Протоієрей Олександр Монич
Протоієрей Олександр Монич

В силу своєї професії, покликання, образу життя чи то щоденних клопотів ми завжди з кимось зустрічаємося. Завжди! Зустрічаємося поглядом, через розмову по телефону. Зустрічаємося, щоб поговорити, розрадити, допомогти, поспівчувати, поділитися досягненнями і втратами. Зустрічі бувають різні…

Напевно найпарадоксальнішими є ті зустрічі коли ми дивимося на тих людей, які є поряд з нами в соціумі, – і не розмовляємо з ними. Чому? Тому що вони нам не знайомі, тому що ми будемо з ними тільки тут і тепер, а через кілька хвилин ми попрощаємося, – можливо і на все життя. Такі «транзитні» зустрічі були і є у кожного в житті.

Кожна людина, яка є кількахвилинним «транзитом» поруч з нами часто буває щось говорить нам, сміється, можливо плаче, хтось ділиться найпотаємнішим. Ми слухаємо, розуміємо, підтримуємо. Жаль тільки одного – ми більше ніколи не побачимося! Кожен із незнайомців далі живе своїм життям, своїм болем, проблемами, радощами і поразками.

Як би було добре, аби при таких «транзитних» людських знайомствах ми не полишали своїх незнайомців назавжди!

…У світі є одна зустріч, яка не має того кого покинули і того хто покинув. Це особиста наша зустріч з Небом. В кожного вона була своя. В когось можливо її ще не було. Але після цієї зустрічі ти не залишаєшся покинутим ніколи. Після такого знайомства ти живеш Ним, ввіряєшся Йому, розмовляєш будь-де і будь про що з Ним. Він завжди тебе вислухає і допоможе, підтримає, підбадьорить, від реставрує, додасть сил, іноді «спасе тебе від тебе»!

Як можна зустріти Христа в житті? Дуже просто. Він живе будь-де де є біль і горе, де є потреба в Ньому, де живуть Ним і славлять Його. Він є в маршрутці, в лікарні, у в’язниці, біля труни, у вагоні електропоїзда. А скільки чекати на цю зустріч з Ним? Біля купелі Силоамської євангельський хворий, наприклад чекав 38 років. Хтось Христа зустрічає в житті занадто швидко. В кожного є свої «секрети» і «історії» зустрічі, які залежать не від нас. Ми зустрічаємо Бога по-різному. Через обставини, храм, богослужіння, біль душі, хворобу, а іноді через людину. Коли Господь спитав силоамського хворого чоловіка: «чи хочеш бути здоровим?». Недужий відповів Йому: «так, Господи! Але людини не маю, щоб, коли збуриться вода, опустила мене в купальню» (Ін. 5, 6-7). Слова «людини не маю» як ніколи відображають духовний стан сучасного світу, в якому мільйони людей страдають від самотності і полишеності іншими. Сучасний соціум не тільки «без-божний», він ще й «без-людяний». Оця без-людяність, інфантильність до страждань інших, не бажання допомогти, поділитися, вийти на зустріч, егоцентризм, мають вселенські масштаби. Все важче буває в пустині сучасності знайти і зустріти людину – того, хто готовий розділити з тобою радість і скорботу, свята і побут.

В стрітенні Господньому все є іншим. Там присутня не просто людина, але Боголюдина! Зустрівши Його ми стаємо Його друзями. Ми стаємо друзями Бога! Як це звучить сильно! Ми обожуємося Його присутністю в нашому повсякденному житті. Ми обожуємо ся через участь в Таїнствах Його Церкви.

Докладемо ж зусиль, щоб зустріти Бога в своєму житті, щоб стати Його вірними носіями духа. Духа чистоти, правди, доброти і любові. Після такої зустрічі ви ніколи не будете покинутими, вам ніколи не буде сумно і важко на душі.

Спробуйте знайти Його у своєму житті!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

eleven + twenty =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.