«Мить зустрічі з Богом є найважливішою у нашому житті»
(роздуми про свято Стрітення Господнього)
“Ныне отпущаеши раба Твоего, Владыко,
по глаголу Твоему, с миром;
яко видеста очи мои спасение Твое”
Ось вже позаду свята Різдва Христового та Богоявлення. Ще недавно ми раділи тілесному приходу у світ Спасителя, трепетно спостерігали за Його смиренним Хрещенням, а тепер починаємо готуватися до свята Стрітення Господнього. Багато століть Церква трепетно оберігала сакральність[1] цього свята, доносячи до своїх вірників важливість події, яка відбулася у Єрусалимському храмі. Справа в тому, що свято Стрітення Господнього багате не тільки в історичному контексті, але і в моральному та алегоричному. Як і кожне християнське святкування воно в першу чергу має на меті донести важливу інформацію до кожного християнина з однієї сторони і долучити до якоїсь духовної реальності з іншої. Рік за роком Церква, немов намагається звернути і акцентувати нашу увагу, що зустріч старця Сімеона і младенця Христа є прообразом і символом нашої зустрічі з Богом, зустрічі містичної та сокровенної.
В історичному контексті Стрітення – це свято, яке встановлене на згадку про описану апостолом Лукою подію, що відбулася на сороковий день після Різдва Христового. Євангеліст розповідає, що Діва Марія і праведний Йосип Обручник принесли Богонемовля в Єрусалимський храм, щоб виконати закон Старого Завіту. А закон велів: «Освяти Мне каждого первенца» (Исх. 13:2). Кожен єврей повинен був пам’ятати чудесне звільнення євреїв з Єгипетського рабства, особливо останню кару Єгипту – смерть єгипетських первенців. В спомин про це єврейських немовлят чоловічої статі (первенців) потрібно було посвятити Богу. Жінці, яка народила, було заборонено входити в храм на протязі 40 днів. Для очищення себе від тілесної нечистоти вона повинна була принести жертву.
Та справа в тому, що Діва Марія не потребувала очищення, тому що Ісус з’явився на світ в результаті непорочного зачаття. Однак із смирення і щоб виконати закон, вона приходить в храм і приносить жертву очищення, хоча існує і інша версія, що жертва була принесена за єврейський народ.
Не викликає ніякого сумніву, що найтаємничішою і кульмінаційною миттю цієї євангельської події є зустріч Сімеона і Христа. В той день, коли руки старця прийняли младенця Христа, його життя розділилося на дві частини: до зустрічі і після. Темрява змінилася світлом, безнадія змінилася надією, а страх змінився радістю. Важко уявити внутрішні переживання та духовний стан богоприімця, коли, приймаючи на руки младенця Ісуса, він розуміє – Спасіння прийшло. Як не воскликнути тут слова сповнені радості: «Відіста очі мої спаленіє Твоє». Дивлячись на Младенця Христа, старець усвідомлює, що це не тільки мить, якої він чекав багато років, це мить, на яку стомлене людство чекало від часів гріхопадіння Адама. Старець Сімеон розуміє – спасіння прийшло не тільки до нього та єврейського народу – спасіння прийшло до всього світу. Не просто він зустрівся з Богом, Бог зустрівся людством і ця зустріч є обов’язковою в Божественній ікономії. Бог прийшов у світ!, а, отже, для Нього він цінний і дорогий. Бог піклується про світ, Бог все ще піклується про людину.
Особа старця Сімеона є також далеко не випадковою. Святе Передання говорить нам, що він брав участь у перекладі Святого Письма на грецьку мову (Септуагінта) при Птолемеї Філадельфі і був одним з 72 обраних старійшин [2]. При перекладі знаменитого пророцтва Ісаї про народження Еммануїла від Діви, Сімеон засумнівався і хотів в грецькому перекладі поставити слово «жінка» замість «діва». Тоді він і отримав від ангела звістку про те, що він житиме до часу виконання пророцтва. Самого Сімеона Церква іменує останньою людиною Старого Завіту, або повним втіленням Старого Завіту.
Потрібно наголосити, Стрітення Господнє це не тільки літургійне свято Церкви, це образ важливої внутрішньої духовної події в житті кожної людини. Задумаймося, яка подія може бути названа найважливішою у нашому житті? Лише єдина – це мить зустрічі з Богом. Що може бути важливішим? Якщо відкинути всю демагогію [3], нічого важливішого апріорі [4] бути не може. Мить зустрічі людини-творіння і Бога-Творця – най таємничіша мить у всесвіті, тому що вона має сотеріологічне [5] значення. Кожен з нас потребує цієї зустрічі, живої, дієвої та динамічної, зустрічі, яка змінює і освячує людину, зустрічі, коли людина предстоїть перед Живим Богом, перед своїм Творцем і Владикою. Можна багато говорити про Бога, про Церкву, культ та віровчення, але без цієї зустрічі це пусті схоластичні слова, концепції та формули.
Життя кожної людини – це шлях, шлях, який бере свій початок у часі і продовжується у вічності, починається в світі фізичному, а переходить в світ духовний, пневматологічний. Так, можна з упевненістю сказати, наше життя з кожним днем наближає нас до вічності, а, якщо точніше, то готує нас до вічності. Людина це особливе творіння Боже, яке належить до двох світів, світів різних і здавалося б не поєднуваних. Ми поєднали в собі непоєднуване. Людино! Як премудро ти створена, якою владою ти наділена! Але як багато на тобі відповідальності! Як багато тобі даровано і як багато на тебе покладено! Як високо ти можеш піднятися і як низько можеш впасти! В своєму житі ти можеш зустріти Бога і слідувати до вічного життя з Ним, але можеш проігнорувати цю зустріч і залишитися у вічності самотньою.
Протоієрей Іван Довжанин,
настоятель Свято-Архангело-Михайлівського храму
м. Мукачева
ПРИМІТКИ
- Сакральне (лат. sacrum) – священнее, в даному випадку те що має відношення до чогось священного Божественного, відмінне від буденних речей, понять, явищ. Пов’язане не тільки з матеріальним але й з духовним світом.
- Септуагінта (лат. Interpretatio Septuaginta «переклад сімдесяти») – перший переклад Старого Завіту на давньогрецьку мову. Насправді перекладачів було не 70 а 72, було обрано по 6старійшин з кожного з 12 колін.
- Демаго́гія – маніпуляція інформацією, набір ораторських і полемічних прийомів і засобів, що дозволяють ввести в оману і схилити її на свій бік.
- Апріорі (лат. a priori – первісно) – те, що випливає з досвіду, або те що є зрозумілим саме собою.
- Сотеріоло́гія (грец. σωτηρία «порятунок» + грец. Λόγος – вчення, слово) – богословське вчення про спасіння людини, є частиною догматичногобогослов’я. В даному контексті те що несе спасительне значення.