«Бути, а не здаватися!»

Тема мого першого допису до «Колонки редактора» на рідному єпархіальному ресурсі прийла спонтанно і, як то кажуть, сама собою. Працюючи в медіапросторі постійно доводиться взаємодіяти з різними людьми, а «вертячись» у різних сферах суспільного життя – розкривати для себе багатогранні постаті особистостей. Що цікаво, в кожній окремій, так званій соціальній групі панують свої правила, закони і стилі поведінки. А маючи завдяки професії журналіста ще й задатки психолога неймовірно приємно осягати природу людської натури, наділену Богом величезними дарами й здібностями…

Нині я б хотіла зупинитись на такій вже всіма «обжованій» темі ХБМ, тобто дівчат, що хочуть бути матушками. Їх осуджуть, з них насміхаються і вважають, за словами самих семінаристів, «ворогами». У соцмережах для таких дівчат навіть створена сторінка «Нетипичная ХБМ». Відверто скажу, зайшовши на неї, саму бере страх (що вже тоді казати за хлопців) – жарти, висміювання семінаристів, кепкування з самих себе і фото з підготовки «кадрити» своїх жертв… Чесно, дуже хотілось би мати нагоду поспілкуватися з адмінами тієї сторінки, бо навіть не зрозуміло чи вони іронізують тему ХБМ чи в дійсності все так сприймають…

То ж тут виникають думки: ХБМ – це дівчата, що мають благе й чисте бажання вийти заміж за майбутнього священнослужителя, послуживши таким чином Господу чи це дівчата, які ходять на кожне богослужіння до церкви, перед тим годинами приводячи себе до краси, стають до самого переду і премило та водночас досить таки неоднозначним поглядом видивляються на іподияконів… Тут вартувало б поставити три знаки запитань…

Можливо, я б не вірила в існування справжніх ХБМ з другого розряду написаного вище, якби… Якби сама їх не зустрічала)))) (Розумію ризик того що пишу, сподіваюсь дехто зі знайомих не повисмикує мені волосся)))

Одного разу довелось почути від друга, що навчався в семінарії при Почаївській Лаврі: «Ти ще не бачила справжніх ХБМ, їх одразу видно». Й справді, при великих Лаврах таких дівчат однозначно є більше, бо ж і семінарії там діють, однак наше Закарпаттячко не пасе задніх у цьому плані теж… У селах, та й навіть у вароші так і можна почути від молодиць: «но так  пак за батюшком файно буде, й діти будуть, і знана буду, і фара буде». Усе буде та мало-хто думає, як буде важко далі і чи зможеш ти це все понести будучи омріяною матушкою…

Пишучи все це не хочу нікого повчати чи образити, але, знаючи з власного досвіду особливості життя сім’ї священика, дуже хочу донести основний месидж: дорогі дівчата! Якщо ви так і бажаєте бути матушкою, не робіть із себе штучних, не щирих і награних дівчат. Це одразу відчувається і самими хлопцями і всіма оточуючими. Та й згодом ця ваша «благочестивість» проявиться в реальності. Тому не гайте часу на гру, а пам’ятайте вислів: «Бути, а не здаватися!» Будьте простими, справжніми і тоді обов’язково на вашому життєвому шляхові зустрінеться, якщо й не семінарист, то такий самий як ви – щирий, простий і Богом даний, саме ваш обранець!

Ольга ПАЛОШ,

журналіст Мукачівської православної єпархії