З благословення Високопреосвященнішого Феодора, митрополита Мукачівського та Ужгородського в рамках роботи Єпархіального відділу у справах сім’ї Великоберезнянського благочиння цьогоріч вдалося започаткувати благодійну акцію, яка за словами ініціаторів стане традиційною.
Голова відділу, протоієрей Серафим Гичка, волонтери та небайдужі парафіяни Свято-Пантелеймонівського храму попросили діток-інвалідів, що проходять реабілітацію в місцевому Реабілітаційному центрі, з допомогою батьків та вихователів, написати “Листи до Святого Миколая” з власними мріями та побажаннями.
В коментарі до події отець Серафим відмітив: “Після написання листів ми почали шукали благодійників, людей з добрим та співчутливим серцем, які б змогли придбати ці речі та подарувати щастя діткам. Слава Богу такі люди знайшлися! В результаті для діток були придбані машинки та вертоліт на радіокеруванні, зимовий одяг, трансформери, дошка для малювання, памперси, м’які іграшки, мобіль на дитячий візок та інші подарунки.
Вручити подарунки ми теж запросили людей, які їх придбали, щоб Вони зазирнули в щасливі очі цих особливих дітей і зрозуміли, що найбільше щастя – це дарувати щастя іншим. І для цього інколи вистачає найпростіших речей!
І дійсно, важко передати атмосферу таких зустрічей. Ми бачимо наче два різні світи. З однієї сторони − світ хворих діток, від погляду на яких стискається серце, проте, вони самі світяться незрозумілим для нас щастям і світлом чистоти душі. Бачимо їх героїчних батьків, які все своє життя і часто останні сили присвячують догляду за ними. Самовіддано несуть свій хрест, часто без відпочинку, без допомоги, а інколи ще й з осудженням зовні. Та й часто без належного фінансового забезпечення, працюючи на декількох роботах, щоб мати на лікування і догляд за такими дітками. Хочеться приклонитися перед великим подвигом, терпінням і проявом справжньої християнської любові цих батьків.
Та нарешті світ “звичайних людей”, які часто настільки зайняті собою і суєтою цього лукавого часу, що в погоні за фальшивими цінностями наших днів забувають про найголовніше, що робить нас людьми − це милосердя та співчуття до ближніх!
Люди, які були з нами та всі, хто долучився до цієї акції, про це не забувають. Великий їм уклін і подяка! А щасливі очі дітей скажуть більше ніж можуть передати слова!
Хочеться тільки побажати всім, щоб ми вчилися творити діла милосердя. І робили це не один раз на рік, а робили постійно, шукаючи кожного дня кому можемо послужити словом, справою чи молитвою. І саме в цих ділах пізнавали Христа, адже: “Тоді скаже Цар тим, хто праворуч Його: Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу. Бо Я голодував був і ви нагодували Мене, прагнув і ви напоїли Мене, мандрівником Я був і Мене прийняли ви. Був нагий і Мене зодягли ви, слабував і Мене ви відвідали, у в’язниці Я був і прийшли ви до Мене. Тоді відповідять Йому праведні й скажуть: Господи, коли то Тебе ми голодного бачили і нагодували, або спрагненого і напоїли? Коли то Тебе мандрівником ми бачили і прийняли, чи нагим і зодягли? Коли то Тебе ми недужого бачили, чи в в’язниці і до Тебе прийшли? Цар відповість і промовить до них: Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили” (Мф. 25:31-46).
