«REVIZOR» (Vагонні Zаписки)

Життя – це рух… Від нас залежить, куди ми рухаємося. Вниз, вверх, вправо чи то вліво. Людина сама вибирає траєкторію свого руху свідомості і духа… Це, щодо руху бажань, емоцій, гріха, протесту, волі. Проте, якщо абстрагуватися, то у фізичному плані ми також часто рухаємося і подорожуємо. Як правило ці подорожі ми звершуємо в якомусь виді транспорту. У всіх видах транспорту існує чітка система контролю пасажирів, вірніше їхнього проїзду. Останній, наприклад не можливий без квитка, наявність якого контролює ревізор. Ревізор здебільшого є у вагонах електропоїзду в якому напередодні Різдвяного посту і народилися наші роздуми під назвою «Vагонні Zаписки».

15211384tlu1

*****

«Якщо все в порядку між нами і ревізором, страшним не може бути ніщо»

Будь-яка поїздка має бути гарантована придбаним квитком. Якщо його немає, ти по-перше не зможеш їхати, по-друге, якщо і поїдеш «зайцем», то завжди страшишся ревізора. Наше життя дуже схоже на цю картину. На початку духовного життя нам дається квиток і тільки від нас залежить, як ми з ним будемо крокувати – «їхати» по життю. І страшимося ми тоді, коли поїздка в електричці, яку умовно ми назвемо «наше життя» – це не абстракція, а реальні речі. І коли в цій «поїздці» ми щось робимо не так, нас страшить вид і присутність ревізора. Ревізор – це Той, Кому кожен із нас щодня дає звіт про зроблене знову ж таки щодня. Цей ревізор – наша совість.

Було б легко все це сприймати, якщо б це була віртуальна картина, проте що робити, якщо ця наша душевна поїздка життям сидить у всякого з нас? Налаштуватися на таку життєву «поїздку» – важко. Важко через те, що ми спочатку не знаємо, якими будуть повороти. Потім важко, бо не маємо досвіду правильного мандрування по життю. Важко, тому що ми часто самі робимо себе заручниками обставин, через які самі страждаємо. Коли в таких реаліях наш «ревізор» нас наштовхує на правильне рішення, ми повинні його слухати і робити за його велінням. Не втікати від нього, не переховуватися, не бігати по «тамбурах» душі, а дослухатися його. І якщо ми його дослухаємося, нам не буде страшно подорожувати. Наш квиток завжди має бути з нами. Квиток під назвою добрі справи, зміна образу життя, мир душі, посмішка і радість від того, що ми є з Богом.

595945_www-gde-fon-com1

«…1836: і Бог, і совість»

Одного разу прочитав таку фразу: «За тобою завжди слідкують троє: зверху – Бог, всередині – совість, ззовні – люди». Більшість людей взагалі любить читати… Кожен читаючи щось шукає в авторі чи то в текстах для себе повчання, розраду, інтелект, накопичення суми знань, розвиток, сміх, тишу…

У 1836 році наш співвітчизник Микола Васильович Гоголь написав комедію «Ревізор». Вона дуже співзвучна з нашими роздумами. Передусім сама назва «Ревізор» має багатоплановий смисл: тут і конкретний ревізор, якого бояться провінційні чиновники, це і Той Ревізор, Якому кожен дає звіт у свій строк. Сюжетний і духовний план в назві поєднані. Автор «Ревізора» призиває в комедії обертати сміх передусім проти себе, своїх страстей і пороків. Місто, в якому живуть його персонажі, видумане, самі персонажі теж. Гоголь апелює знову до совісті, яка і є ревізором всього людства і його страстей. Фінал комедії освітлює злобу персонажів «душевного града», власне як боговідступництво.

