Руслана Понзель 4 роки тому вступила в Закарпатську академію мистецтв. З того часу розпочався плідний образотворчий розвиток. Любов до малювання та до створення нових образів у Руслани проявлялася ще з дитинства. Дівчина раніше полюбляла малювати пейзаж, зараз активно працює над портретними картинами. Але! Найцікавішим та незвичним захопленням став розпис церков. У цьому поєдналися Русланині хобі та робота. Дівчина уже чотири роки допомагає розписувати стіни закарпатських храмів.
Усе розпочалося на першому курсі. Руслана познайомилася з одним іконописцем. Він взяв дівчину до себе на роботу. Спочатку Руслана допомагала тільки малювати деталі, а згодом їй довірили розпис всієї ікони.
«Малюю в різних жанрах. Іконопис більше до душі. У дитинстві мама щонеділі водила в церкву. Від тоді ранок кожної неділі асоціювався в мене з богослужіннями. З Божою поміччю зараз я працюю в храмі. Вважаю це великим дарунком від Всевишнього. На роботу мене надихає недільна літургія, – ділиться Руслана. – Створення зображень ікон в храмі – важка робота. Дуже часто болить спина, якщо нема хорошого фізичного навантаження в житті. Багато тих, хто малює монументальний живопис, часто має проблеми зі спиною. І з цим треба щось робити. Найлегший спосіб позбутися болі – це ходити на курси масажу. Ще одна небезпека – це можливість впасти з висоти і сильно травмуватися. Бували з іншими і такі випадки».
Перший храм, котрий довелося розписувати Руслані, знаходиться на Свалявщині. Потім запропонували замовлення у Мукачеві. Тепер дівчина працює над розписом церкви у своєму рідному селі Гукливий, що на Воловеччині.
До початку нанесення фарби і створення майбутніх зображень ікон, поверхню потрібно ретельно підготувати і обов’язково якісно, адже від цього і залежить довговічність малюнків. Спочатку наноситься на стіни декілька слоїв спеціальних грунтів, ну а згодом й іконописці створюють на поверхні ескіз зображення та зафарбовують його. Дуже багато часу займає сама підготовка стін.
«Найчастіше для зображень на стінах використовують силікатні фарби. Вони є природнім матеріалом, однак дорогі. Популярні також акрилові. Вони зручні у використанні та швидко висихають. Найважче – це масляні, але й з ними зазвичай доводиться працювати. У цієї фарби поганий запах, який шкодить здоров’ю. Іноді треба робити перерви і виходити на вулицю подихати свіжим повітрям, – розповідає дівчина про особливості своєї роботи. – Скільки часу зображення можуть протриматися в хорошому стані? З теперішніми фарбами до 100 років. Інколи можуть зображення лущиться через недобре зроблену основу. Раніше розписували стіни з допомогою фрески – по сирій штукатурці. Ця техніка важка, однак довговічна і малюнки мають гарний вигляд декілька століть».
Руслана зазначає, що на малювання однієї ікони, величиною в повний зріст людини, потрібно витратити близько тижня. Є древні зразки відомих іконописців, наприклад, Андрея Рубльова та Олексія Сичевського. У зображені ікон існують свої канони – закони, норми і правила, від яких не можна відступити.
«Тепер пропагують сучасне мистецтво і в зображенні ікон, – ділиться іконописець Руслана. – Це є велике кощунство. Людина не може сама переробляти на свій лад те, що вже існує віками і добре сприймається іншими».
Для дівчини розпис церков – не єдина робота. Руслана має напружений графік. Зранку відвідує заняття, бо ще навчається на останньому курсі Закарпатській академії мистецтв, двічі на тиждень має уроки в одній зі шкіл Мукачева, де навчає малювання учнів 5 та 7 класів та проводить з ними гуртки. У другій половині дня їде в рідне село Гукливий розмальовувати місцевий храм. У церкві дівчина інколи працює навіть до півночі. У суботу робочі будні в храмі часто продовжуються.
Окрім навчання і двох робіт, Руслана встигає малювати картини на замовлення. Буває багато пропозицій, однак клієнтам доводиться чекати – у дівчини майже немає вільного часу.
«Скільки часу потрібно витратити на розмалювання храмів? Усе залежить від площі, – пояснює Руслана. – Якщо маленька на 100 – 200 кв. м., то декілька місяців, ну а коли об’єм роботи 1000 кв. м. – то, зазвичай, більше року. На початку роботи треба вже знати розташування і пам’ятати різні нюанси. Наприклад, що ангелів не малюють знизу, а тільки зверху. Після них ідуть епізоди зі свята Хрещення, Різдва. З самого низу зображують святих, преподобних та мучеників».
Під час розпису потрібно дотримуватися норм. На іконостасі свій порядок – спочатку пророки, нижче – 12 апостолів, а в самому низу 10 найбільших головних свят у церкві. Внизу – Ісус Христос, Богородиця та Святий Миколай. Справа – престольне свято. Перед початком роботи художник складає проект і приносить готові ескізи для узгодження із замовниками.
«Я дуже люблю свою роботу, знайшла в ній себе, як то кажуть), а коли робиш те, про що мріяла з самого дитинства і просила Бога, то не може набриднути. Немає дня, щоб я не малювала, деколи хочеш відпочити, але й так береш пензлик в руки і твориш, бо це приносить задоволення не як робота ,а як релакс, – ділиться Руслана. – Коли розписую церкву і коли мене не чіпають з різними організаційними питаннями, що є майже 50% від основної роботи, що дуже відволікає, на жаль, тоді ти спокійна і робиш свою справу. Чим більше трудишся в церкві, тим більше переповнюють неймовірні почуття, зв’язок з Богом, що важко пояснити чи передати. Ти просто ніби відчуваєш його присутність та допомогу у всій роботі. Коли малюєш якогось святого, то добре маєш знати його життя і обов’язково під час роботи звертатися до нього з молитвою. Ще можу сказати точно, повторю ще раз свою думку, що в роботі в храмі головне духовний спокій людини. Це є запорукою успіху».
Руслана Понзель є носієм духовних цінностей – вона прикрашає стіни святинь краю і знає, що іконопис – це та робота, про яку вона давно мріяла.
Яна ТЕГЗА,
https://carpatobserver.eu