ЕКСКЛЮЗИВ. «Хвороба та лікарня – хороша наука на твою вдавану “духовність”» – вірянка єпархії, яка перехворіла на Соvid-19

Спалах пандемії коронавірусу у світі наробив чимало розголосу у березні. Антицерковні діячі в одноголосся акцентували увагу саме на захворілих вірянах Української Православної Церкви, забуваючи – церковні особи мають таке ж тіло, як і всі, зі своїми особливостями імунітету. А також відвідують магазини й ринки, де ймовірність підхоплення вірусу зростає в рази.

Вірянка Мукачівської православної єпархії, яка у квітні за встановленими дослідженнями занедужала на Соvid-19, погодилась на інтерв’ю. Ми поставили їй запитання, які тепер хвилюють кожного. З етичних міркувань не вказуємо ім’я жінки та її місце прописки.  

– Шановна N, коли Ви відчули симптоми хвороби, і можливість вияву коронавірусної  інфекції, як сприйняли?

– Хворобу я сприйняла, на жаль, з тривожністю, як перед чимось новим і невідомим… І до того ж, на той час, навколо цього вірусу було безліч моторошної інформації… Хоч я і не дивлюсь телевізор, і спілкування мала, практично, лише з православними людьми…

– Скільки часу пробули в лікарні? Та як можете описати той період, що Ви переоцінили, переосмислили в своєму житті і якими були Ваші переживання?

– У лікарні я пробула майже місяць, але складність лікування полягала в тому, що воно почалось через місяць після початку хвороби. І це надзвичайно негативно вплинуло і на фізичний стан, і на нервову систему. Переживання були і за свій стан здоров’я (постійно відчувала, як пекло в легенях), але більше хвилювалась за тих, хто залишився вдома. Бо я могла їх заразити і відчувала себе винною. Було дуже важко справлятися з емоціями, з панічною атакою, яка була страшної сили. На це ще впливала дія ліків, які мені давали в лікарні. Заспокоювало те, що я розуміла: в лікарні робиться все необхідне для одужання.

Взагалі період перебування у лікарні був дуже нелегким, але став для мене великою школою довготерпіння, довіри Богу, і справжньою школою невпинної молитви, без якої я не могла жити. Як тільки зупинялась молитва – починалася панічна атака.

Ще Бог дав мені можливість випробувати на собі, чи вмію я любити людей, які не люблять мене, в одній палаті. Як виявилось, не вмію. Хвороба та лікарня – це дуже хороша наука щодо випробувань на твою вдавану “духовність”, корона з голови падає. Зникає думка про свою “міцну віру” – лопає як мильна бульбашка. Починаєш бачити себе людиною, далекою від справжньої віри, немічною і слабкою, яка зовсім нічого із себе не видає. Починаєш відчувати себе маленькою мурашкою у страшному світі. І одне бажання – заховатись в Бозі.

– Що Вас найбільше розраджувало у час нездужання? Якою була роль молитви у цьому?

– Я відчувала величезну молитовну підтримку, любов і турботу духовного наставника і духовного батька, братів і сестер. Я зрозуміла, що в мене є дуже багато рідних душ, які підтримували і зігрівали мене теплом своєї душі. Слава Богу за все! Він мене ні на секунду не залишав, і через людей показував мені Свою любов і те, що Він завжди поруч.

Вийшовши з лікарні у мене ще залишався страх за життя, але сила, яка тягла мене в храм до Бога, здалась більшою за цей страх. Коли я вперше після хвороби прийшла в храм, мені хотілось лягти на підлогу і плакати від щастя. Тоді я зрозуміла те, що я більше не можу і не хочу боятись. Я хочу жити! Жити з Богом! Скільки б мені не залишилось жити, але з Богом! Що помирати в житті прийдеться один раз, а від чого, це знає лише Бог! Усе в Його руках! Наше життя і наша смерть –  усе в руках Божих! Якщо щось і стається з нами в житті, то стається конкретно з нами і посилається конкретно нам. І відповідати перед Богом ми будемо тільки за свої вчинки.

Моя хвороба ж була причиною мого гріха, як кажуть: “По делам своим достойное приемлю”. Я вдячна Богу за те, що по молитвах людей, які молились, і по великій Своїй милості Він подарував мені життя.

– Допомога лікарів – без неї не було б одужання, якими вони Вам запам’яталися?

– Лікарі та медичний персонал – усі були чуйні і добрі. Їх було дуже шкода, адже, я розуміла, як важко їм витримувати цілий день в тих захисних костюмах, як вони морально себе почували. Оскільки вдома в них сім’ї, діти…

– Ураховуючи власний досвід, що можете порадити людям, які хворіють на Соvid-19?

– Людям, які захворіли на цей вірус порадити можу тільки одне, щоб не боятися – молитися невпинно, відганяючи від себе погані думки і дякувати Богу за все! А ще – не шукати винних у своїй хворобі, просити у Бога любові! Бережи Вас усіх Господь!

  Розмовляла Ольга ПАЛОШ,

спеціально для Мукачівської православної єпархії

Переглядів: 892

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

twenty + 10 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.