Свято-Воскресенський чоловічий монастир знаходиться на БАМі і є однією з вершин духовності. Тут вірно служать Господу декілька монахів, а їх мудрим наставником є архімандрит Марк. Це людина яка не тільки виконує свій послух ігумена, а й від усього серця допомагає прихожанам знайти свій шлях до Бога, дорогу до власного серця. Його життя може слугувати прикладом для наслідування, переконайтесь самі.
- Розкажіть про своє життя: дитинство, шкільні та студентські роки:
Я народився в християнській родині у невеличкому закарпатському селі. Мої батьки присвятили своє життя на моє з братом виховання, вони завжди були справжніми християнами. З дитинства я дуже любив відвідувати храм, тут почував себе по-особливому комфортно, не так як у буденному житті. Після закінчення школи вступив у Ком’ятське духовне училище, тут навчався 2,5 роки, потім в інших вищих духовних закладах. Вже в студентські роки вирішив іти в монастир, проте батькам сказав про це лише наприкінці. Спершу вони не поділяли моїх поглядів, але з часом благословили мене на цей шлях, за що їм дуже вдячний. До цього я працював на звичайній роботі, але ніколи не присвячував себе повністю, бо відчував, що це не моє. Наразі, завдяки волі Божій, я на своєму місці і люблю все, що роблю.
- З чого почалася Ваша дорога до священства?
В дитинстві, коли я приходив до церкви, особливо в святкові дні, то був зачарований цим святковим настроєм і божественним співом на весь храм. Ці яскраві спогади залишилися в моєму серці і сьогодні. Під час навчання зрозумів, що дійсно, під час Богослужіння в церкві відбувається щось надзвичайне, особливе, те, що переживає кожен прихожанин. Дуже добре мені запам’ятався випадок, коли я, будучи ще юнаком, потрапив на Богослужіння до одного священнослужителя в чернечому чині, котрий проводив літургію так щиро, від усього серця. Це стало для мене поштовхом для вивчення літератури про священство, монахів, духовенство. Але вирішальну роль в моєму житті відіграв мій дід. Ми разом були в церкві і я побачив, що біля священика прислуговують хлопці і я попросив діда, щоб відвів мене до отця і той дав можливість прислуговувати мені теж, з того часу й почалася моя дорога до священства. Хоча, у Святому Письмі зазначено: «Не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав».
Чи розвиваєте якось свій дар проповідування?
Коли людина дістає Священний Сан, Владика рукополагає і через це Сходить Дух Святий тоді Господь кладе на серце те, що священик має говорити. Найбільш глибокий приклад проповіді – це наше життя. Люди, безперечно, слухають те, що каже святий отець, але й дивляться як він живе.
- Що найбільше Ви цінуєте в людях?
Можливість бути максимально відвертими самим з собою. Часто до мене приходять за порадою, буває що звинувачують у своїй біді всіх навколо, навіть Господа, що дуже прикро, проте в першу чергу варто оцінити власні дії. Тоді ми навчимось любити ближнього свого та будемо краще їх розуміти.
- Чи є у Вашому житті місце, де Ви найбільше любите бувати? Десь на Закарпаття чи в Україні?
Звичайно, це моя келія (усміхається).Також люблю наші Закарпатські древні монастирі. Ще мені до вподоби Ракошинський чоловічий монастир – «виходцем» з якого я є. Моє духовне народження почалося із Свалявського жіночого монастиря. Трепетно відношуся до наших святинь, таких як Свято-Миколаївський Нанківський чоловічий монастир, і взагалі, люблю всі наші святині, бо монах в монастирі почувається «як риба у воді».
- Чи читаєте Ви щось крім Святого Письма? Яким книгам надаєте перевагу?
Люблю класиків, наразі читаю книгу Братів Карамазових. Читав її раніше, під час навчання, але тоді не намагався проникнути в глибину описаного. Вважаю, що найбільшу мудрість людина черпає із Житія Святих, таких як Іван Златоуст, Григорій Богослов, Василій Великий, Паїсій Афонський та багато інших. А класиків потрібно читати, бо в першу чергу вони були християнами, котрі описували історії людських гріхопадінь для того, щоб читач не повторював цих помилок. До прикладу, Достоєвський часто писав про реальні приклади із людського життя.
- Яким є один день з Вашого життя? Розкажіть про нього.
Мій день завжди починається і закінчується молитвою. Першими словами зранку є: «Слава Тебі, показавшему нам світ!». Вмиваюся, приходжу в келію, читаю своє ранкове правило і разом з іншими монахами збираюся в храмі для ранкової молитви. Потім приходжу в корпус, де проходить трапеза, після якої кожен виконує свій послух і так до вечора до 17:00, в проміжку є обід. Далі збираємося на вечірню молитву, після якої маю трохи вільного часу, і на завершення – сон.
- Зараз ми переживаємо нелегкі часи. На Вашу думку, як можна зберегти мир в Україні і коли закінчиться війна?
Мир відновиться навколо нас тільки тоді, коли ми відшукаємо його в середині себе. Бо все те, що відбувається довкола є прямим віддзеркаленням нас самих. Я вірю, що війна закінчиться швидко, бо бачу, що прихожани, особливо молодь шукають примирення з Богом, а це приведе до примирення з собою. Та ми повинні навчити миритися з тими, хто нас оточує. Я впевнений, що більша частина цього випробування вже завершена, і дасть Господь, все швидко припиниться, бо ніщо не виправдовує втрати людського життя.
- Як Ви ставитеся до процесу мобілізації?
Ми законослухняні громадяни своєї держави і повинні виконувати власні обов’язки. Священики за законом звільнені від мобілізації, але і серед нас є ті, котрі в зоні АТО, капелани, котрі несуть свій подвиг і послух країні.
На Вашу думку, як молоді, в сучасних умовах розвитку, зберегти віру в Господа?
Сьогодні є багато різних життєвих і філософських течій, котрі доступні для молоді. Проте, необхідно зважати до чого ж приводять ці вчення. Ми з вами створені Богом і різні люди по різному це трактують. Я поважаю думку всіх, але не розумію тих, хто відкидає існування Господа, що є очевидним. Для того, щоб не «розчинитися» у цьому світі і знайти себе потрібно зрозуміти, що наповнює наше серце і приносить нам спокій. Недарма Христос у Євангелії сказав такі слова: «Я є такий хліб, що хто Його буде їсти, той вовік не буде голодним, і Я є та живе Вода, що хто її п’є вовік не буде жаждати». То чи приносять людині затишок і спокій різні течії і вчення, чи дають відповіді на всі її запитання? Щоб не втратити віру в Христа потрібно не просто виконувати формальні обрядові звичаї віри, а жити Ним, приймати активну участь в релігійному житті.
- Чи багато прихожан приходять у Ваш храм?
Я б сказав – відносно небагато. Хоч наша церква і завжди повна, але беручи до уваги кількість жителів в Ужгороді хотілося б, щоб їх приходило більше. Я розумію, що інколи важко підніматися до нас, але в кожної людини є питання на які потрібно дати відповідь. Кожна людина може знайти своє місце біля Христа, навіть ми себе так не любимо як Він нас.
- Щоб Ви побажали нашим читачам від себе?
Бажаю Вам перебувати в постійній радості. Щоб було менше смутку, важких хвилин у житті, а побільше світлих днів і сердечної теплоти. Хай спілкування з близькими приносить Вам тільки задоволення, а новий день тільки хороші новини. Бажаю вам усім добра!
Марія Туряниця для Закарпаття релігійне