Прохолода дня здавалось охоплює не лише тіло, а й все єство. Душевний сумбур в поєднанні з вихром думок накладав відчуття непереборності. Центр міста, шалений темп авто і натовпу, все як завжди, та раптом погляд падає на чоловіка, що стоїть навколішках із пакетом та листом паперу: “Допоможіть моєму сину!”. Жодних слів-прохань при цьому не лунало!
Уся буремність думок враз стихла, на душу зійшов спокій. За лічені секунди!!!
Здавалося б, що особливого у цій живій картині? Таких прохачів про допомогу ми бачимо щодня по кілька разів. Однак вражаючим був облик лиця того чоловіка – невимовне смирення й упокорення. Зважаючи на необхідність подальшого руху у справах довелось крокувати далі. А так хотілося стати там і поміркувати – за те, що справді вартує думати, а не тлінне, якому ми стільки надаємо своїх хвилювань!..
…Як корисно було б пам‘ятати за скороминучість нашого життя і всіх його складових. Як часто ми турбуємося, ненавидимо, ображаємо, заздримо, відбираємо, боремося, непрощаємо – все і всіх, які такі, як ми ж – тимчасові і невічні. Замість того, щоб заспокоїтись, любити, радіти, допомогати, поступатись і прощати. Добре знаючи, не усвідомлюємо до кінця – ми лише гості в цій миттєвості перебування на Землі!
Ниряючи у буттєві клопоти, через боязнь недоотримати, здатись слабким, бути ображеним, ми боремося і тягнемо за собою обтяження, що роблять наше життя нестерпним. Ми винимо у всьому людей, що нас оточують, не розуміючи: допоки самі не станемо на сходинку кращими духовно – наші ближні не переміняться. Адже саме у важких взаємовідносинах з кимось можна перевірити чого коштують наші доброта й терпіння.
Господь розподіляє кожного із нас в ті місця й життєві обставини, де ми можемо вдосконалитись в найголовнішому – любові до ближніх. Проте ми до цього не надто прагнемо, ми хочемо, щоб це відбувалось в приємність та легкість, без душевного болю. Чоловік якого ми описували на початку, забув за себе, за людську гордість і осудження інших, він всеціло люблячи сина, вийшов прохати допомогу в інших. Його щирість та справжня потреба в коштах зчитувалися з обличчя без будь-яких слів…
Життя, яким ми щодня не дорожимо, вже за мить може обірватися. З того моменту зникнуть в нікуди і наші турботи, сварки, непорозуміння, гонитва за матеріальними благами. Що залишиться після нас, яка думка? Чи змогли ми когось порадувати, втішити, заспокоїти й обігріти любов’ю чи, навпаки, ввели в розпач, духовну пагубу й розчарування у всьому? Осмислюймо наші щоденні дії, не дивімось на інших, на чужі падіння – прямуймо вектором життя з Христом не на словах, а ділі!
