«Коли радієш з кимось, радість тільки збагачується» – ієрей Сергій Лисак

«Но, як файно!», а позаочі: «пропав бись». Знайомо? То що ж чинити з собою, аби радіти за успіх в житті ближнього по-щирому?

Ми вирішили винести назовні цю тему, бо вона неабияк важлива у духовному сенсі. За словами свт. Іоанна Златоустого, коли людина обурюється через успіхи інших людей, вона озброюється на самого Бога.

Далі спілкуємося зі священнослужителем, ієреєм Сергієм Лисаком. 

Чужий успіх не заважає. Зрозуміло як 1+1. Водночас багатьом дуже складно навчитися радіти успіхам інших. У чому справа, отець Сергій?

– Спробуймо спочатку розібратися з тим, що є радість? Радість для психології – позитивна, короткочасна емоція, для філософії – це внутрішній стан, а, зазвичай, це – просто перелік матеріальних і нематеріальних речей, які приносять людині це відчуття.

 Для маленької людинки радість – це цукерка, для трохи старшої – цікава іграшка або якщо щось нематеріальне, то – похвала, для підлітка – хороший смартфон, або повага чи увага оточуючих до твоєї особистості, для дорослої людини, зазвичай, це – успіх і можливість себе радувати матеріальними благами, мати вільний час для своїх захоплень (хобі) і, звісно, щоб не було проблем, скорбот, хвороб і всього що мені не подобається.

Насправді, ми всі витрачаємо багато сил, щоб досягнути цього почуття, але воно постійно короткотривале, якесь неповне і, навіть, думка про те, що скоро радість може закінчитися не дає нам можливості повністю насолодитися нею. І як би сильно ми не старалися своїми силами досягнути справжньої, сильної, довготривалої радості, вона постійно втікає з наших рук.

Основна проблема в тому, що ми сприймаємо світ так, як би Я –  це Сонечко в центрі галактики, а оточуючі мене люди – це планети, які просто так чи інакше з’являються в моєму житті й зникають, і суть цих людей радувати мене. Тобто ми любимо себе і все, що нам подобається.

Звідси видно, що радість – це властивість любові, а так як любов неправильна, самозациклена на собі, то і радість неповноцінна.

Молоді люди, які щиро люблять один одного, перебувають в радості і їм більше нічого не потрібно, тільки як любити свою другу половинку. Мама, яка народила немовля, вимучена, невиспана, постійно в клопотах, але  щиро любить дитинку і вона, по-справжньому, щаслива. Як бачимо, коли людина перестає думати тільки про себе і  помічає оточуючих з їхніми радощами та проблемами, то це – правильна дорога до справжньої радості.

– Невдоволення своїм життям і явна недовіра до Бога – ось наглядні плоди не радості за успіхи інших. Отець Сергій, чим небезпечна ця духовна хвороба?

– Нам постійно пробують через засоби мас-медіа продати радість.  Купи зубну пасту і радій з яскравою посмішкою, купи пральний порошок і не піклуйся про брудний одяг, миючий засіб для посуду,  який сам все відмиває, і життя стане чудовим та радісним. Цим в нашій свідомості формується картинка з земним раєм, де всі актори реклами найщасливіші люди. Реклама розповідає нам, що це можливо, реально і не важко. Тим більше ми всі підсвідомо хочемо знову повернутися в справжній рай з якого був вигнаний Адам. І ми в погоні за «райською» радістю ганяємося без кінця і краю. Хтось в цій погоні за насолодою, яка також дарує неправильну радість, утопає в алкогольному чи наркотичному стані… Наслідки відомі і не потребують коментарів.

Коли людина стає заручником ідеї «раю на землі», вона витрачає всі свої сили для її реалізації і не отримує бажаної, справжньої, довготривалої, постійної радості. Звісно, тоді вона не рада своєму життю, навіть, не може його правильно оцінити.

Зараз у світі є ще одна пандемія, про яку перестали говорити. Вона забирає за рік більше, ніж 800 000 людей, за даними ВООЗ, тоді як Covid 19, за статистикою тієї ж організації,  440 000 людей. Це – самогубство і, як не дивно, перші місця займають найрозвинутіші країни світу, такі як Японія, США, країни Європейського Союзу. У високорозвинених країнах з міцною економікою, хорошими умовами життя є все, як здається, для щастя, радості, але не має самої радості та щастя. Наслідки на лице.

