Його Високопреосвященству,
Високопреосвященнішому Феодору,
Митрополиту Мукачівському і Ужгородському
Організаторам, гостям і учасникам міжнародної наукової конференції
«Закарпаття і Афон: духовно-культурні зв’язки
(до 120-річчя від дня народження ієросхимонаха Аавакума (Вакарова)»
(м. Ужгород, 6-7 листопада 2019 р.)
Ваше Високопреосвященство!
Дорогі отці, брати і сестри!
Сердечно вітаю Вас з початком роботи Міжнародної наукової конференції «Закарпаття і Афон: духовно-культурні зв’язки», приуроченої до 120-річчя від дня народження закарпатського і афонського ієросхимонаха Аввакума (Вакарова).
Історія православного чернецтва в древньому Закарпатському краї протягом багатьох століть була пов’язана з монастирями Святої Гори Афон. Особливо тісними ці зв’язки були на початку XX століття.
Саме на Афоні, в Свято-Пантелеймонівському монастирі, в 1908 році перейшов з унії і прийняв святе православ’я Олександр Кабалюк – майбутній «апостол православ’я» на Закарпатті, відомий нині як преподобний Алексій Карпатський. Після прийняття чернецтва з ім’ям Алексій, він був приписаний до складу братії Афонського Пантелеймонівського монастиря і згодом офіційно діяв на Закарпатті як «афонський місіонер», займаючись з благословення святогорських старців активною місіонерсько-просвітницькою діяльністю.
Плоди цього афонського благословення проросли на благодатному закарпатському ґрунті рясним врожаєм. І якщо за часів Австро-Угорської імперії на Закарпатті не існувало жодного православного приходу, то вже до 1939 року, буквально за якихось 15 років, тут було побудовано 127 нових православних храмів і нараховувалося близько 150 тисяч православних віруючих.
Древній афонський монастир святого великомученика Пантелеймона зіграв дуже важливу роль у відродженні православ’я на Закарпатті, а його допомогу новонаверненим православним закарпатцям неможливо переоцінити. Крім преподобного Алексія, на Закарпатті в якості місіонерів служили колишні монахи Афонського Пантелеймонівського монастиря о. Серафим (Іванов) і схиігумен Касіян (Корепанов) – сподвижник преподобного Силуана Афонського.
У цей період Пантелеймонівський монастир з Афона відправляє на Закарпаття православну літературу, ікони, святині. Неодноразово священноначалля Святогірської обителі звертається до закарпатців з закликами та зверненнями зберігати справжню православну віру.
Багато жителів Закарпаття відгукнулися на ці заклики і вже до середини 1920-х рр. в числі братії Афонського Свято-Пантелеймонівського монастиря налічувалося понад 30 вихідців із Закарпаття. Деякі з них згодом повернулися на Батьківщину і заснували тут, в Карпатських горах, нові чернечі обителі, де діяли суворі афонські статути. Під їх впливом поступово по всьому Закарпатському краю поширилося православне чернецтво. Невеликі православні монастирі і скити з’явилися в самих різних куточках Закарпаття, так що самі афоніти незабаром стали називати наш край «малим Афоном».
Серед видатних афонських старців, що були родом із Закарпаття, варто відзначити схіархімандрита Гавриїла (Легача) – ігумена Пантелеймонівського монастиря, ієросхимонаха Серафима (Текзу), схіієродіакона Давида (Цубера), ієросхимонаха Матвія (Плещенец), схимонахів Маркела (Крец), Іоанна (Поповича), Варлаама (Вакарова). Всі вони були соборними старцями Пантелеймонівського монастиря на Афоні і були членами Собору старців обителі.
Одним з видатних подвижників Пантелеймонова монастиря був закарпатський і афонський старець Аввакум (Вакаров), виходець із старовинного закарпатського роду Вакарових, представники якого стояли біля витоків відродження святого Православ’я на Закарпатті в XX столітті. Він трудився на Афоні 46 років, з 1926 по 1972 рік. Тут він стає учнем і послідовником преподобного Силуана Афонського, під керівництвом якого несе різні важкі монастирські послухи. Але, головне, вчиться у наставника внутрішньої Ісусової молитви, яка відкрила перед подвижником багато духовних дарів.
У повоєнний час, коли древній Пантелеймонов монастир переживав найскладніший період своєї історії, старцю Аввакуму Промислом Божим судилося прийняти на себе послух члена Собору старців обителі, економа і антіпросопа (представника) при Священному Кіноті Афона. Останній послух при Священному кіноті йому довелося нести невідступно цілих 13 років.
Саме ці старці, які прибули колись на Афон з Закарпаття, відстояли і зберегли Пантелеймонівський монастир як обитель і центр слов’янського святогірського чернецтва. Саме вони домоглися відновлення втрачених після революції 1917 р духовних зв’язків обителі з Руською Православною Церквою.
Своїм подвижницьким життям і самовідданим служінням старці Гавриїл (Легач), Аввакум (Вакаров), Давид (Цубер) і багато інших подвижників із Закарпаття навіки увійшли в історію Пантелеймонівського монастиря і слов’янського чернецтва на Афоні, і навіки закарбували внесок закарпатських подвижників в духовну скарбницю Святої Гори.
Сподіваюся, нинішня конференція допоможе нам краще зрозуміти подвиг, здійснений закарпатськими подвижниками Афону.
Бажаю всім учасникам конференції Божого благословення і успіхів у справі вивчення багатовікової духовної традиції та спадщини православного чернецтва як на Святій Горі Афон, так і на Закарпатті – цьому «малому Афоні» нашої рідної Української землі.
Антоній,
Митрополит Бориспільський і Броварський,
керуючий справами Української Православної Церкви
