Щодня ми буваємо різні.., проте, як правило, для багатьох кожен день є якимось шаблонним… Якщо хочете змінити цю аксіому, відвідайте хоча б один раз в житті дітей у Медико-соціальному реабілітаційному центрі «Дорога життя», що в Ужгороді. Там, ви зрозумієте, що комусь важче в житті, аніж вам, причому набагато!
Дружба і теплі стосунки Мукачівської єпархії і Центру є давні і щирі… Сьогодні ми їх ще більше зміцнили і посилили.
О 09.15 на територію туристичного комплексу «Золота підкова», що в смт. Середнє, просто неба з’їхалися старі знайомі друзі. Відразу особлива наша подяка власникам турбази: Яні Степанівній Текелій та її чоловіку Юрію Степановичу Текелій.
Ми, молоді священики, з благословення правячого архієрея Мукачівської єпархії, владики Феродора провели ще один здавалося б простий день з непростими дітьми з обмеженими фізичними можливостями.
На годиннику 09.30. Спочатку проводимо екскурсію територією, потім живе спілкування священиків і діток, дитячий ігровий майданчик, огляд рибних ставків, тощо.
Далі сміхотерапія… До нас завітав аніматор “Бім” (Лариса Томаш). Сміх, конкурси, змагання, музичні номери, ігри… В них не було ані переможців, ані переможених. Перемогла “посмішка і любов”… В кінці, як і годиться, подарунки.
А подарунки цього разу були незвичні. Їх нам привезли вихованці Недільної школи Свято-Троїцького храму Ужгорода. Ці подарунки були зібрані дітками на благодійному ярмарку, який проводився храмом напередодні Пасхи у Вербну неділю.
Потім звичайно смачний обід. Молимося, їмо, знову живе спілкування. Обід нам готували просто неба Тетяна і Тарас з перечинської корчми “Підкова”. Заклад вже є своєрідним гарантом «смачного» відпочинку діток. Дай Боже поварам та їхньому шефу Михайлу Барнику міцного здоров’я. Приготувати смачні частування для 50 діток не так просто, однак все йде у темпі і живо. Страви розносять дітки недільних шкіл з Ужгорода і Свято-Успенського храму с. Дубриничі. Голубці були, – мммммм….- “пальці проковтнеш”.
В кінці прощання. Додому всім не хочеться їхати, але потрібно. Все було так тепло, затишно і по-домашньому. Як і завжди!
Коли ти стоїш поруч з такими дітьми, то ловиш себе на думці, що вони нічим, крім хвороби, від тебе не відрізняються. Нічим абсолютно! В голову лізуть різні питання і ствердження: «Вони ж тонкіше розуміють психіку людини», «хто з нас щасливіший?», «вони терплять тепер так, як ніхто на землі: за що?», «хто з нас хто: дилема свідомості і почуття!?», «як цікаво вони виражають свої емоції: сміх, плач!», «ніхто з нас не розуміє їх так, як вони самі»…
P.S. Метою нашої благодійної акції була перш за все духовна підтримка дітей з особливими потребами, які в наш нелегкий час найбільше потребують духовної та матеріальної опіки.
Голубці розносили і чай із бузини розливали:
протоієрей Володимир Гуй, протоієрей Василій Поп, протоієрей Василій Онисько
Текст писав у Дубриничах: протоієрей Олександр Монич
Фото спеціально із Мукачева: протоієрей Василій Керецман
