4 листопада 2016 року, керуючому Мукачівською єпархією, Високопреосвященнішому Феодору, архієпископу Мукачівському і Ужгородському виповнюється − 50 років від дня народження! До цього ювілею Інформаційний відділ єпархії розпочинає серію публікацій в яких будуть зібрані спогади, переживання, емоції, враження, побажання та інтерв’ю різних людей в житті яких була зустріч з владикою Феодором. Цикл спогадів розпочинаємо з напевно найбільш наближених до архієрейського богослужбового служіння владики – це його іподияконів.
![13679898_536105476592937_8644532728032352949_o[1]](https://m-church.org.ua/files/2016/08/13679898_536105476592937_8644532728032352949_o1-1024x683.jpg)
Поруч зі священнослужителями і, тим більше, архієреями завжди є помічники, яких Церква йменує іподияконами, тобто людьми, які вже займають певну ступінь в церковному служінні. Це звичайні, прості, молоді хлопці, на яких покладено низку обов’язків, які в основному стосуються супроводження керуючого єпархією та допомоги йому у богослужбових моментах.
Як це бути іподияконом архієрея? Чи не втомлюють часті роз’їзди по різних храмах єпархії, а чи, навпаки, додають натхнення? Чого можна повчитися і перейняти від архіпастиря, з яким щастить проводити чимало часу? Та чи не набридає етап іподияконства і пильна увага з боку благочестивих панянок? Про все це ми запитували у архієрейських іподияконів Мукачівської православної єпархії і опитування тих, хто віднайшов час, аби поспілкуватися з нами пропонуємо до вашої уваги.
Іван Феннич:
– Іподияконом архієрея я став з тих пір, відколи керуючим Мукачівською кафедрою став владика Феодор. Для мене з дитинства бути при храмі, тим паче при олтарі – було з однієї сторони бажаним, а з іншої – занадто великою відповідальністю. Але коли владика запропонував бути його іподияконом – ті відчуття описати важко, а то й неможливо – щастю не було меж! Однак це мало сказано, описати цього не можна –про це, мабуть, знає лише Господь і я.
Ось так вже дев’ятий рік поспіль несу послух помічника Його Високопреосвященства, вірніше, поки що дев’ятий рік). Це було моїм особистим рішенням, котре я прийняв ще з дитинства. Я безмежно вдячний Богові за те, що виховувався і виховуюсь в сім’ї, котра любить Бога і боїться Його. Ті перші слова про Христа з уст матері ще з колиски мені є рідними і близькими до тепер. Ці слова є фундаментом для мене і по сьогодні.
Уперше побачив владику в три рочки, хоча не пам’ятаю цю зустріч, але про неї мені розповідали батьки. З дитинства моєю духовною колискою є Мукачівський Свято-Миколаївський монастир, котрий і до сьогодні є для мене опорою по житті… Пригадую час, коли теперішній владика (тоді ще архімандрит) взяв мене перший раз в олтар – для мене це було здійсненням мрії дитинства.
Бути іподияконом керуючого єпархією для мене є це є чимось високим і відповідальним в першу чергу. Безперечно відповідальність покладає
на себе не мало обов’язків, але дякуючи Богу і Його допомозі, по трошки стараюсь з ними справлятись.
Супроводження архіпастиря на богослужіннях по храмах і монастирях єпархії та за її межами втомлювати не можуть аж ні як. Навпаки отримуєш “заряд” тієї енергії, натхнення, духовної бадьорості та піднесення для несіння свого маленького послуху. А також по житті дає натхнення крокувати далі, під добрим омофором нашого архіпастиря.
Що стосується дівчат, то особливої уваги з їхнього боку немає, якщо чесно, може Господь береже від цього. А ціную в них простоту, щирість, правдивість і, найосновніше, вірність.
Вчитись від нашого владики є багато чому, переймати також. Для нас владика є прикладом жертовності собою заради заповідей Христа. Прикладом простоти, відкритості, смирення, відповідальності, любові, порозуміння. Ми маємо хороший приклад, котрий для нас є зразком по життю…
Говорити можна багато, звичайно, але скажу одне, що владика є добрим пастирем, котрий душу свою полагає за стадо Христове.
