Скільки потрібно людині для щастя? І як далеко потрібно за ним їхати?
На днях ми намагалися знайти відповідь на ці питання…
Так, 19 жовтня, з благословення Високопреосвященнішого Феодора, митрополита Мукачівського та Ужгородського, прихожани храму великомученика Пантелеймона, що на території Великоберезнянської лікарні, та православні прихожани з навколишніх сіл району, здійснили чергову паломницьку поїздку по чернечим обителям нашої єпархії!
Цього разу ми обрали не складний маршрут, щоб з нами могли поїхати і старші прихожани, для яких далека дорога може бути виснажливою і дітки, вихованці Недільної школи, які з Божою допомогою поїхали безкоштовно! Загалом нас було 90 – близько 20 діток та 70 дорослих.
Почали ми наше паломництво з Ужгородського Свято-Воскресенського монастиря, де помолилися на Божественній Літургії, та приклонилися до святинь обителі. Братія обителі розповіла нам про свою домівку та щедро пригостила смачним сніданком. Надихнувшись таким теплим прийомом ми відправилися далі.
Наступною нашою зупинкою став жіночий монастир в с. Домбоки Мукчаівського району. Там для нас теж провели екскурсію, розповівши про історію монастиря та головних його святинь! З великою радістю та благоговінням ми відслужили молебень перед чудотворною іконою Пресвятої Богородиці “Скоропослушниця”, попросивши Її милостині для нас.
Також поспілкувалися з насельницьою обителі, 80-річною схимонахинею Гавриїлою, яка, до речі, сама з Березнянщини, попросивши її благословінь та молитов за нас!
Далі нашою зупинкою став Ракошинський чоловічий монастир. Приклавшись до святинь обителі, ми ознайомилися з її історією, та попросили монахів прочитати молитву над нами. Цікаво було і діткам, які жваво спостерігали за павлінами, голубами та іншою живністю монастиря. Пригостившись солодощами, ми відправились далі.
У Мукачівському Свято-Миколаївському жіночому монастирі нас вже очікували сестри обителі. І не просто очікували, а готували для наших паломників смачний обід. Накормити 90 людей не кожен монастир зможе, але для матушок це не склало проблеми. Після смачного монастирського обіду, нас зустрів архимандрит Тихон та провів цікаву розповідь про це святе місце. Після чого всі знову мали можливість приклонитися до святинь древньої обителі, відвідати церковну лавку, та залишити записочки. Також ми не пропустили можливість поспілкуватися та взяти благословіння у найстарішої насельниці монастиря схимонахині Серафими, якій в цьому році виповнюється 94 роки, 80 з яких вона провела в монастирі. Її дійсно “Ангельський лик” і дитяча щира радість говорить про справжню духовність більше, ніж сотні прочитаних книг.
Не хотілося від`їжджати з цього, дійсно, намоленого місця, але нас ще чекали інші місця. І серед них Мукачівський Красногірський чоловічий монастир, де ми теж приклонялися до святинь і, особливо, до чудотворної ікони “Всіх скорбящих радість”, в якій кожного року розцвітають лілії.
Останньою зупинкою в цьому паломництві для нас став Свалявський Свято-Кирило-Мефодіївський жіночий монастир. Ми вже приїхали туди майже під вечір, але це не завадило помилуватися його красою. Після цього ми зосталися на Всенічному бдінні до недільного дня, вже після якого відправилися додому!
Незважаючи на велику кількість паломників наша поїздка повністю виправдала всі очікування. Ми були надзвичайно задоволені та отримали велику духовну користь. Кожна обитель відкрила для нас своє серце, а ми в свою чергу залишили частичку свого! Трошки втомлені, але радісні, щасливі, мирні, сповнені Божою благодаттю очі та лиця наших паломників ще раз підтвердили, як не багато потрібно людині для щастя і як не далеко за ним треба їхати. Треба просто знайти час і відвідати обителі, які завжди готові відкрити для нас свої двері, розрадити, утішити, молитовно підтримати та взяти під свою духовну опіку! Залишилось, тільки знайти час…
Протоієрей Серафим Гичка,
настоятель Свято-
