«Піст – це побачення з собою і перетворюючий свідомість час» (Vагонні Zаписки)

16297137pTWМи часто їздимо в електричці. В ній часу вистачає на все… І на те, щоб трохи порозмірковувати про життя… Наші роздуми ми назвали «Vагонні Zаписки», бо вони дійсно були написані у вагоні.

∗∗∗

Черговий раз в житті Церква пропонує нам ще раз подивитися на те, якими ми є зсередини, подивитися на своє справжнє єство. Незважаючи на те, що піст має чіткі календарні цифри, ця можливість побачення з собою дається кожному, і вона вимагає від нас лише єдиного – бажання стати іншими! Як потрібно працювати над собою і від чого залежать наші метаморфози вже давно написано…

Напередодні  Чотиридесятниці хотілося б поділитися своїми власними переживаннями та баченням посту…

∗∗∗

«Піст – це не чергове дотримування меню, а перетворюючий свідомість час»

Перш за все, здається, що піст – це не чергове дотримування меню, а перетворюючий свідомість час. Час, коли від наших думок, молитов, щоденного життя, участі в таїнствах Церкви та добрих справах, залежить те, наскільки ми наблизимося до Неба.

C7uXD1febWU

Хтось дивиться на піст, як на дієту, хтось думає, що немає значення, що їсти, головне – любити інших, не робити зла. Проте, досвід Церкви показує, що під час посту людина реально може змінитися, очиститися, «переформатувати» свої думки, стати іншою. Це залежить від багатьох факторів, але, як не крути, дотримування раціону харчування сильно сприяє цьому процесу. Під час того, коли людина вміло поєднує і свою фізику, і меню, і молитву, і добрі справи, і спосіб мислення – це дає результат.

Євангеліє дає нам цікаві рекомендації того, як потрібно себе вести в пості. Господь нам дає своєрідні правила поведінки. Поведінки напевно не стільки зовнішньої, як – внутрішньої.

Перш за все, під час посту не потрібно цим хизуватися перед іншими. «А ти, коли постиш, намасти свою голову, і лице своє вмий, щоб ти посту свого не виявив людям, а Отцеві своєму, що в таїні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно» (Мф. 6:17-18). Чому? Тому що, від тієї секунди, коли ти навіть не те що похвалився, тобто оформив в слово свою думку, але тільки подумав, що ти не такий, як інші (приклад митаря та фарисея) – рахуй, твій подвиг приречений на фіаско. І справа тут не в Небі, а в нас. Господь хоче нас бачити смиренними, тому що це головна умова для спілкування з Ним.

Другу цікаву рекомендацію щодо посту нам дає вже апостол Павло: «Хто їсть, нехай не погорджує тим, хто не їсть. А хто не їсть, нехай не осуджує того, хто їсть, Бог бо прийняв його» (Рим. 14:3). Тобто, якщо ти дотримуєшся посту – не засуджуй ніколи того, хто це не робить. Ми не знаємо, чому людина це робить. Можливо, вона ніколи в житті не пробувала це робити. Можливо, їй ніхто ніколи не розповідав, як потрібно постувати. Можливо, ця людина ніколи не була на сповіді і т.д.

«Воскреслий Бог приймає до себе всіх, хто доклав будь-яких зусиль для того, щоб Він став для нас Богом»

У святого Іоанна Златоуста на Пасху є чудове, так зване пасхальне «Слово», яке завжди читається на Пасхальній Заутрені. Логіка його слів проста – Воскреслий Бог приймає до себе всіх, хто доклав будь-яких зусиль для того, щоб Він став для нас Богом: Богом Воскреслим, Богом, який це зробив і для тебе конкретно, Богом, який вимагає від нас тільки волі і бажання стати іншими, Богом, який завжди тебе чекає до себе в гості, Богом, який хоче, щоб ми іноді просто прийшли до Нього.

Є цікаві слова одного відомого письменника. Вони звучать, приблизно так: «Всі погані кроки в нашому житті звершуються стоячи на місці». У відношеннях з Небом не можна, як і у справжньому житті, стояти на місці. Життя – це рух, це динаміка, це ритм. Церква Христова – це живий організм, в якому життя дає Бог.

Господь завжди є біля нас. Він чекає, коли ми захочемо поспілкуватися з Ним: «Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду, і буду вечеряти з ним, а він зі Мною» (Апок. 3:20).

