У гірській глибинці Воловеччини, селі Кічерному, милістю Божою вже понад 15 років тому було засновано Свято-Успенський чоловічий монастир. Живописна краса природи довкола огортає обитель з усіх сторін, а, як запевняє намісник монастиря архімандрит Іов (Маланка) – з братією вони особливим чином відчувають любов Господню за покровительством Матері Божої.
– Отець Іов, розкажіть трішки про буття обителі на честь Успіння Пресвятої Богородиці, скільки маєте насельників і прихожан…
– За часом створення наш монастир є молодим, адже заснований з 2000-го року. Я прийшов до монастиря послушником у 2010-му році, тут же прийняв монашеський постриг, а згодом владикою був призначений намісником обителі. Братії в нас небагато – крім мене ще ієромонах Іриней, тобто нас двоє осіб. Маємо також штатного диякона з білого духовенства і, звичайно, щонеділі близько десяти хлопців-пономарів прислуговують й допомагають нам в храмі. Попередній намісник започаткував хор, який прикрашає своїм співом служби.
Як і в інших монастирях, звершуємо добове коло богослужінь: увечері о шостій годині за к.ч. вечірня і повечір’я, а вранці о 7-ій утреня, часи і Божественна літургія. П’ять разів на рік звершуємо Всенічне бдіння опівночі – на свята Успіння Божої Матері, Різдво Господа, Богоявлення, Пасху і 16 травня, у день молитовного вшанування ікони Божої Матері «Успіння Києво-Печерської» (1073).
Живемо як маленький монастир, дуже далеко в горах, наче в пустині. Місцевого населення тут небагато – в кожному з навколишніх сіл близько 120 хат. Слава Богу, люди нас не полишають – все що в нас є, то подвигами місцевих людей. Паломники бувають дуже рідко, бо ми знаходимося далеко та й дорога погана. Спонсорів, наголошу, дякувати Богу, теж немає (сміється – авт.), все на плечах місцевих жителів, які дуже люблять Сладчайшого Господа і Пресвяту Богородицю та завжди усім нам допомагають.
– Ясним чином, в чернечій обителі головним діянням є молитва, однак крім того, який ще несете послух?
– Якихось сільськогосподарських послухів не маємо, бо ми в горах і, як такої, землі немає. Нічого не вирощуємо, а займаємося іконописом і столярними роботами. Ікони пишемо за зразком грецького стилю: на полотно із готовою роздрукованою іконою, зверху наносимо шар фарби і позолоти, що дає ефект старовини. Акцент переважно робимо на ікони візантійського стилю, бо людина, яка ходить до церкви кожного дня, бажає молитися перед якісною іконою. Недавно відкрили майстерню, де виготовляємо столярні, металічні і ковані вироби, які слугують нам в храмі. Такі труди, після молитви, є найкращим антидепресантом і можливістю розважитися.
До речі, маємо два монастирські джерела: один на честь святителя Іоанна, Шанхайського і Сан-Франциського – на перевалі між Воловецьким і Великоберезнянським районами та у Жденієві – в честь Похвали Божої Матері.
Наші всі успіхи ми не приписуємо собі. Все, що ви бачите є за ходатайством і молитвами Богородиці.
Хочу підкреслити, що в обителі відчувається особливе покровительство Божої Матері і, звісно ж, нашого владики Феодора, який є настоятелем і священноархімандритом цього монастиря. Ми молоді, досвіду як такого немає і, якби не його поради, як духовні, так і адміністративні, ми б не так стояли на ногах, як стоїмо тепер. Для нас він є духівником і милосердним отцем-архіпастирем.
І саме через це ми так і вшановуємо ікону «Успіння Києво-Печерську», адже Богородиця із Константинополя турбувалася за молоду Лавру Києва, коли християнство тільки-но утверджувалося і Печерська обитель укріплялася. Так само і за цей верховинський край, де монастирів ніколи не було і люди навіть в принципі не знали, що таке монашество, Богородиця так пожурилася, що тут було засновано монастир в честь Її Успіння. Наша братія звичайно грішна і недостойна, але трудиться і, найважливіше, що монастир діє і відчуває покровительство Владичиці Небесної.
– Знаємо, що при монастирі діє Недільна школа. Діти і молодь радо її відвідують?
– Так, наша недільна школа діє з 2009 року. У глибинці верховини монастир є дивиною і тих дітей, що соромляться прийти до монастиря, ми намагаємося «зачепити» в сільській школі, яку відвідуємо на різні шкільні заходи. Відзначу, що маємо прекрасну співпрацю з директоркою школи с. Кічерний.
У недільній школі зіштовхуємося з проблемами молодих людей, з якими тепер ніхто не займається. Заради цього молодого покоління ми і трудимося та хочемо, аби незалежно від того, яке вони виберуть майбутнє і професію, де б не жили, але жили з Господом, бо без Нього жити – це пекло. Шкода дітей, бо на верховині життя нелегке, вони важко роблять і мають велике навантаження. Раніше, наприклад, дитинство у дітей було більш безтурботне. Ми стараємося і бажаємо, аби благодать їх укріпляла і вони все більше й більше любили Господа. До слова, маємо інформаційно-просвітницькі стенди в громадських місцях села для дорослих і дітей, що ще не мають смілості прийти до монастиря. 
– Чи маєте певні плани щодо подальшого майбутнього монастиря?
– Плани – то велика розкіш, ми собі не можемо такого дозволити. Робимо те, що потрібно на часі. Молимо Бога, аби братство збільшилося кількісно, щоб і далі ми могли звершувати добове коло богослужіння і нести послух. Адже ми з кожним роком стаємо все більш виснаженими, втрачаємо фізичні сили і хвилюємося, щоб монастир і надалі процвітав. Тому, користуючись нагодою, просимо молитов від усіх вірян, щоби братія міцніла в любові і послуху до Бога.
Важливо пам’ятати, що часи легкі ніколи не були і навіть апостоли не жили в простих умовах, а ми тепер насправді живемо, наче в царстві, на яке не заслуговуємо. Якщо буде гірше, то тільки по наших гріхах. Хочеться, звісно, аби монастир розцвітав, бо так як село без хорошої води, стає наче гнилим, так і ті села, де немає монастирів, трохи ущербні в духовному житті. 
– Отець Іов, наприкінці нашої розмови, ваші слова побажання до наших читачів…
– Бажаю усім нам чим частіше звертатися до Бога, Який дарує нам все потрібне і безмежно любить кожного із нас. Його любов настільки велика і неосяжна, що кожна людина, як у морі може купатися в тій любові, незалежно від моральних якостей і віку. Єдина умова для цього – вірити й любити, тоді Господь повністю відкритий до такої людини. Любімо і будьмо любимі нашим Господом!
Розмовляла Ольга ПАЛОШ
Фото: Віталій МУХА
