«Білет» (Vагонні Zаписки)

…Ми часто подорожуємо. Щоразу, коли кудись йдемо, – ми їдемо або летимо, чи пливемо на чомусь… І всюди, у всіх видах транспорту, для того щоб рухатися потрібен – білет. Потрібен білет і у вагоні електрички в якому і народилися наші роздуми під назвою «Vагонні Zаписки».

***

«Найкраще і найлегше вставати, коли є кому нас підняти»!

Білет… Життя – це рух! І рух тільки вперед. Нещодавно в Facebook прочитав цікавий вислів відомого письменника: «Всі найстрашніші і погані кроки в житті людини звершуються стоячи на місці».

Ми не можемо по природі свого життя стояти на місці. Ми повинні тільки йти. Навіть коли падаємо. Коли падаємо в зло і грязь гріха. Логіка церковного простору проста: «Впали, встали, – пішли. Впали, встали, – пішли»… Коли апостол Петро підійшов до Христа і сказав: ««Господи, скільки разів прощати брату моєму, який згрішить проти мене? Чи до семи разів?» Іісус сказав йому: «не кажу тобі – до семи, але до сімдесяти разів по сім»» (Мф. 18. 21-22). Святі отці в цьому тексті вбачають не арифметичну таблицю множення за приницом «490 разів прощу, а 500-й раз – ні» (70 помножимо на 7 = 490 разів), а логіку нескінченного прощення…

Господь нас підніме і простить, головне наше бажання і стремління до цього.

Найкраще і найлегше вставати, коли є кому нас підняти! Коли хтось може підкласти своє плече! Для людини, яка для себе визначила Бога, як свого Спасителя, таким помічником є звичайно Бог. Він завжди є поруч. Наше завдання побачити Його в розмаїтті нашого буремного життя і потоваришуватися з Ним. Звучить досить дивно?! Чому, власне, потоваришуватися? Тому, що ми часто, зверніть увагу «ми», а не Він, розриваємо з Ним дружбу. В молитві десятої кафізми в Псалтирі пророка Давида є такі чудові слова: «Пуст і наг єже от Твоєя дружбы бых». Отже, без Бога ми пусті і голі. Ми ніхто і ніщо! Тому наше завдання в ці 49 днів знову потоваришувати ся з Ним…

«Власне про білет»

Коли навчався в стінах Почаївської духовної семінарії на третьому і четвертому курсі був такий предмет, як «Пастирське богослов’я». Цей урок був завжди, як третя пара. І добре пам’ятаю як в цей день, а це була завжди п’ятниця, нас третій і четвертий курс завжди зводили в одну аудиторію. Цей предмет вів нині митрополит Тернопільський і Кременецький Сергій…

Одного разу владика в своїй лекції сказав такі слова: «Браття, під час Хрещення нам безкоштовно Господь дав білет в життя. Білет в життя з Ним. І від того, як ми проведемо (проїдемо) наше життя з цим білетом залежить наше потойбічне життя». Тоді, ми молоді студенти, не зовсім розуміли сенс вислову. Зараз, − все по-іншому. Поневолі розумієш, що те, що ти охрещений, ще не є гарантією твого автоматичного спасіння. Потрібно доклад чималих зусиль, щоб бути з Ним. Потрібно боротися з собою. Воювати з собою. Щодня виходити на своєрідну війну з собою. І тільки від тебе, від твоєї віри, благочестя, добрих справ, любові до ближнього залежить те, чи ти будеш щодня переможцем над собою, чи в решті-решт переможений злом і звичайно ж собою.

Білет християнина – це не просто факт приналежності до віри, яка тебе звичайно не спасає без тебе, – це лише запорука того, що, якщо ти будеш розвивати себе в напрямку Христа і з Христом, то можливо все буде по-іншому в цьому і в тому світі.

Найкращим шансом подивитися на те, як ми використовуємо цей наш «хрестильний» білет – є піст. Він нас міняє. Міняє, якщо ми правильно крокуємо до і з Голгофою, з Христом.

 «Сусід по сидінню у вагоні – це …»

 Маршрут і дорога у кожного хто сидить у вагоні – своя. Але біля нас завжди хтось сидить… Так само і в житті. Коли ми звершуємо свій земний шлях біля нас є завжди люди. Вони є своєрідні наші сусіди по вагону. З ними ми повинні говорити, допомагати їм, жити їхнім − хоча б, як у вагоні на 30-40 хвилин…

Жити їхнім – це означає носити їхні скорботи, радість… Як у апостола: «Радуйтеся з тими, хто радується, i плачте з тими, хто плаче. Будьте однодумнi мiж собою; не звеличуйте себе, а наслiдуйте смиренних; не будьте сімамілі; нiкому не вiдплачуйте злом за зло, але дбайте про добро перед сіма людьми. Якщо можливо i залежить сі вас, перебувайте в мирi з сіма людьми» (Рим. 12, 16-18).

Сусід по вагону – це наш ближній, який в дану хвилину нашого життя є для нас своєрідним Христом. Чому? Тому, що можливо він – цей сусід немає що поїсти, він немає одежі, йому потрібно подати чи купити кружку води. І нехай ми його не знаємо, це не важливо. В Євангелії йде мова про факт допомоги, а не про те кому і як ти це зробив…

«Плач і сум за Небом…»

Господь немає емоцій, але якщо людина з щирими сльозами до Нього звертається Він їй допоможе. Ми часто любимо плакати. Але першим і головним плачем, повинен бути наш плач внутрішній, плач від всього єства.

Нещодавно прочитав дуже сильні слова, які ілюструють, те до якого рівня може людина сумувати за Богом. Цей сум незвичний. Можливо ми не все розуміємо, так як потрібно і про що йдеться, але цей сум про те, як людина не може жити без Бога.

…Ці слова прочитав у преподобного Силуана Афонського. Одного разу він так написав свої переживання: «Душа моя, Господи, зяната Тобою целый день и всю ночь, я ищу Тебя. Дух Твой влечет меня искать Тебя, и память о Тебе веселит мой ум. Душа моя возлюбила Тебя, и радуется, что Ты – мой Бог и Господь, и до слез скучаю я по Тебе. И хоть в мире все красиво, но ничто земное не занимает меня, и душа жаждет только Господа.

Познавшая Бога душа ничем не может удовлетворится на земле, но все стремится ко Господу и кричит как малое дитя, потерявшее мать: «Скучает душа моя по Тебе и слезно ищу Тебя»».

…Будемо в цьому пості слізно шукати Христа. Він завжди поруч. Головне побачити Його. Він в таїнствах. Він посередині храму на Голгофі. Просто прийдіть і постійте біля Нього і все зміниться у Вашому житті.

 

Протоієрей Олександр Монич

25.03.2016.

Електропоїзд Сянки-Мукачево.

Вагон № 30501