У ці святкові різдвяні дні, коли усе навколо прославляє Новонародженого Богомладенця Христа ми вирішили поспілкуватися про одне з найбільших церковних свят зі священнослужителем кафедрального Свято-Хресто-Воздвиженського православного собору м. Ужгорода – протоієреєм Іоанном Фечко.
– Отче Іонне, Різдво Христове – одне з найбільших свят Православної Церкви. Як правильно відзначати це свято, оскільки все частіше можна почути думки людей, що це привід зібратися сім’єю, відзначити його за святковим столом, а про сам привід свята – Христа, на жаль, при цьому забувають…
– Сама назва цього свята говорить про свій зміст, але практично завжди так буває, що ми звертаємо нашу увагу на зовнішню сторону празника – різні сімейні традиції, застілля. Це все добре, але це є другорядним. На перше місце ми ставимо нашу богослужбову практику, традицію. Суть празника в контексті розуміння православної Церкви завжди заключається в богослужінні. І саму суть празника можна відкрити і відчути тільки в богослужінні. Особливо глибоко вона відкривається на утрені, в каноні самого Різдва, оскільки богослужбові тексти, піснеспіви, гімни несуть смислове навантаження та наповнені глибоким змістом. Хто цікавиться, може знайти ці канони в Інтернеті і почитати їх.
Якщо уважно дивитися і спостерігати за святим Різдвяним постом, а особливо за останніми його п’ятьма днями, то можна побачити дещо таке, що нагадує нам Пасху Христову. Насправді, аби зрозуміти усю глибину свята ми маємо порівняти його з Пасхою. Хоча видається дивним, тому що це різні свята, святкуються в різні періоди часу. Однак між ними є дуже багато спільного. Самому святу Різдва Христового передує майже сорокаденний піст, в святоотцівській літературі деколи зустрічається назва – мала Чотиридесятниця. Святові Пасхи також передує Чотиридесятниця. Останні сім днів перед Воскресінням Христовим називають страсною неділею, так же само і в Різдві є п’ять днів передсвята. Святитель Кирил Олександрійський говорить, що в самому Різдві, як і в самій Пасці відбувається приниження Божества. Тобто, не по самій суті, а Господь по своїй любові наближається до наших немочей: «да не возгнушался человеческого естества», і добровільно себе принижує. Господь бере на себе нашу людську природу і в Різдві це видно в повній мірі. Далі буде його проповідь, хресні страждання і сама Пасха. Тут теж аналогія – Господь добровільно, за словами святителя Кирила Олександрійського, сходить на хрест і нашу природу возносить на нього для того, щоб за допомогою страждань силою Свого Божества, потім Воскресіння позбавити нас від прокляття гріха і смерті. Як у святі Різдва, так і в Світлому Воскресінні максимально відкривається суть свята – Господь проявляє Свою безмежну любов до людського роду, дає нам можливість наслідувати життя вічне.
– У період свята прийнято вітати одне одного словами «Христос Рождається. Славімо Його». Однак, можна почути й «Христос народився». Останній варіант є помилковим?
– Так. Одна з іпостасних властивостей другого Лиця Святої Трійці Господа нашого Іісуса Христа – предвічне народження. Господь предвічно народжується і знаходиться поза часом. Що стосується кожного з нас, то Христос в нашому серці народжується щоразу. Певна людина, яка ніколи не знала Христа через певну життєву ситуацію може Його взнати, Він для неї народжується в серці. Тому ми вітаємося «Христос рождається», а не «народився». Коли ми говоримо «рождається» ми розуміємо, що цей акт відбувається постійно.
– Невід’ємною складовою під час Різдва Христового є коляди…
– Це добра традиція, вона виражає глибину віруючого серця, людина у цих піснеспівах славить Христа. Коляда виражає ту радість, яка є в серці. Наше людське єство радіє, радіє тому божественному снисхождению. Тому та радість виражається в коляді, в тих піснеспівах, в такій православній традиції. Думаю, що цю традицію треба підтримувати, особливо в містах, адже саме в них ця традиція трохи применшується. По-селах воно трішки інакше.
– Є люди, котрі, в силу тих чи інших обставин, зустрічають це свято одні. Чи не мав би кожен із нас розділити з ними радість цього свята?
– Звичайно, радість свята має передаватися тим одиноким, самотнім людям, які через певні причини не можуть прийти до храму. Ми як християни повинні радість світлого Христового Різдва розділити з тими людьми. У нас така звичка щодо будь-якого свята: можна прийти до церкви, а потім нічого не робити. Треба ж навпаки, якщо є потреба допомогти таким людям, піти до них поколядувати. Така допомога буде більшою, ніж, навіть, фінансова.
– Отець Іоанн, який дар ми можемо принести Новонародженому Іісусу, чого Він від нас чекає?
– Можна провести таку аналогію: коли волхви прийшли до Богомладенця, вони принесли ливан, золото, смирну. Тим вони зафіксували, що Він Цар, Месія. Ось ті дари символізують наш час, нашу молитву, її чистоту. В принципі, ось цього Бог від нас і чекає. У 50-му псалмі Господь говорить «сердце сокрушенно и смиренно Бог не уничижит», а Соломон каже: «Сине, дай мені своє серце». Господь чекає від нас смиренного, чистого і люблячого серця, підготованого молитвою. Це найбільший дар, який ми можемо принести Богу.
– Насамкінець нашої розмови, щоб Ви побажали читачам з нагоди великого свята Різдва Христового?
– Хочеться побажати, щоб ми правильно розуміли, в чому ж заключається суть Різдва. Зробити для себе висновок і зрозуміти наскільки важливий цей празник. Від того наскільки ми зрозуміємо його суть і важливість у нашому християнському житті, від цього в повній мірі залежатиме наш святковий настрій. А коли ми прийдемо до церкви, просто помолимося, просто щось послухаємо, не вникаючи в саму суть свята ми підемо так як ідемо з будь-якого богослужіння. Треба прийти не тільки на саму святкову Літургію, а прийти і на Повечір’я, Утреню. Тепер є можливість багато що почитати за допомогою Інтернету. Для того, щоб у повній мірі відчути радість цього свята ми повинні розуміти його суть. Ось такої радості в контексті розуміння цього празника я й бажаю усім читачам.
Ольга Палош, для Uzhgorod.net.ua