Отче, знаєте: “Наш край є поцілований Богом”! У свої 39-ть такі слова − почув вперше! Почув їх цієї неділі 20 травня 2018 року від однієї з парафіянок нашого храму на честь Всіх святих, що по вулиці Легоцького в Ужгороді під час нашої чергової паломницької поїздки до святинь Мукачівської єпархії.
…Ці слова мене сильно вразили! Я такого ще ніколи не чув про Закарпаття! Вразили особливо призмою того, що наш крає є дійсно благословенним Богом. І це ми всі, а нас було 30 людей мали можливість відчути та співпережити на протязі двох незабутніх днів нашого паломництва. Паломництва до наших монастирів та чернецтва, які є дійсно поцілованими Богом!
Субота: 05.00. Ми виїжджаємо від нашого храму в дорогу. Молитва, як і зазвичай на початок. Просимо Господа дарувати нам добру дорогу і благословенне паломництво. О сьомій ми вже в Дубрівському Свято-Іоанно-Предтеченському жіночому монастирі, що на Іршавщині. Ранкова молитва, Божественна літургія, опісля живе спілкування з духівником, архімандритом Сергієм та настоятелькою ігуменією Серафимою робить всіх сповнениими ефекту глибокої радості та додає всім наснаги. І, тут несподівано − мікромить! В автобусі всі чекають тільки одну жіночку! Де вона? Чому запізнюється? В автобусі зрорстає обурення! Вже по дорозі Ганна розповідає коротку історії. «Отче, вибачте, але я ходила ще на могилку до отця Феодосія (Боршош) запалити йому лампадку. Він мене і мою родину хрестив». На руках «мурашки»… Розумієш, які були наші невдоволення: пусті і примарні в порівнянні з цим проявом любові. Жінка з Ужгорода тайком від всіх нас везла лампадку до свого духовного батька! Батька − засновника цього монастиря!
Подальша наша локація: Свято-Серафимівський жіночий монастир в селі Приборжавське. По дорозі вихідці з села переповнені емоціями розповідають про свою маленку батьківщину зі сльозами на очах. Марія каже: «Колись наше село називалося Заднє, потім Боржавське, а згодом Приборжавске. Я народилася вже в Приборжавському. Ми сміємося:)». Такі наші місцеві історії…
Ідучи до обителі по лісовій дорозі всі в один голос кажуть: «Наш край − справжня Австрія та Швейцарія». Природа Закарпаття є фантастичною і автентичною. Це тільки додає колориту нашим монастирям!
В Приборжавській обителі нас зустрічає архімандрит Серафим (Качур). Унікальний монах, подвижник, надзвичайно цікавий екскурсовод. Про обитель отець нам розповідає з такою любов’ю, що всі плачуть. Що не історія, то чудо! Вклоняємося могилі перших черниць обителі та її засновника – схієромонаха Гемогена (Скундзяк). Монастир всіх вразив своєю тишою і неповторною гірською красою…
Продовжуємо наш шлях, і їдемо до іншого «поцілованого» Богом монастиря. Це – Свято-Пантелеймонівський жіночий монастир в селі Осій, що в урочищі «Кам’янка». Їдемо лісом, ніхто навіть не здогадується який тут є красивий монастир! Із-за повороту нам відкривається чудова обитель. Нас зустрічає вкритий сивиною, відомий подвижник нашого часу, відновлювач кількох монастирів Мукачівської єпархії, архімандрит Марк (Кюкало). Батюшка з великим натхненням розповідає про монастир та своє чернече життя. До нас приєднується матушка Макарія, настоятельниця монастиря. Фотографуємося, і на запрошення матушки йдемо до корпусу на чай. Такого чаю я давно не пив. В Богом створеній красі всі живо спілкуємося з отцем Марком, матушкою Макарією та монахинею Варварою…
Всі тут розуміють, що в наш час для людини вирватися в соціуму і просто так поспілкуватися з ченцями – це вже чудо. І, таким чудом для нас був кожен монастир, кожна монахиня та отець.