Даний “етап” іподияконства в житті ніколи не набридав і не набридає тепер. Я вдячний Богу, за те, що таким чином можу послужити Йому. В майбутньому, звичайно, в планах є стати священнослужителем, але всьому свій час. Відносно стратегії, то я вважаю, що безглуздо будувати її без волі Божої. Стараюсь всеціло покладатись на неї. А по життю керуюсь мудрими порадами свого духівника, людини, в котрої сповідаюсь, в котрої маю за честь бути іподияконом Його Високопреосвященства.
Сергій Лавкай:
– Архієрейським іподияконом я вже є приблизно 5-6 років. Батьки хотіли, щоб я пішов пономарити в кафедральний собор м. Мукачева на честь Почаївської ікони Божої Матері, що і відбулося. А вже там потроху я почав іподияконствувати у владики, коли деякі старші іподиякони не могли йти на виїзд, то потихеньку привчали менших. Бути іподияконом це, напевно, було моїм рішенням, а батьки тільки з радістю сприйняли.
З владикою Феодором я познайомився ще під час свого хрещення, коли тоді ще молодий ієромонах Феодор в 1995 році мене хрестив. Які від цього враження були? Не пам’ятаю))))))
Вищу освіту я здобув в Київській Духовній Семінарії, де провчився 4 роки. Під час свого навчання в КДС мені доводилося нести різні послухи. Спочатку я співав в архієрейському хорі наших духовних шкіл, згодом був черговим адміністративного корпусу УПЦ, далі ніс послух офіціанта в канцелярії Митрополії у владики-ректора Митрополита Антонія (Паканича). І вже, коли я перейшов на 2-й курс свого навчання мені пощастило нести послух у самого Предстоятеля нашої Церкви – нині покійного Блаженнішого Митрополита Володимира. Я був безмежно цьому радий, так як навіть не знаючи особисто цю людину, я завжди ставив Його для себе на перше місце. Я буду дякувати Богові до кінця своїх днів, про те, що Він мене сподобив нести послух біля такої людини як Блаженніший Митрополит Володимир, Він був і є Ангелом нашої Церкви! Хоча я і був біля нього, коли Він був вже в дуже важкому стані, але це неможливо передати словами, ті емоції, які мене переповнюють! Блаженніший був дуже м’якою людиною, він ніколи не виказував своє невдоволення, це сама проста і врівноважена людина, яку я коли-небудь зустрічав.
Разом з тим я інколи іподияконствував в секретаря Митрополита Володимира (Сабодана) – Митрополита Олександра (Драбинко).
Згадується мені один випадок, коли одного вечору під час Різдвяних свят ми з ігуменією Зимненського монастиря Стефаною колядували Блаженнішому і тут чергова колядка була закарпатською, яку Блаженніший і не чув ніколи – я сам заспівав нашу колядку “Коли звізда ясна”. Митрополит послухав і відповів: “Очень красивая колядка и красивый голос” і благословив мене.
Бути іподияконом це постійно їздити на виїзні богослужіння по різних храмах єпархії, бути на послуху в правлячого архієрея і вести належний, благочинний спосіб життя.
Богослужіння ніколи не втомлюють, кожен раз ти переживаєш Літургію знову і знову…
Для життя в основному це є духовним зростанням та постійним спілкування з Богом в молитві перед Його Святим Престолом.
Я навіть не знаю як сказати з приводу дівчат, тому що, коли ти на Літургії, ти постійно зайнятий і на це немає часу звертати уваги. В центрі уваги постійно тільки Літургія та архієрей. Ти повинен стежити за усіма моментами богослужіння.
В дівчатах же ціную доброту, щирість та скромність.
