Кожному з нас буває дуже приємно, коли його запрошують в гості до дорогої та любимої людини. У гості, наприклад, на День народження. Для кожного – це особливий день. І якщо нас запрошують на це свято, то ми розуміємо, що важливі для тих, хто хоче розділити його з нами. Але ж прийти на свято до людини, яку ми поважаємо, цінуємо і любимо з порожніми руками, без подарунку, дуже не красиво. Навпаки, для дорогої для нас людини, ми будемо намагатися не просто вибрати будь-який подарунок, а постараємось підібрати щось дійсно цінне, корисне, особливе. Той подарунок, що порадує, запам’ятається, буде корисним і покаже наскільки ми цінуємо того, хто нас запросив. І увесь час, який залишився до цього свята, ми будемо думати про це, шукати, вибирати, готуватися, як ми його подаруємо і що скажемо, будемо намагатися підібрати ті слова, які доповнять, порадують і покажуть наше відношення. І на самому святі, якщо ми вгадаємо з подаруночком і побачимо щиру радість в очах людини, яка нас запросила, то це обов’язково відіб’ється і в нашій душі. І ми теж будемо раді, що наші труди, і пошуки, і жертви, виправдали себе. І хоч ми нічого не отримали, а навпаки – віддали, наша радість може бути не меншою, ніж в того, хто отримав, адже так працює закон милосердя.
Ось і зараз, для кожного християнина відбувається щось подібне. Адже незабаром День народження, не просто дорогої чи любимої людини, не просто батька, друга чи рідної для нас душі, а День Народження самого Господа і Спасителя нашого Іісуса Христа. І цей період, який ми називаємо Різдвяним Постом – не що інше, як час, який нам відведено на підготовку нашого подарунку. Подарунку, з яким ми предстанемо на свято Різдва Христового, і який, у великій мірі, буде свідчити наскільки ми любимо Того, хто не просто безмежно любить нас, а й життя своє віддав заради нашого спасіння. Буде свідчити чи готувалися ми до зустрічі з Ним, чи просто прийшли «як завжди», чи думали, що Йому скажемо, як привітаємо, що подаруємо, чим розділимо радість народження Нашого Спасителя. Від цього залежить чи буде наше серце «горіти» на святковій службі і чи відчуємо ми в душі відблиск радості нашого Спасителя і його Благословення. Адже якщо ми прийдемо з «пустими руками», на свято Народження Христа, то можем немов в Євангельській притчі залишитись в «небрачних одежах» і з пустим, нерадісним серцем.
Але ж який подарунок ми можемо запропонувати Тому, хто володіє всім, і ні в чому немає потреби? Хто створив весь всесвіт і нас з вами, і дарує нам все те, чим ми думаємо, що володіємо. «Сину мій! Віддай серце твоє мені…» (притчі 23:26). Саме наше «серце» чекає Господь. Серце очищене від гріхів. Це єдине, що в нашій волі, єдине, що залежить від нас – скориставшись безцінним даром абсолютної свободи, обрати шлях нашого духовного життя. І з надією на Господа, ввіривши йому своє серце очищатися від гріхів.
Тож, що може бути кращим подарунком для Господа і для нас самих, як гріхи, які ми перестанемо робити, від яких ми будемо намагатися позбутися. І це ще одна причина для чого нам такий важливий цей піст. Давайте підготуємо для Господа Різдвяний подарунок. Давайте знайдемо в собі якийсь гріх, і постараємося його більше не робити, заради Господа. Не робити, хоча б, протягом посту, а там, дай Бог, і далі. Можливо щось маленьке, що постійно нам докучає, або щось велике, що нас так тяготить і від чого ми вже давно хочемо позбутися. Можливо в ділах, в словах чи в наших думках. Можливо чогось ми позбудемось повністю, а можливо на половину. Але це все одно буде перемога над собою. І якщо б так, постійно, в кожен піст, ми набиралися сил і звільнялися хоча б від одного гріха, навіть маленького, то, дійсно б, жили духовним життям. Адже піст – це не просто дієта, це, в першу чергу, утримання від гріхів. Важко утриматися зразу від всіх, а ось позбутися хоч від одного – це значить дійсно провести піст угодно Богу. І як би важко це нам не здавалося, це значить підготувати подарунок, яким ми дійсно можемо порадувати нашого Спасителя. І тоді, стоячи на святі, воспіваючи Народження Христа, ми обов’язково відчуємо, що Господь прийняв нас на своїй трапезі і Благословення Його ще довго буде зігрівати нашу душу!
Ось саме для цього, щоб укріпитися в цьому подвигу, і перефразовуючи відому приказку: «як піст почнеш, так його і проведеш», ми вирішили розпочати піст черговою паломницькою поїздкою в Свято-Успенську Почаївську Лавру.
Так з благословення Високопреосвященнішого Феодора, митрополита Мукачівського і Ужгородського, прихожани храму великомученика та цілителя Пантелеймона, що в смт. Великий Березний та православні християни Великоберезнянського благочиння, в кількості 60 людей відправилися в паломницьку поїздку. За два дні нам вдалося відвідати могилку вбитого ієрея Петра (де ми відслужили панахиду за померлими рідними), безпосередньо Свято-Успенську Почаївську Лавру (де помолилися на вечірньому богослужінні, причастилися святих Христових Таїн та приклалися до всіх святинь), Свято-Духів Скит, монастирське кладовище та, звичайно, окунутися в джерелі праведної Анни.
Як завжди, з нами було багато людей, що відвідали Лавру уперше в житті. І дивлячись на їхні захоплені погляди, розумієш наскільки вражаюча ця краса, як зовнішня так і внутрішня, для людей які нічого подібного не бачили, хоч інколи і об’їздили багато країн. Також було багато й тих, хто вже неодноразово бував в «гостях» у Пресвятої Богородиці, але кожного разу з радістю приїжджає сюди знов і знов. Було й чимало діток, які почували себе немов вдома, під покровом Матінки Божої. Всі, як завжди, залишилися задоволеними і переконалися на своєму досвіді, що святі місця змінюють, притягують і надихають людей на нове життя!
І отримавши благословення Пресвятої Богородиці, надіюся, кожен замислиться над тим, який же подарунок підготувати на День Народження Її Сина!
Протоієрей Серафим Гичка,
настоятель Свято-