Під час вечірнього богослужіння на шестопсалмії чуємо слова царя Давида: «В крове крилу Твоєю возрадуюся» (Пс.62,8). Божественний пророк відповідає на ваше запитання про недовіру до Бога.

Цей псалом він пише переслідуваний від царя Саула, який із заздрості хотів його вбити. Пише не в звичних царських палатах, де є всі блага землі, а в холодній, дикій пустині. Пише не про те, що він себе жаліє, не про те, що його гонять несправедливо, не про те, що йому прийшлося несправедливо залишитися без нічого, а про радість. Радість, яка береться від живої надії на Бога та довіри Йому. «В крове крилу» означає як маленьке пташеня під покровом крил своєї мами, де може бути ще безпечніше?

Апостол Павел призиває до цієї справжньої радості в Господі. Він пише до филіпійців (3:1): «Втiм, браття мої, радуйтесь у Господi». Якщо ми будемо жити такою надією на Бога, то будемо, по-справжньому, щасливі та радісні незалежно від зовнішніх обставин нашого життя. Потрібно зрозуміти, що Бог створив все, що Він Всемогутній, що без Його волі не відбувається нічого і в нашому житті так само. Якщо є проблеми, чи скорботи, то їх треба сприймати по-наступному: якщо я винен в чомусь, то ці ситуації незначне покарання, як люблячий батько наказує любе дитя, для його ж блага. А якщо не винен, то зрозуміти, що Господь хоче допомогти нам стати кращими, позбавити нас від душевних хвороб, так як лікар виписує болючі уколи не тому, що хоче мучити пацієнта, а зате, що знає –  саме вони допоможуть.

– Напевно, корінь не радості за інших – банальна людська заздрість. Здається, вона найбільше стає на заваді радіти за ближнього, зокрема за його успішності…

– Так, це основна причина не радості за інших людей! Заздрість – це коли я думаю, що Я кращий, правильніший, достойніший, а та людина, яка отримала щастя, не така достойна, як Я і не заслуговує того всього, що має.

Заздрість – це отрута, яка отруює нас і провокує хронічну невдоволеність життям, ложка дьогтю в бочці меду, яка не дає побачити своє щастя. Заздрість основний спонсор ворожок та гадалок, до яких бігають наводити порчі, залишають там всі гроші та, навпаки, набираються духовних проблем. Заздрість причина багатьох розлучень та зламаних життів. Вона джерело гніву, причина першого вбивства, коли брат вбиває брата, як Каїн Авеля. Заздрість причина по якій змій в раю спокушає Єву, також причина чому падші духи не можуть нас терпіти. А якщо б не було заздрості, якщо б ми навчилися радіти успіхам інших людей, то наскільки б наше життя стало кращим і веселішим? Напевно в сотні разів. Коли радієш з кимось, радість тільки збагачується, як коли запалюєш одну свічку від іншої, то вогню стає більше, більше світла та тепла, і в першої свічки вогонь не гасне через те.

– Успіх – це те, що набувається шаленими зусиллями особистості, в тій чи іншій галузі, сфері життя. Збоку ж це часто коментується як: «у нього тато бізнесмен, вже все давно вирішено», «їй усміхнулась вдача і тому так просто складається». Коли ми реагуємо ось так, чи не перекладаємо ми відповідальність за власну лінь й безпечність, ставлячи ближнього в негативному світлі?

– Це наглядний приклад, коли наша природа осліплена гордістю, після гріхопадіння в раю. В декого гордість не дозволяє бачити, що хтось має більше талантів, більше трудиться ніж він, а якщо і помічає, то не хоче визнавати це, не хоче з цим змиритись. І починає оправдовуватися, шукаючи подібні відмовки, тільки, щоб не визнати свою недосконалість в чомусь, або неуспішність. Гордість тут – це стан серця, в якому, я думаю, що Я досконалий, або, як мінімум, дуже-дуже хороший, і точно кращий від багатьох.

– Кажуть: «Зневажати – безглуздо, вітати – благородно». Однак чи не гріх, якщо заради миру висловлюєш людині захоплення її досягненнями, а в душі не радієш щиро за неї?