Наш владика Феодор є дуже мудрою та розсудливою людиною, хорошим психологом та вчителем. Він розуміє кожного з півслова і підтримує в кожну хвилину: чи підкаже словом чи на справі допоможе. Власне для нас, напевно, як і для всіх священнослужителів і більшості прихожан нашої єпархії Він є другим батьком. Від Владики можна навчитись любові до богослужіння, що Він нам усім і прививає. Він дуже трепетно і водночас строго ставиться до тих питань, які стосуються богослужіння. Від нього можна навчитись і “німецької пунктуальності”, що власне мені дуже подобається. Він ніколи не дозволить собі запізнитись, до кого би не було, від звичайного прихожанина до Предстоятеля, чого нам і потрібно повчитись.
Власне для мене Владика є як хрещений батько, тому що саме Він мене хрестив 21 рік тому. А якщо людина для тебе є батьком, то я гадаю, що більше слів не потрібно.
Поки що мені подобається те, що я роблю наразі, а на все інше прийде свій час. Звісно бажання стати священнослужителем присутнє, саме тому я і пішов навчатись до Київських духовних шкіл. Та людина припускає, а Бог розташовує. Я хочу покладатись тільки на Божу волю, як Бог дасть так і буде. Але звісно і сам не сидітиму склавши руки.
Михайло Ливч:
– Я є іподияконом при нашому владиці майже три роки. Оскільки я зростав у родині, де здавна шанували християнські святині, дотримувались традицій та обрядів, рішення пов’язати своє майбутнє із Господом прийшло до мене цілком свідомо. Звісно, неабияк тішить і той факт, що такий відповідальний з мого боку намір родичі сприйняли із радістю і порозумінням, повсякчас виявляючи мені свою моральну підтримку. А познайомився я з владикою Феодором на престольному святі у рідному селі, де зустрічав його хлібом-сіллю. Тоді ж прочитав вірш, який настільки вразив святого отця, що він відзначив мене у проповіді.
Спостерігаючи за тим, як натхненно та зрозуміло доносить владика до вірян Боже слово, усвідомлюючи те, що сказане ним залишає добрі сліди та початки в людських серцях, уже тоді захотів стати священнослужителем, аби також нести людям світоч незламної віри та надію на спасіння во Христі.
Закінчивши 9-ий клас Свалявської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2 вступив до технічного коледжу НУХТ, але попри все не полишаю своєї християнської мрії – щасливий з того, що став іподияконом при керуючому єпархією.
Для мене виконувати обов’язки іподиякона означає не тільки буквальне: постійно бути у всіх на очах, виносити трикірій, дікірій, облачати архієрея та омивати йому руки, а й насамперед духовне – умиротворення від усвідомлення, що удостоївся великої честі – знаходитися в постійному оточенні владики, слухати його повчання та настанови, а значить, крок за кроком ще більше укріплюватися у душевній близькості з усім, що пов’язане
з Богом. Це і є для мене найбільшою життєвою втіхою.
Часті роз’їзди по храмах єпархії так само, як і участь у архієрейських богослужіннях, несуть моєму серцю велику радість, адже, незважаючи на той факт, що іноді (з огляду на погодні, фізичні довколишні умови) подорожі бувають виснажливими, благословення Святого Духа, яке відчуваю під час проведення літургії, додають наснаги.
Щиро вдячний владиці за можливість вслухатися у кожне слово священницької проповіді, переймати від нього богоугодний досвід – бути добрим, всерозуміючим, милосердним та всепробачаючим, готовим простягнути ближньому руку допомоги у найважчі життєві моменти. Саме таким – мудрим порадником, вірним другом, турботливим, як батько, і просто – людиною не лише за фізичними ознаками, а й передусім за станом душевної глибини та істинної щиросердності, знаю я владику Феодора…
Бажання бути священнослужителем присутнє в моєму житті і бачу я себе пастиром, який ревно нестиме своїм парафіянам слово Боже, буде їм гідним наставником і порадником.
