«Кожний диякон має із любов’ю приступати до богослужіння і прославляти Бога» – архідиякон Іоанн Стойка

Грецьке слово «діаконео» у Новому Завіті зазвичай перекладається як «помічник». Згідно з Божим Словом, служіння диякона – це велика честь і благословення. «Бо добрі служителі здобувають собі високий ступінь та велику відвагу у вірі в Іісуса Христа» (1 Тимофію 3:13). Диякони асоціюються у вірників як голосисті священнослужителі, які своїм співом і служінням прикрашають богослужіння. Кадіння, читання Євангелія та виголошення ектеній, що звершує диякон, тільки на перший погляд може здатись легкою справою. Насправді ж це своєрідне церковне мистецтво.

Ось уже 26 років в Мукачівській православній єпархії несе своє служіння архідиякон Іоанн Стойка. Щонеділі та у свята його голос прикрашає архієрейські Божественні літургії. Нині ми спілкуємося з отцем Іоанном, який має чималий досвід у цій богослужбовій сфері.      

–  Отець Іоанн, якими спогадами пригадуєте свої дитячі та юнацькі роки? 

– Народився я 1 серпня 1961 року в мальовничому куточку Закарпаття, на Тячівщині, в селі Чумалево. Мої батьки були простими робітниками-селянами, людьми віруючими. У нашій сім’ї було троє дітей: брат, сестра і я, наймолодший.

Тітка, батькова сестра Матрона, була монахинею в Чумалівській жіночій обителі. Я підрісши теж частенько ходив до монастиря,  де ми з товаришами співали, маючи свій хоровий колектив. І, до речі, монахині були задоволені, що ми допомагаємо їм. Також я відвідував тамтешній місцевий Свято-Покровський храм. Так що з дитинства перебував у церкві.

Звичайно, стаючи дорослішим хотілося десь недільного дня, після служби чи то на річку піти, чи десь відпочити, і часу на вечірню не знаходилося. Пригадую, як вже спочила мама ввечері все знала мене запитувати: а хто нині те чи інше читав, співав. Перевіряла чи дійсно я був (посміхається – авт.).

Якщо десь справляли весілля, то мікрофон мав бути завжди в мене в руках – я любив співати й танцювати. Але не щось подібне до сьогоднішніх пісень, а автентичні, народні пісні, коломийки.  Раніше Різдво в селі не таким було, як в теперішні роки – ми ходили селом великою компанією хлопців, так колядували, що все дрижчало від співу! А тепер підеш до села на якесь свято – тишина, ніхто не співає.

Тож вже з юності ви почали помічати, що володієте гарним голосом. А що вас спонукало вступати до духовної семінарії?

– В церкві я, можна казати, зростав. Згодом ніс службу в армії, далі одружився,  був на заробітках, а саме брав участь в заготовці лісу, облаштуванні доріг. А вже так, повернувшись додому, збудувавши хату, почав задумуватися про духовну освіту. На той час ми були в близьких товариських відносинах із покійним владикою Євфімієм, який раніше був духівником в монастирі Чумалева. В більшій мірі саме його постать і наштовхнула в мені бажання вступати до Одеської духовної семінарії. Звичайно, владика благословив мене, а вже на другому курсі, так як встановлено апостольськими правилами, мене в 30 років, під час 2-го курсу архієпископ Одеський та Ізмаїльський Лазар рукоположив в сан диякона.

Після цього я відслужив першу літургію, а далі владика Євфімій написав прохання архієпископу Лазарю, щоб відпустив мене до рідної єпархії. Звісно, одеський владика бажав залишити мене в  них, бо ж там якраз засновувалися нові приходи, треба було клір, але повага до архієрея Мукачівської єпархії здолала все.

– Так ви направили свої стопи в рідну окраїну для подальшого дияконського служіння. Якими були ті роки вашого становлення, тим паче, що ви служили з владикою Євфімієм…

Коли я служив на богослужінні, то чи деколи поспішив бувало трохи, а він обернеться до мене, каже: що голодний, куди спішиш? Я трохи починав сердитися, але тільки заходив до олтаря, а він усміхається мені і навіть знав казати «прости». Владика Євфімій був істинним монахом, справжнім, простим, не мав в собі лукавства. Навіть після відслуженої літургії він завжди йшов правити Всенічне бдіння перед святами, незважаючи на втому.

