Архієрейські іподиякони Мукачівської єпархії (Ч.II): «Приклад життя владики є стежиною, яка веде до спасіння кожного із нас»

Поруч зі священнослужителями і, тим більше, архієреями завжди є помічники, яких Церква йменує іподияконами, тобто людьми, які вже займають певну ступінь в церковному служінні. Це звичайні, прості, молоді хлопці, на яких покладено низку обов’язків, які в основному стосуються супроводження керуючого єпархією та допомоги йому у богослужбових моментах.

У серпні минулого року в світ вийшла перша частина статті про архієрейських іподияконів Мукачівської єпархії, яку можна переглянути тут. Тепер же будемо знайомити вас із іншими помічниками владики Феодора у частині 2-ій серії  публікацій «Архієрейські іподиякони Мукачівської єпархії».

Як це бути іподияконом архієрея? Чи не втомлюють часті роз’їзди по різних храмах єпархії, а чи, навпаки, додають натхнення? Чого можна повчитися і перейняти від архіпастиря, з яким щастить проводити чимало часу? Та чи не набридає етап іподияконства і пильна увага з боку благочестивих панянок? Про все це ми запитували у хлопців.

Валерій Бокоч:

– Моє знайомство з владикою Феодором (тоді ще отцем-архімандритом), відбулося в мої шкільні роки, коли в голові було багато питань невідомого і цікавого для мене духовного життя. Одного разу з товаришем Віктором (тепер вже о. Віктором Палош), відвідувавши Мукачівський монастир мав можливість посповідатись в о. Феодора. Після чого я відчув не зрозумілу для мене благодать, яка від нього сходила. І не дивлячись на те, що він був сані архімандрита моє ставлення до нього було як до Архіпастиря нашого краю. Я в захопленні спостерігав за тою масою людей, яка очікувала в черзі отримати від нього мудру пораду, від якої ставало легше на душі. Минали роки і мене не покидали думки про сенс буття людини на землі та життя після смерті. І тому я вирішив вступити до Почаївської духовної семінарії, де поглибив свої духовні знання. Був період також спілкування із о. Федором Горшковим, священнослужителем Покровського храму м. Ужгорода, де  я мав можливість отримувати з дитинства ази православної віри.

Водночас архімандрит Феодор неодноразово запрошував до себе, на той час він був духівником всіх монастирів нашої Мукачівської єпархії. І так час від часу я відвідував богослужіння, де мав можливість прислуговувати. Потім Господь благословив о. Феодору очолити наш край в єпископському сані. З того часу я маю можливість іподияконствувати біля нього, щоразу захоплюючись його ставленням до богослужінь. Приємні бесіди, поради, оптимізм цієї людини надихав і давав сили рухатись далі, не зупиняючись. Тільки ця людина відкрила мені межі тих кордонів, про які я навіть і не мріяв, ці враження залишаться в моєму серці назавжди. Наш владика є усіма любимим архієпископом, але і надзвичайно відповідальною людиною, вимагаючи порядок та дисципліну. Владика надзвичайно любить природу, тварин, за яких дуже піклується.

Перш за все, я вдячний Всемогутньому Богу за те, що маю такого духівника, який завжди підтримає і допоможе, ніколи не залишить у біді. Ми знаємо, що минулого року нашому архіпастирю виповнилось 50 років, однак глибина його мудрості неосяжна для нашого розуму. Що ж стосується мого теперішнього етапу життя, то все покладаю на волю Господню. Живу і радію життю!

Димитрій Роман:

– Владику Феодора я знаю із самого дитинства. Ще маленьким я бігав на благословення до ще тодішнього архімандрита Феодора, котрий з приємною посмішкою на вустах та ніжними обіймами завжди мене зустрічав. Кожної неділі перед початком Божественної літургії, коли заходив до храму отець Феодор, збиралося багато людей, аби взяти від нього благословення та з чистим серцем звернути свої думки до Бога. І я, як самий маленький з-поміж парафіян, пробивався вперед, щоб теж побачити ці радісні та завжди привітні очі архімандрита.

