Друге Небо
(із пережитого в Єрусалимі)
*****
«В гостях у Бога»
Щодня ми бачимо небо. Воно буває чистим, похмурим чи то сонячним, іноді з нього падає дощ. Воно матеріальне, його можна побачити фізичними очима… Але зараз хотілося б написати не про це небо, а про інше. Про Небо, яке пишеться тільки з великої букви, про Небо під назвою Бог.
Це Небо не можливо побачити фізичними очима, його не можна сфотографувати, але його реально побачити очима віри, очима серця. Воно має навіть своє місце розташування і точні географічні координати. Це Небо живе в Єрусалимі. Святий град Єрусалим в перекладі означає «місто миру», «священне місто». Відвідавши це місто, розумієш, наскільки Воскреслий Бог любить людей. Людей, які часто Його ненавидять, не вірять в Його буття, пришестя на землю і славне Воскресіння. Людей, які в решті-решт Його розіп’яли. Звучить страшно й іронічно, адже недалекоглядна людна, яка хотіла і хоче панувати в цьому світі ніяк не може зрозуміти, що Бог Всесильний, Він є володарем світу і Богом, який преображає, зцілює людину і з обіймами щодня чекає на неї до себе в гості.
В Єрусалимі очима серця відчуваєш, наскільки є безмежною любов Бога до людини. Там ти бачиш те, в що віриш, і через образ апостола Фоми, дивлячись на видиме, переносишся туди, де все відбулося заради нас і нашого спасіння. Ти торкаєшся думкою до того, що відбулося в часі, але стало вічним і змінило світ…
«Реєвангелізація свідомості»
Часто в церковному просторі, особливо в його місіонерській складовій з метою посилення місії євангелізації певних територій чи населення Церква застосовує цікавий метод реєвангелізації у різних її формах і змістах. Тобто, на територіях, де вже колись давно була проповідь Христа її знову починають, висловлюючись сучасними словосполученнями, – «з нуля». Це щодо місіонерства на територіях, де втрачається або ж послаблюється віра…
Про що в контексті нашої замітки хотілося б сказати про реєвангелізацію? Протягом поїздки ми щодня відвідували багато святих місць, пов’язаних з життям та проповіддю Христа: гора Фавор, Галілейське море, Капернаум, гора Блаженств, річка Йордан, Назарет, Віфлеєм, Кана Галілейська та інші, і всюди ми читали Євангеліє та молилися.
Читаючи певний уривок Євангелія власне про місце, на якому ми були, переживаєш дивні відчуття того, що власне тут на цьому місці заради тебе зробив Христос. Ти по-новому починаєш розуміти, жити, переживати все, що було до цього дня. Твоя віра стає якісно іншою, вона переростає в якийсь інший, новий, досі тобі невідомий формат. Формат живого бачення Бога. Бачення не фізичного, а сердечного. Бачення, сповненого сліз, радості і життя. Ти починаєш, якщо можна так виразитися, заново, з новою силою усвідомлювати своє життя, призначення, стереотипи, щоденне сповідування в соціумі Христа.
«Святиня виявляє нас, можливо нам самим себе досі невідомих»
Хтось скаже, а ось, наприклад, я не був в Єрусалимі, але вірю і живу Христом тут в Києві, Мадриді, Сеулі, Празі, Ужгороді, Торонто… Цілковита правда. Хтось скаже, потрібно бути підготовленим, щоб їхати в гості до Бога. Теж правда. Але, незважаючи на все, ми повинні відвідувати святі місця, бо вони зміцнюють нас і світ, в якому ми живемо, через нашу молитву і усвідомлення реальності всього, що трапилося в часі там. Святиня міняє нас. Біля неї ми бачимо себе такими, якими ми є зсередини. Справжніми. Вона виявляє нас, можливо нам самим себе досі невідомих. Це дивний парадокс паломництва. Якщо не помиляюся, святитель Григорій Ніський (IV ст.) якось сказав: «В нашій свідомості постійно повинна бути географія святині». Тобто з одного боку, де б ми не були, Господь є всюди, з іншого – коли ми відвідали святиню знову ж таки де б ми не були потім святиня буде біля нас. Цікава думка святого влучно описує той стан, коли ми залишаємо місце перебування святині, а вона нас не покидає ніколи.
