8 червня, християни святкували День Святої Трійці – одне з головних церковних свят. Аби дізнатися більше про значення самого свята, заведені традиції та покликання у житті ми поспілкувалися зі священнослужителем кафедрального Свято-Хресто-Воздвиженського православного собору м. Ужгорода–протоієреєм Іоанном Фечко.
– Отче Іоанне, у чому полягає зміст свята П’ятидесятниці, яке ще називають Днем народження Православної Церкви?
– 
Зі Священного Писання бачимо, що Господь неодноразово обіцяв своїм учням, зіслати Духа Утішителя, Того Духа, Який навчив їх, відкрив їм істину. Знаємо, що святі апостоли, учні Господа нашого Іісуса Христа, слідували Христу, проте у певні моменти хиталися у своїй вірі, через страх відмовилися від самого Христа. Чому так відбувалося, адже вони бачили Христа кожний день, чули Його слова, але вони ще не мали Того Духа Утішителя, Який би міг просвітити і у повній мірі відкрити усю сутність Месіанського служіння Іісуса Христа ради спасіння кожного з нас. Після Вознесіння Господь повелів апостолам не розходитися, а чекати Його в тому місці, до того моменту поки Він зішле їм Духа, Який врозумить, просвітить, наставить, позбавить їх від інакомислення у питаннях, що стосуються догматичного вчення Церкви. У подальшому євангелісти будуть писати своє Святе Євангеліє, будуть фіксувати усе те, що вони бачили і відповідно для того, щоб уникнути певних спотворень слів Господа, для того Господь і посилає їм Духа Утішителя. Якщо звернутися до самої церковної історії, то у дні після Вознесіння апостоли перебували на тому місці, де їм повелів Христос. У момент Сходження Святого Духа відбувся дивний шум, у виді огненних язиків Дух Святий почив на кожному із апостолів. Це була зовнішня сторона отого великого чуда, внутрішня ж сторона того дня П’ятидесятниці була та, що вони почали говорити різними мовами. Важливо пам’ятати чому саме різними мовами. Зараз, як ми знаємо, деякі з протестантів, особливо п’ятидесятників, неоп’ятидесятників кажуть, що основна риса, що говорить про істинність Церкви це так зване говоріння іншими мовами. Вони це практикують. Якщо ми зараз звернемося до свята П’ятидесятниці, то ми розуміємо, що це не було таким чином як вони практикують, це було говоріння на конкретній мові. Саме через таку зовнішню форму Господь благословив проявитися тому чуду, тому що Церква була молода, про Христа в той час, у той період церковної історії багато хто не знав. І треба було йти у всі кінці Вселенної проповідувати Слово Боже. Ми знаємо, що апостоли були звичайними рибаками, вони могли не знати мови тих народів, серед яких їм треба було проповідувати. На той момент Господь дав їм такий дар. Вони куди йшли могли проповідувати, спокійно, вільно спілкуватися з тими народами, де вони проповідували Христа.
День П’ятидесятниці – це день народження Церкви. Ми бачимо, що ті апостоли і Божа Матір, які знаходилися разом у день Сходження Святого Духа – це була ось та молода перша Церква. З того моменту Православна Церква бере своє існування. Потім завдяки молитвам, подвигам, проповідям апостолів Церква розповсюдилася по всій Вселенній. День Святої П’ятидесятниці це є той період, з якого починає свою історію наша Церква.
– Як пояснюється назва свята, яке називають і П’ятидесятницею, і Днем Святої Трійці?
– Господь після свого Воскресіння протягом сорока днів з’являвся своїм учням, спілкувався з ними, наставляв їх, доказував їм істинність Свого Воскресіння і на сороковий день возноситься. І при цьому, як ми вже казали, Він казав їм не розходитися, чекати Духа Утішителя, Якого Він обіцяв зіслати. І саме через десять днів після Вознесіння, на п’ятдесятий день Дух Святий сходить на апостолів. Тому свято називається П’ятидесятницею.
Трійцею ж це свято називається тому, що у день самої П’ятидесятниці було явлення самої Святої Трійці: Господь Іісус Христос обіцяє зіслати Духа від Отця, Отець посилає Святого Духа, Святий Дух сходить на апостолів.