Початок 90-х років був насиченим подіями церковного єпархіального календаря, бо тоді звершували освячення нових храмів, обителей. Тим більше, що територіально єпархія до 1994 року була об’єднана з нинішньою Хустсько-Виноградівською.

Ми їхали, до прикладу, вранці, о 7-ій годині, на служіння до Рахівського району і приїжджали звідти о 22-23 годині вечора. Графік складався так, щоб за один день 3-4 села району охопити – для освячення фундаменту, самого храму чи чогось подібного.

Також певний період був напруженим через протистояння уніатів. Тоді єпархією керував владика Агапіт. При неспокійних зовнішніх обставинах приходилось служити. Деколи під час богослужінь думав, що якийсь камінь полетить в мене. Та, дякуючи Богу, обходилось.

– Безсумнівно, той важливий період приніс вам значний досвід на подальші роки… 

 Часто новорукоположені запитують як служити з владикою, які правила, а я все кажу: треба самому пробувати і пройти через те. Свого часу так і зі мною було. Та й по великому рахунку, богослужіння чи то архієрейське чи ні, однакове. А все інше прийде завдяки власній практиці.

Владика Євфімій  любив казати мені, щоб я не дивився на нього під час літургії, а вже після давав мені оцінку й висловлював свою думку.

– При цьому ви, мабуть, прагнули вдосконалювали виконання своїх дияконських обов’язків…

Кожна служба додає нових знань сама по собі. Кожне богослужіння як нове, немає такого, що служиш 20 років і все однаково. Ні, завжди по-інакшому відбувається, все залежить від різних чинників.

Головне, до богослужіння треба відповідно готуватися, налаштуватися і усвідомлювати – від тебе залежить хід богослужіння. А то іноді диякон не вправно виголошує ектенії і хор за ним не може співати, або ж просто виходить-заходить, відспівує та й все. Кожний, хто ступає на цю доріжку має розуміти – це не можна, як на звичній роботі прийти, відпрацювати, ектенії виголосити і до побачення. З цього нічого не буде. Кожний диякон має із любов’ю приступати до богослужіння і прославляти Бога.

А якщо служиш ще й при архієреєві, то взагалі  представляєш його. Тепер вже рідко таке є, а раніше бувало, що прийдеш служити на приход, починаєш мирну ектінію, а вся церква мовчить і мусиш сам співати «Господи, помилуй», а за тобою й люди. Згадуються мені й кумедні випадки, коли бабусі-вірниці знають казати на мене «сват владики», бо бачать на орареві надпис «Свят» (усміхається – авт.).

– А коли ви познайомилися з правлячим владикою Феодором?

Я знав його ще в сані молоденького ієромонаха. Ми всі роки добре зналися, товаришували. Це монах, молитвеник і адміністратор, відтак все має виконуватись чітко. Бажаю владикові й надалі залишатися таким, яким він є – молодим, енергійним, адміністративним і до ста літ очолювати Мукачівську кафедру. І, звичайно, дістати білий клобук у сані Митрополита (посміхається – авт.).

– Бачимо, що після висвячення нових дияконів, ви їх щоразу наставляєте…  

Звісно, бо ставленик від хвилювань все забуває. Коли людина вперше заходить через Царські врата як до Святая святих, торкається престолу, то треба їм давати настанови щодо основних правил.  Маю блокнот, де роблю записи з кожної хіротонії. Так при мені було рукоположено близько 400 дияконів, яких я під час хіротонії заводжу до олтаря і обводжу навколо престолу.

Крім того, координую і іподияконів архієрея, аби облачення для владики було відповідним чином підготовлене, доставлене й відвезене.

– Що для вас означає бути архідияконом?

Я просто диякон, а це звання певна нагорода, як каже владика «За заслуги перед Церквою». Та які мої заслуги? Моє діло «Паки і паки» – ось це всі мої заслуги.

– Коли ви ним стали?

Спершу мене було возведено в сан протодиякона, десь через 5 років після висвячення. Ще згодом був нагороджений камилавкою. А близько семи років тому владика Феодор нагородив мене званням архідиякон.

– Напевно, на цьому шляху є моменти й певних складнощів?

Бувають і проблеми звичайно, і втома, але сприймаю все те нормально. Буває, що вранці перед літургією маю погане самопочуття, підвищуються тиск чи температура. Але я ніколи при цьому всьому не дозволю собі не піти на богослужіння. Як казати владикові: я не йду служити, бо в мене температура чи тиск? Іноді треба забути за себе, служіння має бути основним попри все.

