Малослівний і скромний без найменшої фальші. Священик якого одразу вирізняють вчинки, а не слова. Наше інтерв’ю не містить самохвальби – її співрозмовник уникає усіляким чином. Однак у ненавантаженості текстового контексту таки уміло можна вловити головне, що й розкриє нам особистість священнослужителя-ювіляра, благочинного Мукачівського районного благочиння № 2 – протоієрея Михаїла Пака.
– Отець Михаїл, цього року у першому осінньому місяці ви відзначаєте своє 60-ти річчя. Хотілося б дізнатися більше про те, як ви стали на духовну стежину пастиря душ людських…
– Так, народився я у 1958 році, 26 вересня, у сім’ї робочих селян, які мешкали в селі Великі Ком’яти Виноградівського району. Батьки були релігійними і, за традицією, у селі в нас читали Псалтир. Долучався до неї і я, вже з семи років читав молитву. Також ходив до церкви, співав з дяками, допомагав їм. На той час настоятелем храму був о. Михаїл Юрина, який тепер в Іршаві. Саме він запропонував, щоб я вступав до семінарії. Однак двічі це роблячи, в мене не вдавалось, і нарешті, з третього разу таки поступив до Одеської духовної семінарії, яку закінчив у 1988 році.
А роками перед тим, відразу після закінчення школи навчався у ветеринарній академії закордоном, служив у армії, потім знов поновлявся до вузу, однак Промисл Божий направив мене на інше… І так вже будучи одруженим, маючи старшого сина вступав до семінарії.
– Провидіння Всевишнього коректує наші життєві кроки тільки на краще. Ось і із вашої біографії це очевидно – 30 років ви окормляєте Свято-Вознесенський приход с. Великі Лучки на Мукачівщині. Такий вагомий період служіння не може не мати духовних плодів…
– Великі Лучки поки що мій перший приход (усміхається – авт.). Взагалі ж був рукоположений у диякона і за декілька днів у священика, після 2-го курсу митрополитом Одеським і Херсонським Сергієм (Петровим).
Після чого був направлений до Херсонської області, будувати новий храм. Фундамент був закладений вже до мене, а за наступні 2 роки ми звели стіни, вікна привезли із Закарпаття. Ну, а після 4-го курсу я вже повернувся до рідного Закарпатського краю.
Владика Дамаскін, тодішній архієрей Мукачівської єпархії, призначив мене третім священнослужителем до храму В. Лучок. Певний період також мав відрядження до Ужгорода, де приблизно півтора року служив по седмицях з о. Іоанном Моланичем і о. Миколаєм Кабаці у Будинку вчителя.
– На що звертаєте особливу увагу вірників?
– Наше село є в першій трійці по сектантським організаціям. У свій час з цим піклуванням я звертався до покійного архімандрита Василія (Проніна), який у 58-му році служив у селі. Він казав, що вже й тоді були там секти. Це звісно негатив певний, хоча й мирно співіснуємо. Однак саме через це догматична сторона наших проповідей має стати ключовою. Вчення Церкви, святих отців – те, що завжди зміцнить.
У нашому селі жив преподобний Алексій (Кабалюк), маємо капличку, де він молився, хрестив, вінчав людей. Великі Лучки перше село на Закарпатті, яке навернулося до віри предків. І зараз молоде покоління, батьки яких страждали за віру, залишаються живими свідками минувшини.
…Також при храмі діє Недільна школа. В минулому році, слава Богу, перекрили церкву новим дахом.
– Уже 28 років ви сумлінно виконуєте обов’язки благочинного Мукачівського району. Як оцінюєте дану діяльність?
– У Мукачівському районному благочинні № 2 є 30 храмів і стільки ж священнослужителів. Мені важко оцінити досягнення чи недоліки, цю справу краще залишити архієрею.
– А як загалом взаємодієте зі священиками, як вибудовуєте координацію, аби на приходах був злагоджений стан справ?
– Я не прибічник якогось контролю, силового тиску чи подібного, все має бути з любов’ю! Звичайно, бувають різні ситуації, але стараємося налаштувати священиків, щоби вони мирно і із терпінням наставляли свою паству.
– Як все ж сприймаєте послух благочинного?
– У першу чергу, це відповідальність в моральному плані – молитися за священиків, нашу молоду генерацію. І обов’язково нести послух з благословенням архієрея – як йому угодно, так і чинимо.
– Що бажаєте ще втілити в життя, які плани в пастирському напрямку?
– Пастирю вдосконаленню немає меж, поки людина живе треба працювати над собою, хоч і не завжди все виходить. Щось особливе не можу сказати, треба каятися в гріхах, готуватися до Вічності.
– Мудрість славних років, мабуть, підказує, що головне в житті?…
– Бути Людиною з великої літери – найосновніше в житті.
– Які риси цінуєте в людях?
– Чесність, відкритість, простоту, доступність – на мою думку, головне, щоб було поменше фальші…
– Ваш молодший син пішов вашими стопами і співслужить разом з вами…
– Так! Один з двох синів – о. Іоанн служить зі мною 9 років. Матушка Марія довго працювала на швейній фабриці у Виноградові. Якби не її підтримка, то й не знаю, як було б.
– З якими словами побажань можете звернутися до читачів?
– Бути вірними Богу, Церкві, своїй вірі і робити все для того, щоб набути певний духовний багаж. Пам’ятати, що все земне – тимчасове. Час минає дуже швидко і нам вже треба думати якими станемо перед Богом.
Спілкувалася Ольга ПАЛОШ
Фото: Віталій МУХА
