Вперше свідомо ми познайомилися осінню, 2008-го. Це було знайомство на все життя. Знайомство, від якого тобі завжди радісно й затишно. Це було знайомство свідомого й несвідомого, але живого й живого організму…

Користуючись нагодою, хочу і вас познайомити з моїм давнім товаришем і тихим, майже десятирічним співрозмовником, представником фауни – молодим, але дуже красивим Середнянським дубом. Він росте на екваторі між Ужгородом і Мукачевом. Коли ви проїжджаєте смт. Середнє в напрямку Мукачева, то його у всій красі можна побачити за автобусною зупинкою по правій стороні, у полі. Його неможливо не побачити! Він росте у великому полі – один.

Чим привернув увагу до себе цей молодий дуб? Перш за все питанням: як він там взявся? У полі навколо немає жодного дерева. Влітку, часто біля нього старенький дідусь, з яким мені кортить теж дуже познайомитися, випасає худобу та ховається під його короною від спеки. А ще цей дуб для мене особисто уособлює кілька життєвих речей. Перше – це стійкість. Що б не було, коли, і в яку б погоду не проїжджав повз нього, він завжди є прикладом стійкості. Віє вітер, йде дощ, на вулиці спека, мороз чи снігопад, а Середнянський дуб – непохитний. Він один, але він сильний і незламний! Він є великим прикладом оптимізму і бадьорості. Все це щодня наштовхує на євангельські думки про те, що при будь-яких обставинах життя потрібно вчитися терпіти і стояти! Як писав у свій час Антон Чехов: «Ліси вчать людину розуміти прекрасне».

Є такий афоризм: «Дерево — это не только ветви и листья, но и тень под деревом, и небо сквозь них» − (Андрей Битов). Середнянський дуб надихає постійно на роздуми: про життя, людей, Бога, природу, самотність, радість, світло душі, цінності життя; роздуми про розуміння Неба, крізь призму природи і людей.

Потрібно бути оптимістом і крокувати тільки вперед.

Біля цього дуба часто, влітку чи восени, фотографуються молоді пари. Це дуже красиві миті. Миті, коли ти спостерігаєш збоку, як людина не просто робить фото на пам’ять, але й хоче бути там, де їй затишно, тихо й добре. Навіть в день весілля хочеться поїхати в найпотаємніші місця свого життя. В такі миті молодий дуб стає епіцентром нового життя, нової сімʼї.

А ще ми часто їдемо в автомобілі з різним настроєм, але, подивившись транзитом на цього «друга», передавши йому своєрідний «привіт», і, таким чином, привітавшись з ним, ти стаєш іншим. Іншим від думки, що ти поїхав, а він залишився стояти попри все! І це десь в глибині свідомості вчить, повчає, надихає, і додає сил. Сил природніх, земних…

Але є ще й сила Неба!

Починається Великий піст. В ньому ми повинні черговий раз в житті, а, можливо, й вперше, навчитися побачити себе. Звичайно, хтось боїться цього, але ми повинні побачити своє «я» і сказати собі відверто, що в нас не так. Що ми робимо, що відштовхує нас від Христа. І, зрозумівши це, ми повинні знову потоваришувати з Ним. Чому? Тому що Він Той, Хто буде завжди в усіх обставинах біля нас, з нами. Тому що Він був розіп’ятий і Воскрес заради кожного з нас індивідуально! Через життя з Богом і в Бозі ми стаємо друзями Бога. Згадайте слова євангеліста Іоанна: «Ви – друзі Мої, якщо виконуєте те, що Я заповідаю вам. Не називаю вас більше рабами, бо раб не знає, що робить господар його; а Я назвав вас друзями, тому що сказав вам усе, що чув від Отця Мого» (Ін. 15, 14-15).

Стати другом Бога – це занадто відповідально і водночас радісно і можливо. Можливо це при умові, про яку пише апостол Павло. Це одна і єдина умова – «звільнення від гріха» (Рим. 6, 22). Яка буде від цього користь і нагорода? Відповідь є в кінці того ж стиха. Ми будемо мати «освячення на вічне життя!»

Доброго всім посту! Обертайтеся у пості навколо Голгофи, живіть нею, щоб разом з Христом воскреснути й преобразити в Ньому себе!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

seventeen + 16 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.