Друзі, отці, батьки, знайомі та всі хто в ці десять днів (05.08-14.08) читав про нас, дивився телесюжети та спостерігав за життям нашого табору в мережі інтернет!
Скажу відверто, що табір “Камо грядеши” – це унікальний проект з неабияким змістом та простором. В ньому присутнє все: стан душі, “вітер змін”, сльози та звичайно радість і непідробна справжність життя.
В дорослому житті кожен із нас часто хоче зловити або ж побачити певні подарунки Неба в особистому житті, або ж прагне змін чи то вдосконалення. Іноді ми це все хочемо багато і відразу. Так ось наш табір це той простір, який дає все і відразу! Єдине, що потрібно нам дорослим (отцям, вихователям, волонетарам), – вміння це розпізнати та побачити тут на протязі 10 днів…
Табір сильно міняє всіх! Ми є різні, але тут ти відчуваєш, як людей об’єднує Небо. Це дуже сильно насправді! Адже коли твої болі, проблеми та негаразди потрапляють в табір ти починаєш об’єднувати, розуміти і приймати несумісні речі життя. Виявляється, що твої негаразди насправді − радість! Радість, яка може зробити неможливе – змінити тебе!
Сьогодні ми провели останній день в таборі… Після ранкової молитви та подячного молебну Богу – готуємося до від’їзду.
Проте вже по традиції в останній день табору ми готуємо “Веселу ярмарку”. Протягом усього табору діти за добрі справи щодня отримують своєрідну «валюту» – грядешики. Ось за ці грядешики на ярмарці можна придбати будь що… Що на цій ярмарці твориться, треба бачити… Емоції, емоції, емоції….
І тут, хтось з дітей забігає і кричить: “Приїхали автобуси”! На мить кожен радіє, але потім сльози….
За ці дні ми всі стали величезною сім’єю. Уявіть собі в кожного з нас з’явилося ще додатково 170 друзів!
Дякуємо Богу і всім, хто докладав надлюдських зусиль для проведення табору…
Окрема подяка керуючому Мукачівською єпархією, Висококпреосвященнішому Феодору, митрополиту Мукачівському і Ужгородському за молитовне благословіння та співпереживання! Вашу молитву ми Владико відчували цього року, як ніколи.
Щиро дякуємо нашим отцям: Василію Керецман, Вадиму Гайдиш, Василію Поп, Василію Онисько, Тарасу Шелельо, Марку Ціцу. Також надзвичайно позитивним вихователям та вожатим: Оксані, Емілії, Каріні, Ангеліні, Тетяні, Наталії, Галині, Світлані, Наталії та Ігорю. Всі Ви великі молодці! Без Вас наш табір навіть не можна собі уявити…
В 1600 − виїхали додому…, але ми ще тут. Тут думками, душею, переживаннями, емоціями… Ми тут будемо довго − все життя!
Слава Богу за все! Завтра буде інакше, але наш табір – це стан душі!
“Увидимеся”, говорять на Закарпатті під час прощання! На цей раз – через 365 днів!