– В залежності чому ми це робимо. Якщо хочемо викликати симпатію в цієї людини і вистроїти корисні для себе відносини, тоді не варто, тобто якщо егоїстично з користю, то гріх. Але якщо висловитися людині щиро про її досягнення, хоч в цей момент і не має сильної радості за неї, то це не гріх. Це може бути сигналом, що і в нас є ця духовна хвороба заздрість, а, як ми знаємо, правильний і вчасний діагноз сприяє хорошому одужанню. Навпаки, для декого, кому важко визнати чиюсь успішність і він спробує це зробити хоча б словами, поки ще без радості, але щиро, то це може бути першим кроком в лікуванні від заздрості.

– Якщо ми відчуваємо нещирість і те, що людина вдає ніби радіє за нас, чи потрібно їй на це вказувати?

– Думаю не потрібно, лише якщо людина постійно себе так веде з усіма і явно хоче отримати якусь користь. Але, в принципі, якщо це нам нічим не загрожує, то це не наше діло. Якщо ми самі навчимося радіти іншим, то станемо для них хорошим прикладом.

– У деяких людських ситуаціях легше пожаліти, а ніж радіти чи не заздрити. Тому що співчуваючи і жаліючи, ми віддаємо частку з чогось свого. Не заздрити, а навпаки, радіти за ближнього означає віддати йому всеціло усе. Тобто думками погодитись: що у тебе – немає і не буде, а у нього – буде і є. Як прокоментуєте?

– Відомий класик Ф.Достоєвський у «Браттях Карамазових» висловлює цю думку, що переносити скорботи з кимось набагато легше, ніж радіти разом. У чиємусь житті відбувається неприємна подія і Я не хочу, щоб вона була в моєму житті, чи навіть я її вже пережив і знаю, як це несолодко і важко. Якщо серце не огрубіло і ми ще спроможні бачити оточуючих, то поспівчуваємо. Але якщо в когось є, як ви кажете, і я цього хочу, а не маю, то знову порадіти нам буде заважати егоїзм в прояві заздрості, любов до себе і бажання свого щастя чи радості.

Апостол Павел в посланні до Римлян (12:15) заповідує: « Радійте з тими, хто радіє, і плачте з тими, хто плаче». Для того, щоб змиритися з тим що маєш і радіти за тих хто має, необхідно вчитися довіряти Богу, вчитися спілкуватися з Ним, вчитися з Ним жити. Тоді розумієш, що все в нашому житті на краще, а при необхідності Господь дасть або річ нам необхідну, або створить відповідні умови, щоб ми це все отримали. Тільки щоб ми переживали за свою безсмертну душу «Шукайте ж спершу Царства Божого i правди Його, i все це додасться вам» (Мф., 6:33), і «Який з вас батько, коли син попросить у нього хліба, подасть йому камінь? або коли попросить риби, подасть йому змію замість риби? Або, якщо попросить яйця, подасть йому скорпіона?» (Лк., 11:11-12).

Комусь Господь дає багато благ, комусь небагато, комусь дає можливість заробити, використовуючи подаровані Ним таланти, комусь не дає, тому що Він один бачить наші серця і знає, що для них корисно. Коли людина починає це розуміти, тоді радіє своєму життю і досягненням інших людей.

– Кожна людина є унікальною і цінною для Бога та по-своєму корисною в соціумі. Нерозуміння такої простої тези, спонукає до нездорової конкуренції, а деколи і свідомих кроків завадити людині досягти щастя в житті. Як лікувати цей недолік?

– У комусь іншому ми цей недолік не вилічимо, тільки якщо людина сама зрозуміє, що такий образ життя не несе в собі нічого хорошого, крім постійних переживань, неспокою, невдоволеності, заздрості, лукавства і, найголовніше, не приносить ніколи очікуваний результат. Тому що блага, отримані такими спекуляціями, так само потім і йдуть від нас. І якщо бути чесним перед самим собою, то людина побачить, що вона нещасна від такого життя. Тоді необхідно його змінювати, або церковним терміном – покаятися. Якщо наміри щирі, то Господь допоможе цій особистості змінитися. В процесі правильної переміни життя, ми знайомимося з самим собою, бачимо в собі і велич образу Божого і пізнаємо прискорбний стан в якому цей образ знаходиться, пізнаємо милість Божу до себе і починаємо бачити Його в своєму житті. А коли ми живимо з Богом, то в житті все стає на своє місце, може і не одразу, може і не так як нам би хотілося, але точно так як нам це приносить справжню користь.

Розмовляла Ольга ПАЛОШ,

заступник голови Інформаційного відділу єпархії, журналістка

Переглядів: 1 039

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

4 × five =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.