“Владика є для нас прикладом справжньої християнської любові” – іподиякони Мукачівської єпархії

Архієрейські іподиякони – такі ж звичайні хлопці, як інші. Однак їхнє бачення життя наповнене духовним змістом і прагненням служити Церкві.

Вони вміють поєднувати серйозне виконання обов’язків і жартівливі витівки, безслівно допомогти тим, хто поруч і звеселити добрим словом.

Теперішні іподиякони Мукачівської єпархії розповіли чи важко нести послух у митрополита Феодора, про свої мрії та, навіть, що більше цінують у дівчатах.

Іван Лях іподияконствує у митрополита Феодора з жовтня 2018-го. Згадує, як познайомився з Владикою у Мукачівському кафедральному соборі на честь Почаївської ікони Божої Матері. Духовний послух виконує із великим задоволенням, відкидаючи гординю.

– У храмі я почав прислуговувати ще в час, коли мій батько, отець Петро Лях, був настоятелем храму в с. Іванівці. Маючи два з половиною роки, перший раз вийшов з олтаря зі свічкою – разом із церківником, який вів мене за руку.

А у жовтні 2018 року, на свято Покрови Божої Матері, в Ракошинському монастирі з благословіння Владики Феодора, референт Іван Феннич запропонував нести послуг архієрейського іподиякона.

Від нашого дорогого Владики можна багато чого повчитися! Наприклад дисципліни, порядку, чого лише вартують його духовні настанови й мудрість. Владика став для мене духовним батьком і чітким орієнтиром в духовному житті.

Цей духовний послух я виконую із великим задоволенням, з великим бажанням та радістю. Кожна поїздка по храмах єпархії дає мені можливість для більшого знайомства із священнослужителями та розвиває духовний кругозір завдяки церковним звичаям.

Для мене бути Архієрейським іподияконом це не гординя і славолюбіє, а, насамперед, відчуття відповідальності за Архієрейські богослужіння перед Богом та послух своєму Архієрею.

Бути священослужителем це є Промисл Божий та покликання в душі. Тому я тепер навчаюсь в школі, а в майбутньому, думаю і надіюсь, що Господь покаже мені дорогу, якою я маю йти в житті.

Щодо дівчат, то недавно читав у посланнях ап. Павла, що краса дівчини не в заплітанні волосся та у виблискувані золота, а в доброму та смиренному серці.

Отець Іоанн Стойка для мене, як другий батько, чуйний наставник з багаторічним архідияконським досвідом. Людина з добрим серцем, з якою легко спілкуватися, навіть, нам молодим та ще недосвідченим в практичному житті.

***

Іван Трикур закінчує 11-ий клас і його найбільшим бажанням є присвятити себе у служінні священика. Для цього хлопець збирається до вступу у духовні школи. З митрополитом Феодором Іван пов’язує найкращі миті свого юного життя.

– Іподияконом Владики я став два роки тому. Це стало для мене дуже неочікувано. Звичайний день в школі, і тут дзвінок від референта Митрополита, який запропонував мені бути іподияконом Владики. Спершу я розгубився, адже не міг уявити, як це все буде, адже я проживаю досить не близько біля Мукачева і трохи переживав, як буду їхати на Архієрейські богослужіння. Але Промисел Божий і благословіння нашого Митрополита мають дуже велику силу. Я вдячний Богу і дорогому Архіпастирю, що маю можливість нести послух іподиякона Його Високопреосвященства.

Узагалі ж з Владикою я познайомився шість років тому, коли наш тоді ще Архієпископ Феодор звершив архіпастирський візит до села Брід, що на Іршавщині, в якому я проживаю. З тих пір, я намагався відвідувати Архієрейські богослужіння, хоча б тоді, коли Владика служив у нас в Іршавському районі, в храмах і монастирях, згодом Владика благословив мені право носіння підрясника.

