, показавшему нам світ!». Вмиваюся, приходжу в келію, читаю своє ранкове правило і разом з іншими монахами збираюся в храмі для ранкової молитви. Потім приходжу в корпус, де проходить трапеза, після якої кожен виконує свій послух і так до вечора до 17:00, в проміжку є обід. Далі збираємося на вечірню молитву, після якої маю трохи вільного часу, і на завершення – сон.
- Зараз ми переживаємо нелегкі часи. На Вашу думку, як можна зберегти мир в Україні і коли закінчиться війна?
Мир відновиться навколо нас тільки тоді, коли ми відшукаємо його в середині себе. Бо все те, що відбувається довкола є прямим віддзеркаленням нас самих. Я вірю, що війна закінчиться швидко, бо бачу, що прихожани, особливо молодь шукають примирення з Богом, а це приведе до примирення з собою. Та ми повинні навчити миритися з тими, хто нас оточує. Я впевнений, що більша частина цього випробування вже завершена, і дасть Господь, все швидко припиниться, бо ніщо не виправдовує втрати людського життя.
- Як Ви ставитеся до процесу мобілізації?
Ми законослухняні громадяни своєї держави і повинні виконувати власні обов’язки. Священики за законом звільнені від мобілізації, але і серед нас є ті, котрі в зоні АТО, капелани, котрі несуть свій подвиг і послух країні.
Сьогодні є багато різних життєвих і філософських течій, котрі доступні для молоді. Проте, необхідно зважати до чого ж приводять ці вчення. Ми з вами створені Богом і різні люди по різному це трактують. Я поважаю думку всіх, але не розумію тих, хто відкидає існування Господа, що є очевидним. Для того, щоб не «розчинитися» у цьому світі і знайти себе потрібно зрозуміти, що наповнює наше серце і приносить нам спокій. Недарма Христос у Євангелії сказав такі слова: «Я є такий хліб, що хто Його буде їсти, той вовік не буде голодним, і Я є та живе Вода, що хто її п’є вовік не буде жаждати». То чи приносять людині затишок і спокій різні течії і вчення, чи дають відповіді на всі її запитання? Щоб не втратити віру в Христа потрібно не просто виконувати формальні обрядові звичаї віри, а жити Ним, приймати активну участь в релігійному житті.
- Чи багато прихожан приходять у Ваш храм?
Я б сказав – відносно небагато. Хоч наша церква і завжди повна, але беручи до уваги кількість жителів в Ужгороді хотілося б, щоб їх приходило більше. Я розумію, що інколи важко підніматися до нас, але в кожної людини є питання на які потрібно дати відповідь. Кожна людина може знайти своє місце біля Христа, навіть ми себе так не любимо як Він нас.
- Щоб Ви побажали нашим читачам від себе?
Бажаю Вам перебувати в постійній радості. Щоб було менше смутку, важких хвилин у житті, а побільше світлих днів і сердечної теплоти. Хай спілкування з близькими приносить Вам тільки задоволення, а новий день тільки хороші новини. Бажаю вам усім добра!
Марія Туряниця для Закарпаття релігійне