От скажіть – Ви вмієте розраджувати? Відверто – так чи ні?..
Мабуть, середньостатистична відповідь звучатиме так: “Ну, не знаю… Залежно, що трапилося і чи допоможуть слова, поради, жести допомоги…”.
І, справді, деколи втішити не може ніщо і ніхто… Іноді треба почути голос свого плачу, холодність сліз на своїх щоках і щемління свого серденька… А відтак прийти до спокою власної душі…
Все ж: “у житті завжди є люди, через яких Бог любить нас”.
Буває подібна розрада приходить з неочікуваних сторін і тим самим запам’ятовується в глибини свідомості…
***
… – “Що будемо замовляти, дівчата? Меню потрібне?”, – нашу бесіду з подругою в мукачівському кафе враз перервав офіціант… -“Нам, будь ласка, два капучино”. – “Добре, але ви, щось геть сумні, щось сталося?”, – спитав той же юнак, вдивляючись з щирою небайдужістю до наших, таки дійсно, сумних і заплаканих облич. – “Та ні-ні, все гаразд!”, – ми були збентежені від розгадки наших емоцій. – “А ось у мене теж неприємності – в особистому житті, і я теж сумую”, – продовжив щиро мовити далі офіціант, не втаємничуючи печалі своїх очей і непомітно зникаючи, щоб далі виконувати свою роботу…
Сказати, що ми були вражені з коліжанкою, – не сказати нічого. Ми враз вгомонилися зі своїх проблем на такий вияв підтримки сторонньої людини!!!
Через декілька хвилин смакуючи капучино, у внутрішньому заспокоєнні нам почали приходити ідеї й варіанти виходу з негараздів. Наприкінці годинної розмови ми вже були сповна радісні й відкриті до нових звершень.
-“Будь ласка, наш рахунок!”, – закликали ми до пробігаючого повз офіціанта. –“Ваш чек оплачено!”, – не перестаючи свого руху юнак вмить промайнув повз нас.
В нерозумінні, що відбувається ми збентежено вирішили зачекати, коли офіціант знов підійметься на другий поверх.
– “Вибачте, але ми не зрозуміли, як же розрахунок?”, –“Він оплачений, дівчата, гарного Вам дня!”, – з усмішкою звернувся до нас працівник закладу.
До нашої збентеженості додалась ще більш незрозуміла радість, звісно не від того, що дві чашки капучино обійшлись даром, а від дечого більшого, що важко описати словами. Наш день, за молодіжним сленгом, був зроблений! (вдався -авт.) ))…
***
…У повсякденні дбаючи за власну особу, себто самих себе, ми так мало звертаємо уваги на моральний стан наших товаришів, колег, людей, які поруч з нами… “З собою б розібратись” – виправдовуємось і міцно закриваємо всі щілини людськості, – зізнайтесь, правда ж??
Водночас невеличке турбування за когось, проста підтримка й кілька слів можуть надихнути людину до життя й руху вперед. Не бійтеся і не жалійте дарувати комусь свою Любов – при цьому важливо, щоб її відчули серцем і душею, а не вухами! Вчімося мистецтву любити не на словах й бережімо один одного за будь-яких обставин!
