«Хвилини вічності, неспіймані світом»

Давно є відомими слова Григорія Сковороди, які викарбувані на його могилі «Світ ловив мене, але не спіймав»!

Слова, буквально є постулатами Святого Письма: «Хто ким переможений той тому і раб» (2 Пет. 2, 19), «Будьте світлом для світу» (Мф. 5, 14), «Усе мені дозволено, але не все корисне; усе мені дозволено, але ніщо не мусить володіти мною» (1 Кор. 6, 12).

Християнство є завжди на дистанції. Воно є таким собі «дистанційним» світоглядом. Причому не в розумінні тої дистанції, як поняття «відстані», а дистанції, яка переслідує формат: «втік» або ж «наздогнав». Ми, живучи, в соціумі є постійні «втікачі». Від «кого» чи «чого»? Від себе, світу, зла, грязі інформації, нечисті думок, грубих поглядів, почутих слів і т.д.

Важко бути «неспійманим»! Але, це є метою ідеї слів та проповіді Христа. З одного боку ми повинні втікати, а іншого втікати до Нього! Часто-густо ми в житті втікаємо, щоб бути собою, передусім. А, потім, щоб бути Христовими. Це звучить можливо парадоксально, але це є так. Часто ми собі змальовуємо себе спринтерами, які є універсальними солдатами, що мають недосяжну енергію та динаміку. І, ми помиляється. Бо наша енергія на марафоні де тебе все ловить, є профанацією. Наш ресурс часто нагадує маленькі батарейки «Duracell». Які мають подвійне живлення, але проходить час, і навіть ці батареї, навіть акумулятори (перезараджувальні) – сідають. І, тоді ми втікаємо від себе до філософії, психології, але не до Неба! Чому? Тому, що спрацьовує інстинкт самозбереження. Але це не є «неспійманність», це втеча. Втеча, в кінці якої тебе наздоганяє твій образ життя, думок… Ми повинні шукати силу до «неспійманості» в АНАСТАСІЇ. Тобто у Воскресінні. Його Воскресінні! Тоді все буде добре…

Щодо слів антонімів «хвилини вічності». На перший погляд вічність немає хвилин, години, або часу як такого. Проте, як би це не було парадоксально вічністю можна жити тут на землі, і вже. І вона має хвилини! Але тільки тут на землі! Її хвилини, – це, хвилини слухання себе, свого єства, своїх думок, моменти перебування і життя тиші Христової в нас. Хвилини слухання воскреслої природи, свого єства, хвилини співпереживання з Воскреслим. Це унікальні хвилини життя Вічності тут, на землі.

Збагачені цими хвилинами люди стають іншими, «вічними». І, «вічними», вже тут. І, тоді все стає на свої місця. Наші думки, справи, мрії, життя стають збалансованими. Вони набувають статусу перезавантажених, Вічністю! Отже, що може бути кращим, друзі? Як каже великий мультиплікаційний філософ Вінні Пух: «Не важливо ЩО в тебе є, важливо ХТО в тебе є»! Ця істина є дуже доречна власне в призмі написаного тут. А, в нас є Він! Він, Воскреслий, що в Собі і нас співвоскресив.

P.S. Цей текст був написаний в аудиторії наукового бомонду чудової Міжнародній конференції Філологічного факультету УжНу «Українська література в загальноєвропейському контексті» на якій за кілька годин я опинився в чудовому просторі де люди думають, розмовляють, розмірковують по іншому. Часто в простих але філософських словах, чи то категоріях декларують глибокі Євангельські істини. Власне там і почув слова антоніми та терміни: «Хвилини вічності» та «Неспіймані світом»!