У своєму житті мав випадок, що вважаю чудом Божим. 20 років тому я потрапив в аварію неподалік від Мукачева. Отримав сильну травму, питання стояло не в тому чи я буду ходити, а взагалі жити. Лікарі свідчили, що з тисячі подібних випадків виживають один-двоє. Пролежав у лікарні майже 3 місяці. За той період мене навідували священики,  владика Євфімій, а по всіх храмах, звичайно, молилися. Лікарі дивувалися поставленому діагнозу і моєму стану, що йшов на покращення. Молитва – сила Божа і медики з цим теж погоджувалися. Вже на Успіння Божої Матері я вів богослужіння з паличкою. А з того часу 1 липня визначний день в моєму житті.

Розумію, що я  недосконалий, тому Бог і карає, і милує. Та, слава Богу за все, і за скорботи, і за радість!

– Свій гучний голос вважаєте даром від Бога? І чи взагалі потрібно його якось підтримувати, роблячи артикуляційні вправи?  

Я такого ніколи не робив, голос якимось чином не ставив. Тому, звісно це є даруванням Божим, бо ж як я казав співаю з самого дитинства.

– Ваш молодший син теж є священнослужителем – настоятелем Свято-Варваринського храму в с. Нове Давидково. Вас це тішить, мабуть?

Отець Іоанн з дитинства постійно був при мені, далі став архієрейським іподияконом і любив молитися. Молитовник чи Псалтир в його руках було звичною картиною. Він більш смиренний, ніж я.

Старший вже син зовсім інший має характер, хисту до церковної діяльності немає і, навіть, якщо би він виявляв бажання до сану, я б йому не дозволив.

Приносить втіху нам з дружиною і малий онучок Матвійко – дивіться який він в мене золотенький (демонструє фото на мобільному – авт.).

– Ваша матушка є для вас опорою?

Обов’язково, я відчуваю її підтримку, бо сам чоловік не може нічого зробити.

Матушка Надія є сестрою о. Володимира Орсага, благочинного Мукачівського кафедрального собору. Ми жили по сусідству в одному селі, дружили, а згодом одружилися. Ми звикли до праці, постійно з нею їздили на заробітки, крутилися як могли, аби і хату збудувати, і дітей вивчити. До речі, під час мого навчання в семінарії, дружина залишилася в селі на Закарпатті.

– У вас ніколи не виникало бажання стати священиком?

Може й бувало таке, але мені не благословляли. Звісно, я міг би настояти, якби дуже до того прагнув, але якось не бачу себе в сані священика. Усе в руках Божих. Будучи дияконом я постійно в русі, ходжу, співаю, а священик подеколи, при великій кількості духовенства, один возглас зробить за всю літургію.

– До чого ще прагнете в житті?

Доки Господь тримає, доти треба потихеньку молитися.

– Отець Іоанн, на завершення нашої розмови, ваші слова побажань до наших читачів…  

Здоров’я всім, віри, молитви та сподівання на Бога, що Він завжди допоможе і все буде добре! Ну, а дияконам і протодияконам побажаю постійного вдосконалення читання Священного Писання, щоб не викривляли слова. Богослужіння треба не відбувати, а щиро служити Богу – все має бути на вищому рівні.

Спілкувалася Ольга ПАЛОШ

1 серпня отець-архідиякон Іоанн Стойка відзначає свій День народження. З цієї нагоди керуючий єпархією, Високопреосвященніший Феодор, архієпископ Мукачівський і Ужгородський вітає іменинника

Всечесний отче архідияконе Іоанне!

Від себе особисто та від духовенства нашої Мукачівської єпархії маємо честь привітати Вас з Днем Вашого Народження!

За період несення Вашого послуху в нашій єпархії, у Вашому лиці ми побачили людину, яка відверто, щиро, жертовно віддає себе служінню Тому, Хто покликав Вас бути Його вірним служителем.

Ми складаємо низький уклін Вашим батькам, які привили Вам та вклали у Вас чудові риси талановитого, смиренного та жертовного служителя Господнього на ниві Христовій.

Від усієї душі бажаємо, щоб Всемилостивий Господь благословляв Вас і усю вашу родину здоров’ям, душевним миром і благополуччям! Подальшого Вам безбоязненного служіння Своєму Творцю! Многая і благая літа!

Феодор, архієпископ Мукачівський і Ужгородський з паствою

Фото з архіву о. Іоанна Стойки,

 Віталія МУХИ, Василя ГУЦАЛА

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.