«У сучасному секуляризованому світі ми повинні усвідомлювати свою відповідальність за долю нашої планети, для якої найбільш болючішими є екологічні проблеми. Сьогодні вигляд Землі спотворений в планетарних масштабах. Вражені надра, ґрунт, вода, повітря, тваринний і рослинний світ. Природа, що довкола нас, практично повністю залучена у життєзабезпечення людини, яку вже не задовольняє різноманіття її дарів, але нестримно експлуатує цілі екосистеми. Діяльність людини, що досягла масштабів, співмірних з біосферними процесами, постійно зростає завдяки прискоренню темпів розвитку науки і техніки. Повсюдне забруднення природного середовища промисловими відходами, неправильна агротехніка, знищення лісів і ґрунтового покриву призводять до пригнічення біологічної активності, до неухильного згортання генетичного різноманіття життя. Виснажуються невідновні мінеральні ресурси надр, скорочуються запаси чистої води. Виникло безліч шкідливих речовин, багато з яких не проходить природного кругообігу і накопичуються в біосфері.
Екологічну рівновагу порушено; людина поставлена перед фактом виникнення незворотних згубних процесів у природі, до яких входить підрив її природних відтворювальних сил. Наслідки екологічної кризи хворобливі не лише для природи, а й для людини, що перебуває з нею в органічній єдності. Як наслідок Земля опинилася на порозі глобальної екологічної катастрофи.
Екологічні проблеми, по суті, антропологічного характеру, бо породжені людиною, а не природою.Тому відповіді на багато питань, які поставлені кризою навколишнього середовища в людській душі, а не в економіці, біології, технологіях чи політиці. Природа справді перетворюється або гине не сама собою, але під впливом людини. Її духовний стан відіграє вирішальну роль, бо залишає знак на довкіллі як при зовнішньому впливі на нього, так і за відсутності такого впливу. Взаємозв’язок антропології та екології з особливою ясністю постає в наші дні, коли світ переживає одночасно дві кризи: духовну та екологічну. У сучасному суспільстві людина часом втрачає усвідомлення життя як дару Божого, а іноді навіть сам сенс буття, що іноді зводить до фізичного існування. Навколишню природу за такого ставлення до життя вже не сприймає як дім, а тим більше як храм, а лише як «середовище проживання». Особа, яка духовно деградує, призводить до деградації і природи, бо вона не здатна здійснювати преображуючий вплив на світ. Людству, яке засліплене гріхом, не допомагають і колосальні технічні можливості – за байдужості до сенсу, таїни, диву життя вони не приносять справжньої користі, а часом завдають шкоду.
Повне подолання екологічної кризи в умовах кризи духовної немислиме. Це твердження аж ніяк не означає, що Церква закликає згорнути природоохоронну діяльність. Антропогенна основа екологічних проблем показує, що ми змінюємо навколишній світ відповідно до свого внутрішнього світу, а тому преображення природи маємо почати з преображення душі. На думку преподобного Максима Ісповідника, людина може перетворити на рай всю землю лише тоді, коли вона носитиме рай у собі самі.
На дану тему сьогодні з благословення керуючого Мукачівською єпархією, Високопреосвященнішого Феодора, митрополита Мукачівського і Ужгородського мав можливість поспілкуватися з дітьми, які відпочивають і оздоровляються на Воловеччині.
Ми обговорювали ставлення Православної Церкви до цієї глобальної проблеми. Діалог вийшов і корисним і цікавим в першу чергу для мене, бо спілкування з молоддю завжди дає можливість глянути іншими очима у майбутнє… Слів було сказано предостатньо, залишилося дієво берегти красу створену Богом», прокоментував подію, голова Свалявської молодіжки, отець Василій Бабець в себе на сторінці https://www.facebook.com.
