Братство у малій кількості та з великим натхненням відвідало часовню Воскресіння Христового, що як найвеличніша втіха для вбитих горем людей, які втратили рідних, побудована з благословіння архієпископа Мукачівського і Ужгородського Феодора на міському цвинтарі.
Цвинтар особливе місце, де ціну життя видно найбільше. Тиша, спокій, можливість подумати за власне життя… Велична часовня з прекрасною іконою Воскресіння зацікавила молодь, що прибирала занедбані могили. Всі разом серцем захотіли прибрати і уквітчати місце, де так часто проливаються сльози за спасіння душ рідних і близьких, які ще вчора були поруч, а сьогодні вже у Бозі.
Жити треба на повну, але в тому розумінні, щоб жити так, що коли прийде час не жалкувати за той період, який уже не повернути, кожна хвилина життя має бути найціннішою, адже може бути останньою, – упевнена молодь. Після прибирання цвинтаря братчики відправились і до стареньких, де, як завжди, чекає робота, іноді не знаєш, що тебе чекає там, за дверима, де живе квола бабуся чи дідусь. Та радує, що всі вони дають нам приклад віри у Бога кажучи: «нам надіятись крім Бога немає на кого».
Справді щира віра одне, що у них залишилось від колись успішного життя, та найціннішого, мабуть, і немає. Віри, надії, любові, яких так бракує нам у житті братчики шукають для себе у акціях. «Життя прожити – не поле перейти , – наголошує голова братства ієромонах Агапіт (Шпиняк) у розмові з молоддю. – Так, жити іноді нелегко та ми повинні брати приклад з Господа, Який до останнього терпів і в муках помираючого на Хресті молився за нас, а своїм Світлим Воскресінням дарував надію на життя вічне, де немає ні печалі, ні смутку, а життя вічне».