«У Воскресінні ми отримали не просто обнулення гріхів, а шанс стати синами і доньками Бога»

Одним із найкращих періодів в богослужбовому просторі Церкви, коли можна прийти до себе (притча про блудного сина) – це є піст. Покійний Блаженнійший Митрополит Володимир (Сабодан) говорив: «В пості головне – не їсти один одного». Це означає, що ми повинні бути справжніми учнями Христа, учнями не примарними, а «живими», учнями, для яких Христос – це Той, Хто нас в собі воскресив. Він зсередини через Воскресіння зруйнував владу гріха в людині.

З часу Воскресіння ми отримали не просто обнулення гріхів, а шанс будь-коли і в будь-якому місці Землі стати синами і доньками Бога. І цією можливістю Бог в пості пропонує нам скористатися. Як ми будемо спілкуватися і жити Богом, так і зустрінемо Воскресіння.

Хто ніколи не постив, зробіть на цей раз просто спробу. Спробу через меню пожити Богом: щодня, щохвилини. Для когось це буде важко, але це природньо. Через це всі пройшли. І всі спочатку так починали. Проте, з часом від кількості ви відчуєте якість. Ви відчуєте на серці незбагненну тиху радість – неописанну, справжню.

«Коли плаче вітер»

Ви думали коли-небудь над тим, коли плаче вітер? Ми завжди відчуваємо його в стихії, коли він дує, коли він теплий, коли грізний, коли мовчить, а коли він плаче? Переконаний, що він плаче, коли ми його не хочемо відчувати біля себе…

Богу не притаманні антропоморфізми, емоції, але через метафору вітру, так само діє і Святий Дух. Він животворить усе. Він дає всьому творінню життя. Він хоче бути з нами, в нас, допомагати нам бути чистими. А ми часто Його відштовхуємо від себе.

Господь нам в пості ще раз ілюструє, що тільки від нас залежить, бути чи не бути з Богом. Піст нам потрібен, щоб прийти в себе: зупинитися на хвилину, подумати, куди ми йдемо, для чого? чому? як перемогти себе? чому в мене в житті щось іде не так? Спробуйте зробити внутрішню паузу і послухати себе.

«Про синдромом перепощених»

Ще одне досить важливе. Для початківців потрібно бути дуже уважними, щоб не «захворіти» «синдромом перепощених». Як правило, цій хворобі піддаються ті, хто бачить в пості тільки і тільки дієту, хто проводить піст без молитви, кому подобається бути з перших днів посту «наставником» і вчити інших, як потрібно все «правильно» робити. Щоб цього не трапилося, спробуйте знайти собі духівника, священика, який зможе помаленьку вести вас в правильному руслі, який спробує дати вам правильні рекомендації, знаючи ваше особисте життя, роботу і зайнятість.

«Як подолати біль душі»

Найбільша у світі аптека є! В ній є всі ліки від усіх хвороб! Вона має відповіді на всі питання людства! В ній є найкращі рецепти. Це – Христова Церква. Лікарем в цій аптеці є Господь.

Нічого «не» можливого в Ній нема. Чому? Тому що, Її животворить Святий Дух. Коли ми приходимо до сповіді, ми йдемо в гості до Христа. Священик лише констатує факт бажання людини змінитися і через владу дану йому Ним, допомагає людині крокувати вперед до світла. Містично, через таїнство (тому воно і таїнство) прощає гріхи тільки Господь.

Ми приходимо до Бога зі своїм болем. У кожного він різний, але він нас болить: болить до сліз, болить так, що важко іноді жити і воювати з самим собою… І коли ми про це скажемо Йому, Він нас обов’язково почує. Священик чує слова, серце – Бог! Тому, нам обов’язково потрібно йти зі своїм болем до Бога.

Так влаштований світ, що люди вчаться у людей і через людей, а от лікувати біль людини може тільки Господь. Звичайно, ми самі автори свого болю. Часто свідомо, часто несвідомо. Він нас мучить, сушить, карає, не дає бути собою. Ми часто від нього залежні. Він уміє тонко нас поставити на коліна. Але він безсильний перед Богом.

Наостанок. Спробуйте на цей раз по іншому підійти до посту: менш протокольно, з «життям»! з розумінням, що в пості потрібно дотримуватись меню через те, що це нам самим допомагає прийти в себе тільки зовнішньо. Внутрішньо, за допомогою їжі нам потрібно зробити щось більше. Щось більше – це більше молитися, більше заглядати щодня в дзеркало своєї душі, більше робити добра, більше прощати, більше звертати увагу на оточуючий нас світ, більше робити спроб простити наших кривдників, більше утримуватися від того, що нас заволікає і губить, більше любити…

Протоієрей Олександр Монич

8.03.2016.

Електропоїзд Сянки-Мукачево.

Вагон № 30501

Переглядів: 110

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

two − 2 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.