ВЕЛИКИЙ БЕРЕЗНИЙ. Вчимо дітей проявляти милостиню з дитинства

Напевно кожному священнослужителю в своєму пастирському служінні доводиться часто працювати з дітками. Комусь це дається легко, комусь не зовсім, та здається ми не завжди усвідомлюємо ту відповідальність та важливість цієї частини нашого служіння. Часто працюючи з дітьми бачиш їхню простоту і наївність, відкритість і безтурботність. Вони, наче граються з усім, що відбувається навкруги них і увесь світ для них не такий «серйозний» як для нас. Так, дивлячись на них, стаєш теж ніби трохи ближче до свого дитинства.

Але інколи, вдивляючись в їхні безтурботні та грайливі оченята, бачиш там своє майбутнє. Адже зараз вони маленькі і здаються такими несерйозними, а пройде ще декілька років і перед тобою стоятимуть вже не малі бешкетники, а великі лікарі, бізнесмени, полісмени, депутати, священики і т.д. Зараз, вони приміряють на себе образи майбутніх героїв чи героїнь, принців чи принцес, які щиро вірять, що змінять світ на краще, а вже скоро будуть цілком серйозно виписувати рецепти чи штрафи, писати вже не листи святому Миколайчику, а бізнес-проекти і передвиборчі програми і гратися вже будуть в серйозніші ігри, вже з серйозним виразом обличчя. Зараз в це віриться важко. Але і ми колись, граючись – мріяли змінити світ, а зараз розуміємо наскільки важко змінити просто Себе, не говорячи вже про щось більше. І якщо ми хочемо, щоб світ став краще, то необхідно не просто «трубити» про це, а вкладувати в серця дітей, своїх і …своїх, адже чужих дітей не буває. І вкладувати поки вони ще можуть і хочуть нас почути.

          Адже люди – немов дерева. Коли вони ще маленькі деревцята – їх з легкістю можна пересадити і вони пристосуються майже до будь-якого ґрунту. Їх можна обрізати і сформувати, або прискіпити до них «кращі» сорти і вони безболісно це приймуть. Коли деревцята підростуть – це все вже буде зробити набагато важче, і болісно буде для них відпускати нові коріння в новому ґрунті і втрачати вже зрілі гілки. Не всі це переживуть. Коли ж вони стануть розлогими деревами – все що ми зможемо зробити – це користуватися їхніми плодами. А якщо спробуємо їх пересадити вони вже точно засохнуть, і прискіпити щось нове буде дуже важко. Так і люди. Чим доросліші вони стають, тим важче їм відпускати «нові коріння» і прививати до себе «нові гілки».

               Пам’ятаю, як будучи на Святій Горі Афон, ми спілкувалися з одним духівником і питали його, як правильно поступати з молодими чи зрілими людьми, які починають в такому віці відвідувати храм і їм важко донести прості здавалося б істини. А він відповів, що в такому віці – це буває важко зробити, коли людина вже сформувала свої погляди і світобачення, що часто це може зробити тільки сам Господь, попускаючи певні скорботи чи випробування. А займатися необхідно з дитинства, з дітками які ще відкриті для Істини, в Недільних школах, дитячих садках тощо. Тому дуже велика відповідальність лежить на вчителях, вихователях, священнослужителях, батьках та всіх тих – кому Господь довірив найцінніший дар – душі маленьких Його синів та доньок. І не тільки за інтелектуальне виховання чи світські знання, а особливо за духовне виховання, саме від якого залежить і наша «старість», і наше майбутнє, і їхня участь у вічності.

               Малесеньким прикладом того, як дітки вчяться проявляти милостиню з дитинства хочеться поділитися і нам. Так в нас, у Великому Березному, в середній школі, за підтримки вчителів та батьків, було проведено акцію в якій дітки дарували свої іграшки хворим одноліткам з Реабілітаційного центру для дітей інвалідів та хворих на ДЦП. Дарували саме свої іграшки, оскільки віддати від себе щось, значно важче ніж сказати батькам, що «потрібно здати гроші на подарунок». На протязі місяця дітки приносили свої іграшки, потім всі разом відвідали Реабілітаційний центр де зустріли діток таких же як вони, але трошки інших. Познайомилися з ними, побачили, можливо те, чого раніше не бачили, спочатку трохи сковано, а потім вже з радістю розповіли їм віршики, заспівали пісеньки та особисто подарували подаруночки. Провели там трохи часу, можливо знайшли нових друзів і головне побачили, що там такі ж дітки як вони.

               В Євангелії Христос закликає приводити до нього дітей: «Пустіть дітей і не забороняйте їм приходити до Мене, бо таких є Царство Небесне» (Мф. 19, 14), і в той же час нагадує де його завжди можна знайти: “Бо Я був голодний – ви мене нагодували, Я був спраглий – напоїли ви Мене, Я був роздягнутий – одягли, Я був хворий – ви відвідали Мене, Я був у в’язниці – і ви прийшли до Мене, Я був подорожній – ви Мене прийняли в свій дім…..“Кожному з найменших цих, що ви зробили – ви Мені зробили!” ( Матфея 25:31-46).

               Думаю, добре б було, якби ми частіше виводили дітей, за стіни навчальних закладів і показували їм не «книжне» життя. Приводили б дітей до хворих в лікарні, до інвалідів, сиріт, малозабезпечених і бідних, пристарілих і одиноких,  показували тюрми і тих хто в них, вчили допомагати таким людям і не засуджувати їх, вчили цінити те, що вони мають і спонукали вчитися на чужих помилках. Показували світ, в якому прийдеться жити їм, і доносили до маленьких сердець, що вони зможуть його змінити на краще, зможуть, якщо не будуть воювати і відстоювати тільки власні інтересе, а навчяться вносити в нього милостиню і любов, прощення і самопожертву, доброту і духовну справедливість. Тільки так можна зміни світ на краще, тільки так можна змінити себе і стати справжніми синами і доньками істинного нашого Батька!

ПРОТОІЄРЕЙ СЕРАФИМ ГИЧКА

для m-church.org.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.