Ну, а поспілкувавшись з теперішніми іподияконами ми вирішили поцікавитись життєвим шляхом їхніх попередників – тих, хто тепер Божою милістю є священнослужителем…
Протоієрей Сергій Ярема:
– Владику я знаю з дитинства. Приходячи у Мукачівський монастир на празники не тільки дорослi вiдчували любов і доброту нинішнього владики, але і діти, серед них і я завжди спішив до архімандрита Феодора. Ну, а іподияконом я був при владиці з самого початку Його архієрейства і дуже вдячний Богу за ті прекрасні 7 років, які я провів з нашим Архієреєм. Це були насправді прекрасні роки мого життя і я отримав ту духовну іскринку, яка мене буде супроводжувати все життя.
Духовну освіту здобував у КДСіА. Я завжди покладався на волю Божу. Але так, як наш владика Феодор є моїм духівником, він і благословив мене на рукоположення. І, до речі, це було зовсім несподівано для мене. Так Бог сподобив мене прийняти дияконський сан на Успіння Пресвятої Богородиці у Свято-Миколаївському жіночому монастирі 2014 року, а вже на Різдво Господнє 2015 р. я був рукоположений в сан священика в кафедральному соборі на честь «Почаївської ікони Божої Матері», де й несу свій священицький послух і до сьогоднішнього дня.
Наш Архіпастир є глибоко віруючою людиною, його серце завжди відкрите для всіх. Він з великими переживаннями турбується за кожну людину, за спасіння її душі. А також владика прекрасний адміністратор. З Його приходом ми побачили великі зміни в житті нашої єпархії. Робота проводиться як із маленькими дітьми, так і з молоддю та людьми похилого віку.
Нинішнім іподияконам архієрея я хотів би побажати, в першу чергу, любити свого Владику і віддавати всі свої сили на служіння Богу!
Протоієрей Іоанн Стойка:
– Коли ми познайомились з нашим владикою точно й не скажу, я ще був зовсім маленьким хлопчиком (навіть не знаю, мабуть, років 7-ми) і вже тоді прислуговував в олтарі, ходив зі свічкою і тато мене брав в Мукачівський монастир на свята. Там ми й познайомились з владикою, тоді ще архімандритом Феодором, який мав стриманий монашеський вид, добру посмішку, був терплячим до нас, тоді ще малечі, ну і потім, як до своїх вже іподияконів.
Йшли роки, мене брали на свята, я підріс і вже іподияконствував при владикові Агапіті.
Згодом, було дуже приємно бачити владику Феодора, вже такого знайомого, “свого” в якості архієрея, котрий дуже добре, милуючи, по-батьківськи строго і люблячи до нас ставився. Подаючи тим самим нам приклад поведінки, молитви, мудрості, дипломатичності, любові, терпіння, котрі дуже пригодилися вже мені в священицькому сані. Всього й не перерахувати, то своєрідна школа – школа іподияконства.
Сумніви щодо духовного сану… Якщо дуже чесно, то завжди хотів бути хоча б дияконом, а переживання і роздуми були – це ж важливий вибір на все життя. Але Бог так все управив, як я і мріяти не міг! За все слава Богу!
Навчався я в Ужгородській УУБА (2010-2015 рр.), перед тим отримавши економічний диплом у КаУ (2007-2012 рр.). Моя ж священицька хіротонія відбулася 14 грудня 2014р. – вже незабаром буде друга річниця, час дуже швидко летить… А служу я з благословіння владики в храмі великомучениці Варвари в селі Н.Давидково.
Ну і на останок побажання теперішнім іподияконам архієрея… Що можна побажати молодим хлопцям, котрим сам недавно був… Бути уважнішими до того, що відбувається навколо (це і літургія, це і життя поза храмом, у вільний час), старатися робити все з благоговінням, впитувати ту премудрість і досвід від старших отців, насамперед від нашого владики та насолоджуватися нашим прекрасним краєм (я за свого іподияконства також багато де побував). Було дуже приємно поринути у цікаві спогади!
Розпитувала Ольга ПАЛОШ,
спеціально для https://m-church.org.ua/
Фото: Віталій МУХА