gavriil%20urgebadze1

Сама людина дуже страждає від втрати союзу з Ним. Вона протестує проти всього, хоче бути сама володарем і творцем. Людині у момент її боговідступництва не потрібен Бог. Він їй заважає, «мучить», виявляє її такою, якою вона є насправді. Це людині важко сприймати і вона «втікає» від Нього. Ця втеча їй «допомагає» тимчасово… Поки людина не приходить в повний хаос свідомості і життя. І тоді дуже сильним є та людина, яка в цьому «хаосі себе», «карапкаючись» від останніх сил, апелює до Неба…Першим, хто приходить їй на допомогу, є Ревізор. І Бог і совість! Остання ніколи не схибить, вона є лакмусовим папірцем нашого єства. Вона нас підтримує і бажає нам тільки добра.

«На зеркало неча пенять, коли рожа крива»

В 1842 році з’явився епіграф, підсилюючий внутрішній зміст «Ревізора»: «На зеркало неча пенять, коли рожа крива». І з’явився не дарма. Прочитавши цей епіграф спочатку по неволі з’являється посмішка на лиці. Проте гортаючи в пам’яті вирази інших всесвітньовідомих письменників, філософів, розумієш, що Микола Гоголь, як і Достоєвський, Чехов, Сковорода та Омар Хаям під різними образами в тому числі і дзеркала змальовували Євангеліє Христа, в якому, як в дзеркалі відображається наше внутрішнє єство.

geo-saison_06_122_b01

Духовна уява про Євангеліє, як про дзеркало давно існує і в православній свідомості. Святитель Тихон Задонський, говорить: «Христиане! что сынам века сего зеркало, тое да будет нам Евангелие и непорочное житие Христово. Они посматривают в зеркало, и исправляют тело свое и пороки на лице очищают. ‹…› Предложим убо и мы пред душевными нашими очами чистое сие зеркало, и посмотрим в тое: сообразно ли наше житие житию Христову?»

Святий праведний Іоан Кронштадтський в щоденниках, виданих під назвою «Моя жизнь во Христе», робить замітку для «нечитаючих Євангеліє»: «Чисты ли вы, святы ли и совершенны, не читая Евангелия, и вам не надо смотреть в это зерцало? Или вы очень безобразны душевно и боитесь вашего без-образия?…»

Власне усвідомлення страху від свого «без-образия» («рожа крива»), тобто спаплюження в собі образа Божого, визначає часте стремління людини «попенять» на дане нам Дзеркало. І проблема тут в нас, бо правила і істини Неба, якими ми просто не хочемо жити, через що вони і недоступні нам – часто нами не сприймаються. Ці істини, а вони євангельські істини, – добрі, хоча реальне життя є простішим, але нам потрібно бути свідомими того, що ми робимо і куди це нас веде.

Перефразовуючи Гоголя, можна сказати, що в дзеркало потрібно дивитися попри все… Бачити себе справжнім завжди страшно, але для того ми й дивимося, щоб побачити. І побачивши себе такими, якими ми є, наскільки це можливо, потрібно виправлятися. Дзеркало ніколи не помиляється. Воно відлунює нас такими, якими ми є. Головне – робота над собою.

«Краще зробити ревізію в собі на початку життя, а не в його кінці»

gogol-revizor-gorodnichij1Ревізор, в даному контексті яким є наша совість – це, висловлюючись сучасною технічною мовою, своєрідний «роутер», мета і функція якого передавати сигнал до певного об’єкту. Наше гріховне життя часто унеможливлює роботу цього передавача. Ми його виводимо з ладу своїми думками, вчинками, словами, діями. Іноді він просто закипає і його мікросхеми не підлягають ремонту від нас.

В кожного в житті є різні ситуації, випадки і в них кожен по-різному реагує на Небо та на свого ревізора. Хтось до нього апелює, звертається, просить. Хтось йому дякує. Хтось лається, протестує. Є різні люди: творчі, пересічні, відомі і невідомі нікому, але у кожного є совість, яка ніколи не схибить і приведе нас тільки до добра. Якщо вона нас інколи турбує, потрібно прислухатися до неї.