– Щороку на вечірні свята Трійці, яка звершується одразу після недільної Літургії у храмах читають молитви, які віруючі слухають стоячи на колінах. Часто буває, що під час слухання цих молитв, не завжди вдається уважно стежити за їхнім змістом, зрозуміти про що у них йдеться. Наскільки важливим є їхнє розуміння та свідома участь у тому що відбувається?
– У нашому церковному духовному житті кожної людини не може бути щось випадковим. Коли ми на практиці починаємо зустрічатися з цими спокусами, які відбуваються у нашому житті, людина починає розуміти, що у деяких моментах ми не знаємо, як нам правильно поступити, як нам вистояти, не зламатися під натиском тих спокус, які нам пропонує диявол. Тому ми молимося у тих молитвах, які читаються саме на вечірні. Під час цієї вечірні читаються колінопреклонені молитви, аби зрозуміти їхню суть треба просто собі їх відкрити. Під час них народ зі священиками просять, щоб Господь зіслав нам Духа Утішителя, Духа, Який би нас укріпив, наставив, допоміг у нашому духовному, церковному житті. Ті молитви проникнуті тим, щоб Господь теж нам зіслав Святого Духа, тому що як говорить Святе Писання, Ним ми живемо, і рухаємося, і існуємо. В усіх моментах церковного життя, богослужіннях, в усьому тому, що звершується у церковному житті, воно звершується Духом Святим. Саме ці молитви спрямовані на те, щоб ми випросили собі у Бога Духа Утішителя, Духа, Який би нас наставляв, укріпляв, врозумляв нас у процесі нашого земного життя і у процесі спасіння нашої душі. Без цього неможливо, адже диявол має великий досвід у справах спокус, спокушання і коли людина, без цього Духа Утішителя, Духа Помічника, залишається сам на сам з тією спокусою, то легко впадає в неї, губить свою душу. Тому ми просимо не тільки у День Святої П’ятидесятниці, а кожний раз, в ранішніх, вечірніх молитвах, в усіх церковних богослужіннях, просимо, щоб Господь не лишив нас Духа Святого, щоб зіслав нам Його, Який би нас укріпив і допоміг у нашому духовному вдосконаленні.
– За традицією, перед святом оселі та храми прийнято прикрашати зеленню. У цьому є певний символ?
– Це добра традиція, яка має свої корені з апостольських часів, а апостоли, у свою чергу, взяли цю традицію ще зі старозавітного періоду. Найдревніший символ бере свій початок ще з старозавітних часів. Трійця у виді трьох ангелів з’являється Аврааму у дуба Мамврійського, Священне Писання говорить «дубрава Мамре». Дубрава – це зелений луг, прикрашене, дуже красиве місце, як символ того, що і ми зараз прикрашаємо. Інший момент, теж пов’язаний з старозавітною П’ятидесятницею: апостоли збираючись у горниці, згадуючи явлення Трійці Аврааму, теж прикрашали її зеленню, яка є символом життя. Перед П’ятидесятницею уся зелень буяє, цвіте, і це є символом життя. День Святої П’ятидесятниці теж символ такого життя. Господь низпосилає нам Святого Духа, Того Який дає нам життя, Який є тією силою, яка нас живить і яка нам дає можливість незважаючи на усі перепони, труднощі нашого життя продовжувати справу спасіння своєї душі. Тому ми таким символом життя прикрашаємо наші домівки, храми.
– На другий день свята – День Святого Духа Церква продовжує молитовно відзначати велике свято. Як людині правильно та з користю провести ці дні?
– Не тільки ці дні, а взагалі будь-яке свято, яке існує у нашої Православної Церкви, повинне іти на користь нашій душі. Дехто може думати, що свято це просто можливість відпочити, розслабитися, але, у першу чергу, свято – це є Божественна Літургія та молитва, через які, особливо через Причастя, ми найтіснішим чином з’єднуємося з Христом. У цьому є суть християнського свята, яке навіть не є згадуванням історичного факту, який без сумніву мав колись місце. Не просто відпочити, розслабитися, навіть не просто ради якоїсь цікавості відвідати той чи інший храм. Але, у першу чергу, помолитися, а за можливості причаститися Святих Христових Таїн. Ось у такому контексті ми маємо розглядати будь-яке свято, тому що наріжним каменем будь-якого свята є Христос і Його Божественна Євхаристія.