Кожного богослужіння я спостерігав за хлопцями, котрі виходили  зі свічками з вівтаря. І одного разу я спитався своїх батьків: «А хто це за хлопці, що постійно біля отця Феодора?». У відповідь від своєї матусі я почув слова, котрі зачепили моє серце та поставили великий орієнтир в житті, мрію та бажання: «Це ангели», відповіла вона мені, тоді ще маленькому 6-річному хлопчику. Почувши ці слова в мене в душі начебто все перевернулось. Не зважаючи на маленький вік я відчув глибину цих маминих слів, котрі пролунали як вогонь, який запалив в серці ту свічечку, котру Божою милістю я несу й по сьогодні. І в той час я зрозумів, що хочу бути серед тих «ангелів», які завжди в дуже гарних облаченнях виходять на середину храму і знаходяться біля отця Феодора.
Наступного тижня перед початком літургії, я з нетерпінням чекав при вході в храм отця Феодора. Коли я його побачив, то підбіг, склав руки на благословення і сказав: «Я так хочу бути Ангелом, отець Феодор!». Почувши ці слова владика ніжно пригорнув мене до себе, обійняв, поцілував і сказав: «Дімочка, ще з’їси одну пасочку і тоді будеш ангеликом». Ці слова означали, що ще рік один хай пройде, тоді я буду з-поміж них, тому що біля владики були старші хлопці і мені потрібно було ще хоч трішки підрости. Я з нетерпінням чекав того часу…

Минув рік, який для мене тоді пролетів як одна мить. І тут перед початком одного з недільних богослужінь владика бере мене за руку і заводить перший раз в олтар. Ті емоції я не можу описати та роз’яснити, тому що побачене в Святая Святих ще більше мене надихнуло і дало більший поштовх та бажання завжди знаходитися там, де немає ні часу, ні проблем, а богослужіння   звершуються на одному подиху…

Для мене бути іподияконом біля правлячого архієрея є великою честю. Знаходячись біля владики, я відчуваю ту велику силу і щирість молитов, які він промовляє пошепки в олтарі. Я безмежно вдячний Богу і владиці за ці роки проведені з ним, маю велике бажання й надалі бути та розділяти з ним ці моменти під час богослужіння, в котрих видно щирі слова молитов за всіх людей, за мир і добробут.
Звичайно, бути іподияконом владики не легко. Постійна відповідальність, уважність, знання всіх богослужінь і т.д. Що стосується частих роз’їздів – це, навпаки, дуже цікаво. Хоч і знаючи людей на Закарпатті та їхні говори, помічаєш ще й різні мотиви піснеспівів, котрі відверто вам скажу, я й не чув. Кожного разу на виїздах бачу, як люди щиро та від чистого серця моляться Богу, як після кожної проповіді архієрея в їх серцях палають три найголовніші речі: Віра, Надія та Любов. Звісно, після таких богослужінь ти не відчуваєш втому, а навпаки відкриваєш ще більше своє серце до Бога та молитви.

Для мене особисто бути іподияконом – це часи, які закарбувалися мені глибоко в серці, це той період мого життя, коли я завжди відчуваю піклування та любов нашого архіпастиря. Це постійна підтримка, любов та настанови архієрея як люблячого батька своїм дітям. Хоч ми вже й дорослі всі, але для владики ми є тими дітьми, якими він завжди цікавиться, піклується та завжди дає руку допомоги тоді, коли нам цього найбільше потрібно.

Від владики Феодора можна вчитися постійно. Кожна хвилина проведена з ним як взірець того, яким повинен бути кожен із нас. Це моменти, коли ти розумієш що доброта, простота і чесність є найголовнішою; коли щирість його очей просто неймовірною силою зігріває навіть холодне та байдуже серце кожної  людини; коли ти розумієш, що в Його серці ніколи не згасає безмежно сильна любов до його матусі, матушки Серафими. Ось після цього ти починаєш розуміти і дивитися на все по-іншому, бачиш батьків з іншої сторони, бачиш ситуації, котрі трапляються у нас в житті не з негативної сторони, а навпаки починаєш розуміти, що тільки любов’ю та щирістю можна подолати будь-що в житті. Це лише краплинка, котру я розповів вам, що найпотужніше закарбувалася мені в душу. А таких моментів та життєвих різних порад від владики ми бачимо щохвилини, тому що приклад його життя  і є тою стежиною, яка веде до спасіння кожного із нас.

