Підтримати «лайком»: як боротись із пасивною «допомогою»?

Сьогодення пронизане прикрими подіями, які за останній місяць випробували кожного на небайдужу участь в милосерді та добродіянні. Усе ж, у занепаді сил, ми обмежуємо власну участь в біді чи, навіть, радості кого-небудь «лайком» (уподобанням) чи коментарем в соцмережах. І совість відносно спокійна, і мінімум навантаження на себе. Та чомусь задоволення від такої «допомоги» геть не довготривале. А ще й небезпечне через набуття лінивства, яке з часом, по правді, стає загрозливим діагнозом для людської душі.

Міркуємо про пасивну активність у духовному добродіянні – зі священнослужителем, ієреєм Сергієм Лисаком.

– Отець Сергій, часто ми відчуваємо себе учасниками великих звершень, але при цьому тільки натискаючи на реакції «подобається» чи «співчуваю» у соцмережах. У чому криється причина подібного?  

У вашому питанні ключовими і дуже влучними є слова «відчуваємо себе учасниками». Психологія стверджує, що для людини насправді немає різниці між подіями і образами на які ми звертаємо увагу в голові, думках  і тими, що відбуваються по-справжньому.

Спогади про рідну людину викликають майже ті самі почуття, які ми переживаємо при особистій зустрічі. Дивлячись фільм, ми переживаємо за головного героя як за справжнього, всі події з ним в кінострічці сприймаються нами як чиєсь реальне життя і тому захоплює нас співчуттям та масою емоцій. Коли ми спимо і наша підсвідомість видає масу образів в сні, ми не можемо відрізнити їх від реальних, інколи не зрозуміло, як може взагалі таке наснитись, але прокинувшись розуміємо, що це не по-справжньому. Найважливішими для нас є саме нематеріальні цінності, незважаючи на те, що неможливо виміряти їхню пробу, кількість каратів, чи спробувати розрахуватись ними в магазині, тому що любов, щастя, дружба, відданість та вірність є саме нематеріальними.

Інформаційний простір в якому існують соціальні мережі, які є тільки незначною частиною цього великого простору, підсвідомо сприймається як справжній, який або доповнює нашу реальність в тій чи іншій мірі, або в крайніх негативних випадках, стає основним простором існування для наших думок. Свідомість часто затуманюється, людина не спроможна критично оцінити ні свій стан, ні ситуацію і як в ній необхідно діяти.

Залежно від того наскільки ми цим живемо це для нас важливо. Просто кажучи, для когось легко в це повірити, повірити в те, що ти дійсно учасник якихось подій чи великих звершень, хоча це далеко не так. Любов, вірність, дружба без дії, справи, звершень до того на кого вони направлені, не існують. Так само як і «віра без справ мертва» (Іак. 2:26).

А друга причина такої поведінки звісно є лінь, яка як параліч паралізує волю і не дає так просто, без зусиль зробити справжній вчинок. В якісь мірі обманюємося і далі нічого не робимо. Схоже на людину якій необхідно повноцінно поїсти, а натомість вона або дивиться на їжу, або згадує як смачно їла колись і хоче бути ситою від цього.

– Звикання до духовних лінощів, виявляється, має серйозні наслідки для людської свідомості. Згодом, нам уже не вистачає духу і на молитву. Бо як кажуть духівники: «Як живемо, так і молимось, як молимось, так і живемо». Чи не так?

– Святі отці звертають увагу на те, що людина тілом подібна до земної, створеної природи, але душею вона подібна до ангелів. Люди – це вершина творіння і в них Творець об’єднує ці два світи, дві природи.

Дуже велично і достойно виглядає людина в якій гармонійно поєднуються ці дві природи. В таких людей те, що вони говорять завжди те, що вони роблять і, навпаки, ніколи не говорять про те, що не будуть робити. Досягається така гармонія, в першу чергу, правильною молитвою, а в другу – готовністю до дії, по відношенню до Бога, ближніх і суспільства, яке нас оточує.

– Викорінити згубну звичку завжди важче, аніж набути. Проте, мабуть, є шанси і на успішну зміну нашого життя. Порадьте нашим читачам

– Якщо звичка переросла в другу природу, необхідно набувати інші хороші звички. Якщо стан важкий, то треба звикнути робити все підряд, що треба, особливо незначні маленькі справи, які постійно хочеться відкласти. Це потрошки допоможе вивільнити нашу волю. Обов’язково треба обмежити до можливого мінімуму час проведений в інтернеті! Дуже корисним буде зайняття спортом (щоденна зарядка для прикладу), або зацікавленість активним хобі, корисним є проводження часу на свіжому повітрі та помірне харчування, яке сильно не обтяжує, допоможуть свіжі овочі. Хорошою допомогою є також живе спілкування з цікавими, життєрадісними людьми. Також з людьми працелюбними, яким лінь або не заважає, або вони навчились їй протидіяти. До прикладу, монахині жіночих монастирів.

Лінь на церковній мові називається праздністю, від слова праздний – пустий, порожній. Часто ми хочемо насититися лінню, але це неможливо, вона, навпаки, опорожнює серце і робить його ще пустішим. Ця пустота часто є причиною невдоволеності всім, нарікання та саможаління, гніву, відбирає можливість повноцінно існувати, а ліниві чи неправильні спроби позбавитись від неї – її знову збагачують. Недарма її часто називають матір’ю всіх пороків.

Наше серце не любить пустоту, і постійно в пошуках чим наповнитись, повністю заспокоюється тільки в своєму Творцеві. Церковне життя, молитва та добрі справи, знову наповнюють серце і повертають повноцінне життя,  а потім – головне рішучість не лінуватись та триматися в такому тонусі, що по своїй суті набагато легше, ніж здається і точно легше, ніж постійно мучитись від ліні, чи невдоволеністю своїм життям. Треба почати робити, трошки потерпіти і, з Божою допомогою, точно усе вдасться.

Розмовляла Ольга МОЛНАР (ПАЛОШ),

заступник голови Інформаційного відділу, журналістка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

ten − one =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.