Найкращим епілогом до цього будуть слова із того ж «Ревізора». «Что ни говори, но страшен тот ревизор, который ждёт нас у дверей фоба. Будто не знаете, кто этот ревизор? Что прикидываться? Ревизор этот – наша проснувшаяся совесть, которая заставит нас вдруг и разом взглянуть во все глаза на самих себя. Перед этим ревизором ничто не укроется, потому что по Именному Высшему повелению он послан и возвестится о нем тогда, когда и шагу нельзя будет сделать назад. Вдруг откроется перед тобою, в тебе же, такое страшилище, что от ужаса поднимется волос. Лучше же сделать ревизовку всему, что ни есть в нас, в начале жизни, а не в конце её. На место пустых разглагольствований о себе и похвальбы собой да побывать теперь же в безобразном душевном нашем городе, который в несколько раз хуже всякого другого города, – в котором бесчинствуют наши страсти, как безобразные чиновники, воруя казну собственной души нашей!»

«No name»

Образ Ревізора у всіх вищенаведених формах є універсальним. Він не дивиться на посаду, ім’я, статус, положення в соціумі. Він просто є. І поки ми його остаточно не заглушили в собі він чудово виконує своє завдання. Його завдання − ревізія, яка робить нас чистішими і іншими…

Але давайте все-таки ще трохи повернемся до вагону, в якому ми їдемо…

0f515405f15e1

Подорожуючи на великі відстані особливо на літаку чи то у поїздах, в білетах завжди вписується ім’я та прізвище пасажира, іноді навіть серія та номер паспорта. Однак в електропоїздах, що курсують в по малих маршрутах – такого немає. В таких білетах в графі де повинно бути прізвище, ім’я та по-батькові є англійське словосполучення «No name», тобто «немає імені»…

Ця преамбула у роздумах про внутрішнього Ревізора покликана ось до чого. В церковному просторі після свята Воздвиження Хреста Господнього (27 вересня) щонеділі включно аж до Різдва Христового в храмах читається євангельські уривки від євангеліста Луки. Так ось, в 23 неділю після П’ятидесятниці читався уривок з 8 глави 26-39 стих. Мова в ньому йде про зцілення Христом біснуватого чоловіка. Людини, яка в силу різних обставин є одержимою злим духом. В Євангелії написано, що від того, що він був одержимий бісами – «вид його був жахливим». І на питання Христа: «Яке твоє ім’я?», чоловік відповів одне слово: «легіон».

Слово легіон означає основну організаційну одиницю в древнє римській армії, яка могла нараховувати від 4 до 7 тисяч піхотинців і кількасот кінників. З тих пір легіонами називали і називають структурні одиниці армій, організацій, об’єднань людей, тощо. В кириличній системі числ це число 10 в п’ятій ступені, або ж 10 в 12 ступені.

rozbudi_sovist

До чого це все… Відомий духівник Мукачівського монастиря, архімандрит Василій (Пронін) (†05.01.1997) в своїй герменевтиці та екзегетиці щодо цього євангельського уривку буквально пише: «Відповідь біснуватого, одним словом «легіон» показує те, що коли біси увійдуть в людину, тоді особистість людини множиться, вона стає багатоликою, і тоді людина не в силі навіть назвати себе по імені». Це надважливо в духовному житті. Коли ми себе розпорошуємо, ми стаємо багатоликими, різними, такими, що самі не знаємо, ким ми є. Ми стаємо людьми, в яких немає імені, ми стаємо людьми без імені! Це страшно перш за все нам самим. Ми робимо спробу втечі від себе, але втікаємо тільки до себе. І ось тут у цій втечі від себе знову на допомогу нам приходить Ревізор – наш голос совісті. Своєрідний реставратор нашої душі. Він нас кличе до виходу і ми повинні його слухати і йти за ним. Повинні, бо вихід – це Небо! І з Ним ми будемо в захисті. З Ним ми повернемося до себе, до свого імені. До того «себе», якого ми втратили і розтиражували в тумані страстей і нашої мнимої свободи. Свободи, яка часто є для нас ще більшим злом, вона гнітить нас, мучить, сушить. Свобода, яка є пустою, не-радісною, позбавленою сили і духа. Свободи своєї авторської, в якій ми стаємо рабами себе.