«Благодатні світлячки»
Один раз в році, де б ми не проживали, ми бачимо очима серця Воскреслого Бога, хоча ми і не є в той час біля місця, де Він Воскрес. Кожен, хто є присутнім на Пасхальному нічному богослужінні неодноразово помічав цікавий факт того, як під час власне цього богослужіння у людей світяться очі. В цей момент всі присутні в храмі нагадують «благодатних світлячків», які світяться як з середини, так і зовні через призму очей. Так ось в Єрусалимі таких світлячків можна зустріти щодня на протязі 365 днів у році. Особливо під час нічного богослужіння в кувуклії, де воскрес Христос. Цікавий факт: у цьому місті християни цілий рік вітають один одного: «Христос Воскрес».
«Благодатний патріарх»
Станом на 2016 рік у світі є приблизно 6 мільярдів людей. З них християн приблизно 2 мільярди. З них православних християн приблизно 250 мільйонів. У світі є 15 Помісних Православних Церков. Проте тільки одній людині у світі в ніч, коли Воскрес Бог, в руки сходить благодатний вогонь. Саме йому – патріарху Єрусалимському і всієї Палестини Феофілу III – вдається щороку вимолити і отримати цей надзвичайний вогонь. Велич і сила цього факту настільки вражає, що навіть на мить ми не можемо собі уявити, яке потрібно проводити щоденне життя, щоб бути достойним і готовим отримати право на таку місію.
В програмі нашої поїздки була запланована і зустріч з патріархом. Такого миру душі, спокою, можна навіть сказати своєрідної «мирності» в житті – не бачив і не відчував. Таким станом володіють тільки святі люди. Глибокий погляд, внутрішня зосередженість, прості, але сильні і дієві слова. Знову ці чисті очі-світлячки. Таке враження, що цей стан є природнім у всіх, хто перебуває в Єрусалимі. У своєму слові до нас патріарх порівняв наше буття у світі і повернення додому з місією апостолів, які «йшли і ділилися з іншими тим, що бачили і відчули». Окремо святіший подякував всім нам за підтримку Християнства в Палестині. Ну і звичайно фото на згадку.
«Про живу присутність Бога»
Коли ми подорожуємо відвідуючи святі місця у кожного із нас при відвідуванні тієї чи іншої святині є скажімо так «свої місця», де ми відчуваємо особливу присутність святині чи то святого. Однак у місті Єрусаллимі такі відчуття Вас оточують скрізь. Поневолі складається таке враження, що Господь тут є повсюди. І в іудейській пустелі на горі Його спокус дияволом, і обителі преподобного Сави освяченого, і в Гефсиманії, і на Йордані…
Палітра присутності Христа в Єрусалимі настільки широка, що це неможливо описати словами чи то книгами або ж дисертаціями. Всюди відчувається Його погляд на тобі. Він тебе чекає повсюди. Він всюди говорить з тобою. Говорить через місця Свого перебування, страждань та Воскресіння. Ця жива присутність Христа неймовірно заспокоює, сповнює серце трепетом і любов’ю, на душі стає мирно, тепло і радісно.
Відчути таку присутність можна повсюди. Вона наповнює таким благоговінням, що крізь сльози ти не можеш навіть згадати традиційні тексти завчених псалмів, молитов, тропарів. Хочеться просто стояти, плакати і промовляти прості слова: «Господи помилуй».
«Родинність Євангелія»
В Єрусалимі відчувається і по особливому переживається таке явище, як «родинність Євангелія». Живий ланцюг євангельських подій відтворюється не лише в місцях квінтесенції спасіння, але й в родинних місцях. Наприклад, там де жили батьки пророка Іоанна Предтечі – Захарія та Єлизавета, де проживали батьки Божої Матері – Іоакім та Анна; в будинку, де народилася Богородиця, в Горненському жіночому монастирі в місті Іудовому, куди Діва Марія прийшла до своєї родички Єлизавети. В цих місцях, як ніколи і ніде, пронизуєшся відчуттями євангельської родини, а через це наповнюєшся відчуттями, які вирували в думках святих родин. Наближаєшся до розуміння радості народження Іоанна Хрестителя та Богородиці. Неабияк схиляєш голову перед великим смиренням святих родин, їхнім терпінням і чистою та відвертою молитвою.
«Мати Христа»
Гефсиманія… Підходимо до гробниці Пресвятої Богородиці. В свідомості мимоволі спливають події в житті Богородиці, Її переживання радості Благовіщеня, зустрічі з праведним Симеоном, присутність при розп’ятті Христа, і перше бачення Його воскреслим.