У першу чергу, наш Владика є для нас прикладом справжньої християнської любові. Він любить усіх, і своїм архіпастирським словом може втішити людину, допомогти, підказати, як правильно зробити у різних життєвих ситуаціях. Владика дуже уважний на богослужіннях, до чого також привчає нас, молодих хлопців. Дуже рідко буває так, щоб Владика робив нам зауваження. Наш Митрополит дуже добра людина і вже за одним його поглядом ми розуміємо, коли зробили щось не так. Будучи біля Архієрея я приобрів для себе багато хороших рис характеру, і наш Архієрей завжди буде для мене прикладом справжнього доброго пастиря, який готовий віддати душу свою за овець своїх.

Мати любов до храму, ще з маленьких літ, мене привчили батьки. Нести послух пономаря я почав зі семи років у нашому сільському храмі, де настоятелем є мій духівник протоієрей Василій Данча. Мені дуже подобалося прислужувати в олтарі, батюшка приділив не мало часу, щоб навчити мене як правильно поводитися в олтарі, він багато вчив, розповідав, і це ще більше привило мені любові до богослужіння та до храму Божого.

Років шість тому я познайомився з намісником монастиря на честь Всіх Святих, що в місті Мукачеві – архімандритом Іларієм (Гаврилець), від тоді почав часто навідуватися до монастиря. Усі свої канікули я проводив в монастирі, прислужував, читав на кліросі, вчився церковному уставу, за що я безмежно вдячний отцю Іларію.

Я ніколи не лінився їздити на службу. Завжди з радістю і впевненістю відвідую богослужіння, і побувавши в багатьох храмах нашої древньої Мукачівської єпархії спостерігаю за тим, який щиро віруючий наш народ, і в кожному місті чи селі свої звичаї та традиції. Мені це цікаво.

Отець-архідиякон Іоанн Стойка, наш, можна сказати керівник, дуже мудра людина. Він багато років несе послух біля прявлячих архієреїв нашої єпархії. Від нього багато чого ми можемо навчитися, адже він вкладає чимало зусиль для того,щоб Архієрейське богослужіння відбулося на найвищому рівні. Отець Іоанн дуже пунктуальна людина і завжди намагається передати нам свої найкращі якості. Думаю, що нам треба брати приклад з таких людей.

Чесно кажучи, це правда, що в сторону іподияконів або ж семінаристів, багато дівочої уваги, звичайно, нам це подобається, але, на мою думку, якщо справді дівчина сподобалась, хлопець повинен проявляти інтерес, робити компліменти, дарувати якісь подаруночки. Не повинно бути так, що дівчина «бігає» за хлопцем, таким вчинком вона зневажає себе. Так, як в майбутньому я хочу стати священнослужителем, найголовніше, щоб моя половинка була добра, чуйна, спокійна, терпляча, щира та відкрита. Найголовнішими рисами в стосунках є взаємопорозуміння та довіра!

***

Олександр Шкритюк – іподиякон Архієрея, з достатнім життєвим досвідом, який плекає свою малу Церкву – сім’ю. Небагатослівний під час інтерв’ю, але з особливою чіткістю поглядів.

– З Владикою Феодором знайомий із дитинства, а прислуговувати Архієрею почав роки два тому – за богослужінням у день свята святителя Спиридона Триміфунтського, в монастирі села Сільце. Найбільше чого черпаю від Його Високопреосвященства, це духовності.

Пряма участь в літургії додає натхнення. А бути священиком не бажаю тому, що покладається не мала відповідальність перед Богом за чужі душі. Наразі працюю підприємцем, за освітою торговознавець.

Моя сім’я – це моя Душа, і моє майбутнє. З дружиною виховуємо двох дітей. Тому на дрібниці, які мене не цікавлять, не звертаю уваги.

За отця Іоанна Стойку можу сказати, як за світлу людину, яка віддає себе служінню.

Розпитувала Ольга ПАЛОШ

Фото: Віталій МУХА та із особистого архіву

 

Переглядів: 1 212

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.