– Свято П’ятидесятниці – свято любові Божої до нас. Кожну людину Господь призиває до Себе, як потрібно відгукнутися на цей поклик?
– Так, кожну людину Господь призиває до Себе. Цей шлях пролягає через Церкву Христову. Церква є тим шляхом, який з’єднує людину з Богом. Тільки йдучи тим шляхом людина може наслідувати Царство Боже. Те, як людина відповідає на поклик самого Господа може відбуватися по-різному. Я бачив таких людей, які цікавилися Христом, у певній мірі відгукнулися на той поклик серця, яким покликав їх Господь, починали читати Священне Писання, а потім його рвали. Чому так відбувалося? Тому, що вони зрозуміли, що таким життям, якого від них чекає Господь, вони жити не зможуть і не хочуть. Але одночасно зрозуміли, що без Бога вони вже не можуть жити. І зате просто ненавиділи Бога. На жаль, буває і таке.
Коли людина шукає істину ради самої Істини, не ради того, щоби задовольнити свій егоїзм, самозадоволення, не ради бездіяльної цікавості, а шукає істину заради самої Істини, самого Бога заради самого Бога. Не заради чогось приземленого, буденного. Господь ставить людину саме на той шлях, який приведе її до Церкви. Це може бути певна віруюча людина, хороший друг, який підкаже як поступити, це може бути священик, це може бути найрізноманітніший шлях. Просто у житті потрібно шукати істину заради самої Істини. У противному випадку людина може зацікавитися, може прийти й до церкви, похреститися, сповідатися, причащатися, а потім починає розуміти, що вона так не хоче жити. Тому що коли Господь призиває людину у церкву, Він не вимагає якихось великих жертв, Він просто вимагає змінити своє життя. Коли людина зможе це переламати, вона зістанеться у церкві, вона буде жити з Богом, і Господь дасть їй відчути радість того спілкування з Богом, радість церковного життя. А коли, як ми вже казали, ради свого егоїзму, самоствердження або чогось іншого приходить до церкви, вона ніколи там не зостанеться. А коли людина приходить у церкву ради Істини, ради Христа, для спасіння своєї душі, Господь дає їй Духа, Який врозумляє, допомагає та відкриває усю красу церковного життя. Я неодноразово бачив людей, які приходили у церкву і нічого не розуміли. Їм було важко. Проходив буквально невеликий відрізок часу і вони усе прекрасно розуміли. Так врозумляє Господь. Я ж також народився не священиком. Я був віруючим, хрещеним, але я не настільки глибоко тим проникався. Я також приходячи до церкви нічого не розумів. Коли я серйозно зацікавився тим – я усе зрозумів, сам вивчив старослов’янську мову. Якщо людина хоче, вона може це зробити, і ніяка перешкода на її шляху не завадить. Просто треба хотіти змінитися, хотіти жити з Богом, усе інше Господь зробить. Варто пам’ятати, що людина приходячи до церкви не зостається один на один з тією усією інформацією, яка звалюється на неї. Треба просто розуміти, що якщо мене Господь призвав, то Він обов’язково допоможе усе зрозуміти. Завдяки Люблячому нашому Отцю Небесному ми і живемо, і маємо можливість спасти свою душу, і наслідувати життя вічне, жити вічно з Богом.
– Що б Ви побажали читачам з нагоди свята?
– Я б побажав шукати ту Істину завжди, задумуватися над тим, для чого я взагалі живу, не просто живу для того, щоб влаштувати прекрасну кар’єру, просто знайти себе у цьому земному житті. Адже у певний період свого життя ми усе таки для себе неодмінно зробимо висновок, хочемо чи не хочемо, віримо чи не віримо, зустрінемося з таким безспірним фактом: усе що нас оточує носить тимчасовий характер, усе закінчується: і здоров’я, і слава, і життя. А що ж далі? Треба задумуватися у чому ж суть нашого життя у глобальному масштабі, у чому ж істина нашого життя. Усе що нас оточує не є істина, тому що воно є, а завтра його нема. А Істина те, що є.
Ольга Палош, спеціально для Zaholovok.com.ua