У нашому земному білеті, який нам був даний при Хрещенні повинно стояти чітко ім’я! Перш за все ім’я ХРИСТИЯНИН! Наше завдання опікуватися цим ім’ям. Не скривдити його. Жити ним. І коли прийде вдруге Ревізор справжній – Христос, ми при Його питанні до нас сміло скажемо своє ім’я. Це буде велика радість на небі. Радість перемоги себе над собою з допомогою Христа.

2sandero

«Евакуація»

В хвилини катастрофи, горя, біди ми біжимо, або нас виводять, чи то вивозять з епіцентру надзвичайної події. У вагонах електропоїздів, так як і у всіх видах транспорту при виході завжди перед собою бачимо схему евакуації на випадок непередбачуваних ситуацій. Евакуація – крайнє, необхідне і єдине правильне рішення при форс-мажорних ситуаціях…

Коли у вагон заходить ревізор, то сидячи поміж людей на сидінні з чесно придбаним білетом часто спостерігаєш кумедну ситуацію, коли молоді студентики не маючи білета включають режим евакуації і втікають з вагона у вагон подалі від правосуддя… Переносячись від одних реалій – життєвих в інші – духовні, розумієш, що в духовному житті ти ніколи не втечеш від правосуддя. Будь-які схеми тут не працюють. План евакуації тут діє тільки в одному і єдиному випадку, а саме при втечі від гріха!

53251

Нас в житті часто потрібно силоміць виносити, виводити або ж вивозити від самих себе, бо людина часто-густо заходить так далеко від Бога і себе, що сама, своїми силами не спроможна вийти з болота. В таких випадках Господь евакуює людину своїми методами, засобами і Йому одному відомими шляхами. Часто, ми люди нарікаємо на таку евакуацію, бо нам хочеться жити у відсутності Неба. Ми, це страшно звучить, вже звикли до життя без Бога. Нам «так уютно», але самі того не помічаючи в такому «уюті» ми наближаємося до прірви. Проходить час і ми дякуємо, що Господь подбав про наш «винос» з життя без Нього. Дякуємо, що через таку евакуацію від гріха ми стали чистими, іншими і такими, що можуть знову називатися Його друзями. При такій втечі від гріха і нечистоти, ми набуваємо не статус «втікача», а статус тих, хто знову оновив в собі Дух і свободу бути без тьми. В такі хвилини ми радіємо, що потрапили під таку, своєрідну небесну «евакуацію», яка звільнила нас і стала для нас початком нового, втраченого життя з Богом.

Отже, план евакуації завжди є! Якщо ми ним в житті не скористуємося нам в цьому завжди допоможе наш Ревізор. Головне, йому не перечити, а йти по його голосу. Ревізор нашого єства нам бажає тільки добра і миру душі. Чим скоріше ми це усвідомимо, тим швидше нам буде краще і корисніше.

Звичайно, як процес втечі, так і процес навернення є болючим і тривалим, інколи збитковим, але − повчальним. Людина гартується, шліфує себе, своє «я», а метою всього є досвід, який нас робить сильними і відкриває нам наше єство, радість навернення до Бога, вчить нас радіти сонцю і дню, які є щодня в нашому житті, але ми через наш дорослий побут і «суєтне життя» забуваємо про найголовніше.

Протоієрей Олександр Монич, 28.11.2016.

Електропоїзд № 6515/6516 (Волосянка-Мукачево)

Вагон № 30501

Переглядів: 86

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

five × four =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.