Це Людина з великої літери, яка ніколи не відмовить нікому в допомозі, людина, котра постійно дає тобі віру і вселяє до серця любов. Людина, котра щирою посмішкою та глибокими очима, навіть без слів дасть нам зрозуміти, що Господь по неймовірній любові до нас всіх, дає нам саме тих людей, котрі нам потрібні і саме в той час, коли ми цього потребуємо. Правління на кафедрі Мукачівсько-Ужгородської єпархії владики Феодора вселило в серця людей ту іскорку любові та ніжності, якої так всім не вистачало, ту щирість і глибину думок, якими люди не можуть знехтувати, а, навпаки, просити поради та підтримки від нього.

Я дякую Богу та владиці за те, що іподияконствую біля нього і безмежно радий постійно відчувати батьківське тепло та підтримку. Владика став для мене тим провідником, котрий постійно веде за руку та вказує шлях до спасіння. Як земний ангел-охоронець постійно оберігає і застерігає мене.

Духовну освіту я здобуваю у Волинській Духовній Семінарії. Вже цього року закінчую навчання. Роки студентства – незабутні. Я дякую Богові за те, що в стінах семінарії моїми викладачами були і є розумні,  цікаві  та обізнані у всіх питаннях священнослужителі, котрі з великим бажанням та терпінням до нас ставилися і доносили нам ту істину, яку у свій час Сам Спаситель наш Іісус Христос розповідав та вчив своїх учнів.

Питання про дівчат цікаве (сміється – авт.). По-перше, не потрібно забувати для чого ми прийшли до храму. І час, котрий ти виділив на Бога повинен бути відданий для Нього з усім серцем. Увага з боку дівчат присутня і, якщо чесно сказати, інколи відчувається (маю на увазі не в тому плані, що свічка з рук випаде або зашпортаєшся), а в тому, що ти в їх очах здаєшся тим ангелом, про якого я говорив на початку. Їхня увага є нормальною рисою всіх жінок. Як кажуть в народі: «На гарного мужчину й гріх не подивитись», а ще й на побожного та й  при церкві (усміхається – авт.). Так що це мене абсолютно не вибиває із колії іподияконства. Загалом у дівчатах, в першу чергу, ціную порядність, щирість, ніжність та жіночність, яка, на превеликий жаль, зустрічається дуже рідко.

Бажання бути священнослужителем, як я розповідав спочатку, в мене спалахнуло ще з дитинства, а завдяки владиці воно тільки розгоралося, з’явилися сили, при відкрилися двері душі.І якщо на це Божа воля, то я б з великою радістю в душі хотів би розділяти спільні молитви владики  у престолу разом з ним.

Роман Сочка:

– Архієрейським іподияконом я вже є 6 років. З владикою я познайомився в селі Лавки, у нашому Свято-Миколаївському храмі, де звершувалася архієрейська Божественна літургія. Я прислуговував у храмі біля нашого священика з 6-ти років. Ми з батьками ходили на всі богослужіння і мені, ще малій дитині, це дуже подобалось. У мене була мрія – потрапити до олтаря. І згодом священик дозволив зайти, щоб я привчався. Будучи в олтарі, я уважно стежив як прислуговують хлопці і старався запам’ятати. Так і підростав і всьому вчився. Коли ж до храму приїхав владика, то придивлявся до мене, а після літургії запропонував бути його іподияконом. Я був дуже радий! Спочатку мене брали, коли хтось зі старших іподияконів не зміг їхати, а через певний час я вже почав їздити на кожне служіння владики. Владика є моїм духовним наставником і батьком. Це хороша і мудра людина, яка не покине у важку хвилину.

Супроводження владики під час богослужінь по храмах і монастирях єпархії втомлювати не можуть, а, навпаки, підбадьорюють і додають натхнення. І не складно, а, навпаки, дуже подобається, адже це було моєю мрією з дитинства. Ми багато чого вчимося від владики – в першу чергу, любити Бога і бути відданими Церкві і вірі православній. 

Освіту я здобув у Мукачівському НУБіП України за спеціальністю фінанси і кредит. Змінювати поки нічого не хочеться. Бажання бути священнослужителем присутнє в моєму житті, але наразі немає на це Божої волі, якою і керуюсь в житті. У вільний від служінь час допомагаю батькам, вдома і на роботі.

Щодо дівчат, то не помічаю їх під час богослужінь – по сторонам не дивлюся. У дівчатах ціную доброту, щирість і скромність. Надіюсь на Божу милість у подальшому служити біля архієрея.

Розпитувала Ольга ПАЛОШ

Фото: Віталій МУХА, Василь ГУЦАЛ

 

 

 

 

 

 

 

Переглядів: 252

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

nineteen − 12 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.