По дорозі з Осія заїжджаємо до міста Іршави в чудовий храм на честь святого пророка Божого Іллі. З величезним натхненням, аж до сліз ділиться історією будівництва та сучасними етапами іконописного розпису храму його настоятель, ректор Іршавського духовного училища, протоієрей Михайло Юрина. Отець майже годину ділиться своїми переживанням та радощами. На прощання фото і кожному іконка від отця Михайла.
О 17.52 ми приїжджаємо до Свалявського Свято-Тройце-Кирило-Мефодіїівського жіночого монастиря. Тут, як і в кожному монастирі перейшовши браму обителі по неволі опиняєшся в іншому світі та просторі. У свідомості складається таке враження, що тут зупиняється час. Навіть повітря інше. О 18.00 розпочинається Всенічне богослужіння на якому всі моляться і перебувають у великому потрясіння від співу чернечого хору. Цей спів є ще дотепер в нашому єстві… Вечеряємо і готуємося до сну. Ночівлю ми провели тут. Всі виснажені, але «під сон» ще піднімаємося на верх гори до унікального Хреста.
Зранку всі моляться на Божественній літургії, після якої матушка ігуменя Ніна (Мізун) з великою любов’ю нас запрошує на монаший обід. Всі розуміють, що нам потрібно їхати далі, але ніхто не хоче щось робити. Люди, як вкопані! Хтось в іконній лавці, хтось розмовляє з черницями, інші фотографуються, третій розмовляють з духівниками та священиками монастиря, отцями Інокентієм (Софілканич), Варфоломеєм (Кіс) та протоієреєм Василієм Бабець… Сідаємо в автобус, їдемо, а в салоні мертва тиша! Всі ще там…
Наступна зупинка Красногорський чоловічий Всіхсвятський монастир. Думаю, що ікона «Всіх скорботних радість» залишиться в свідомості кожного на все життя! Зі сльозами на очах отець намісник, архімандрит Іларій (Гаврилець) розповідає про одне з чудес цієї ікони – цвітіння лілій.
Наступний монастир, який чекав нас – древній Мукачівський Свято-Миколаївський жіночий монастир. Молимося біля мощей преподобного Мойсея Угрина, вклоняємося отцю Василію (Проніну), відвідуємо чернече кладовище.
По дорозі додому заїжджаємо до останнього монастиря – Свято-Успенського жіночого, що в селі Домбоки. Нас зустрічає «жива свята» – ігуменя Катерина (Іванчо). Я не знаю хто не плакав при бесіді з нею. Матушка не так давно переступила 80-ти річний ювілей. В простих та водночас духовно-сильних словах вона нам розповідає про себе. Жінки їй задають безліч питань на які вона відразу дає змістовні відповіді. Думаю ви чули і знаєте словосполучення «велика дитина». Так ось, в чернецтві, всі ченці та черниці в похилому віці – це «великі діти». Причому не з точки зору фізіології тільки, але й з точки життя їхнього святого єства. Єства, яке є надзвичайно простим! Не вірите? Приїдьте і подивіться!
Біля чудотворного образу «Скоропослушниці» служимо подячний молебень, помазуємося святим маслом, і в автобус…
Ми в Ужгороді. Всі прощаються та роз’їжджаються по домівках. Сьогодні вже сьогодні, але ми всі ще там. Ми ще в чернечих обителях, ми ще слухаємо спів хору свалявських черниць, ми ще в келії преподобного Серафима Саровського в Приборжавському ми ще біля лілій та в голові ще голос матушки Катерини і отця Марка…
Дуже корисно їздити до чернечих обителей. Корисно, бо коли ти повертаєшся до соціуму ти все рівно рано чи пізно розчиняєшся в світі людей і хаосу суспільства. Проте, після таких поїздок в твоєму єстві завжди будуть молекули іншого простору. Простору молитви, співпережитого досвіду спілкування з Богом. І, це робить нас сильнішими. Ми будемо завжди мати змогу згадати в скрутний для кожного час, що є інша можливість побороти себе, проблеми, негаразди і т.д. І, ця можливість є дуже близько біля нас. Вона є доступна нам і вона живе в Закарпатті!
Гарно дякую за можливість відвідування святинь всім, хто долучився до організації поїздки і був її прямим учасником. А нас було 30! До наступних зустрічей всім…