Стоячи тут біля Її труни, наскільки це можливо розумієш, що Вона пережила. Скільки страждала і раділа. І як Вона покриває нас. Дивлячись на Її чудотворний образ «Єрусалимський», відчуваєш Її тепло і заступництво. Звідси нікуди не хочеться йти. Тут в Гефсиманії занадто спокійно і затишно на душі. Переживаєш особливе піднесення і радість. Таке враження, що перед тобою стоїть Вона і чекає твого навернення до Її Сина. Звучить можливо парадоксально, але саме біля гробниці Богородиці приходить розуміння того, що через Її смерть ми знайшли ще одну радість, через Успіння Богородиці ми отримали Її ходатайство перед Богом за нас. Біля Її труни і плачеш, і водночас мирно радієш. Радієш тому, що Вона жива і молиться до Свого Сина за нас грішних.
«Море любові»
На його берегах Господь вибрав своїх учнів із числа рибаків, призвав їх до апостольського служіння. Тут Він проповідував, зробив багато чудес і явився апостолам після Свого Воскресіння. Це – Галілейське море. Море – любові Бога до людей. Сидячи на березі цього дивного моря, глибоко усвідомлюєш, що Господь став людиною, щоб через неї привернути до себе людей. Привернути через проповідь людини – людину до Бога.
Тут в Галілеї розумієш, наскільки сильною і водночас слабкою була віра апостола Петра. Дивлячись на протилежний берег, відтворюєш в пам’яті текст зцілення Гадаринських одержимих злим духом. Стоячи на землі, по якій колись ходив Христос, усвідомлюєш що це дійсно свята земля, не дивлячись на її «людськість».
«Сіон»
Христова Церква – це не стіни, не запах ладану, не ікони, не красиві ризи чи то голос священнослужителя, – це присутність Христа в нашому житті і наша присутність в Його житті через участь в таїнствах Церкви. Це живий організм, де діє формула любові та допомоги Бога людям. Головне – наше бажання та прагнення до змін в нашому повсякденному рутинному житті. Церква – це дія Святого Духа в людях. Це щоденна можливість обожнення і реставрації себе і тих, хто є навколо нас…
В Єрусалимі є дивне місце – гора Сіон. Для християн – це перш за все місце, де відбулася тайна вечеря і зіслання Святого Духа на апостолів, тобто момент заснування Церкви Христової.
Тут в цій горниці відчувається не стільки і не просто історичність Християнства, а його божественність. Пригадується фраза одного з богословів XX століття: «Якби Христос прийшов на землю, був розіп’ятий, але не воскрес, Християнство, було б приречене на вимирання. Це була б релігія, яку заснував сильний філософ, чудотворець, проповідник, але не Бог. Однак наш Бог воскрес, а разом з ним і у нас є можливість цього воскресіння». В Сіонській горниці відчуваєш якраз цю божественну складову Християнства – сходження і дарування Святого Духа апостолам, а через них і нам. Читаючи Євангеліє про встановлення тут таїнства Євхаристії, переживаєш події Великого Четверга і хочеться постійно дякувати і благословляти Бога за Його милість до нас, за можливість і нашої участі в Тайній Вечері через причастя святого Тіла і Крові Спасителя.
«In memori»
Поїздка до Єрусалиму нас всіх сильно об’єднала і поріднила… Ми вже вдома. Але думками ще там… Єрусалим залишиться в серці назавжди. Попри все. Звичайно ми в часі розпорошуємося, але внутрішня апеляція до святинь і Воскреслого Христа завжди буде мати місце… Коли в житті буде важко, на спогади прийдуть «очі-світлячки», нічне богослужіння на гробі Господньому, молитва на горі спокус, стояння біля мощей преподобного Георгія та Іоанна Хозевітів, Віфанія…
Радує свідомість те, що ми віримо в реального Бога, який реально народився і Воскрес, який є живим, справжнім і який є Істина. Ми віримо в Бога, Який нас дуже сильно любить. В Бога, Який є Любов. Він любить кожного з нас, без винятку. Любить такими, якими ми є. Він завжди чекає нас до себе в гості. Наше завдання понудити себе до цієї зустрічі. Зустрічі, яка пропонує вибір, яка преображає свідомість, яка робить людей іншими і ставить крапку над життєвими орієнтирами.
Протоієрей Олександр Монич,
голова Інформаційного відділу Мукачівської єпархії
МУКАЧЕВО-ЄРУСАЛИМ-МУКАЧЕВО
29.09.2016 – 05.10.2016
Фото автора
