14 листопада з благословенння Високопреосвященнішого Феодора, архієпископа Мукачівського і Ужгородського та ініціативи голови Паломницького відділу єпархії, намісника Ужгородського Свято-Воскресенського чоловічого монастиря – архімандрита Марка (Куштан) для представників Закарпатської організації Українського товариства глухих, була звершена паломницька поїздка до монастирів Закарпаття.
Очолив поїздку заступник голови Паломницького відділу, насельник Свято-Воскресенського чоловічого монастиря – ієродиякон Діонісій (Гангур).
Паломники, зокрема відвідали такі святині Мукачівської єпархії, як: Свалявський Свято-Кирило-Мефодіївський жіночий монастир, Дубрівський Свято-Іоанно-Предтеченьский жіночий монастир, Ракошинський Свято-Покровський чоловічий монастир, Ужгородський Свято-Воскресенський чоловічий монастир та Красногорську чоловічу обитель на честь Всіх Святих, що біля Мукачева.
Під час поїздки представники УТОГ мали можливість ознайомитися з історією монастирів та вклонитися місцевим святиням.
Подорож у минуле
Прощальні акорди пізньої осені супроводжували нашу подорож тихою радістю і світлим смутком. Ми їхали непросто на екскурсію, ми мали незвичайну подорож у минуле. Минуле нашого краю , яке відкриває все нові і нові грані строкатої історії Закарпаття.
Паломництво по монастирях області було запропоноване архімандритом Свято-Воскресенського чоловічого монастиря в Ужгороді Марком / Куштан / та ієродияконом Діонісієм /Гангур /, які добре розуміють проблеми нечуючих людей , пов язані з відсутністю жестового перекладу в церквах православного віросповідання. Саме тому молодий монах Діонісій взявся вивчати дактильно-жестову мову глухих. Він звернувся до обласної організації УТОГ по допомогу у методичній літературі , а згодом побував на курсах священнослужителів , де досконало вивчали сучасний сурдопереклад церковної літератури. Cкажу відверто , переживали ми і за нього – адже це був, по суті, його дебют в якості перекладача , та й за екскурсантів , які цілком потребували сучасного жестового перекладу . І яким приємним здивуванням було для нас уже перше вітання Діонісія перед початком поїздки, коли він знайомився з групою нечуючих ужгородців класичною мовою жестів , так зрозумілою нашим інвалідам зі слуху. Після короткого знайомства з монастирем , в якому служить він, та напутньою молитвою, ми відправилися в Мукачівський район , щоб відвідати три монастирі – в с. Ракошино, в с.Домбоки та власне в місті Мукачів. Особливо гостинно нас зустріли в Мукачівському Свято-Миколаївському жіночому монастирі , який знаходиться на Чернечій горі в Мукачеві.
Документальні свідчення про існування монастиря відносяться до 14 століття. Ось що вони стверджують :
«Історія Мукачівського монастиря починається в 11 ст.коли між Угорщиною та Київською Руссю існували тісні дружні та родинні зв’язки. Майбутній угорський король Андраш (Ендре) І (р.п. 1046 – 1060) виховувався при дворі великого князя Ярослава Мудрого, а ставши правителем Угорщини, активно підтримував православну культуру слов’ян та прагнув зміцнити Православ’я на території Угорського королівства.
З Києва разом з дружиною Андраша І – Анастасією Ярославною – на Закарпаття прийшли монахи зКиєво-Печерського монастиря, і заснували монастир, викопавши на схилі гори печери, подібні до київських.»
Яким був перший храм Мукачівського монастиря не відомо, але припускають, що він був печерним.
Королівською родиною було також засновано ряд інших православних монастирів.
Зміцненню Мукачівського монастиря посприяв подільський православний князь Федір Корятович у 14 ст.
Князь був ревним християнином, тому в 1360 р. на правому березі р. Латориця будує дерев’яну церкву, а також невеличкий корпус для переселення монахів з існуючої печерної обителі. Грамотою від 8 березня 1360 р. Корятович закріпив за монастирем володіння: виноградник, млин, земельні наділи, ліс, два села та декілька казенних податків для утримання монастиря.
За легендою на Чернечій горі на князя напав хижий звір і він покликав на допомогу святого Миколая з обіцянкою побудувати на його честь храм. Звіра було переможено. Місце для побудови храму князю увісні показав Ангел, який з’явився річкою і вказував на Чернечу гору. У передмові до Мукачівського Літопису храм згадується такими словами: “В честь и пам’ять Святителя Христова Николая, МирЛикийского Чудотворца возведе князь Феодор Корятович храм Божий и жилище чесным иноком и грамоту даде с висячей печатью лета 1360 месяца марта во осьмый день”. Де саме розташовувався той храм не відомо, та при вході до монастиря є хрест з огорожею, який встановлено за давніми переказами на місці вівтаря зруйнованої церкви.
Під час війни між Габсбургами та семиградськими князями у 1537 р. Мукачівський монастир був зруйнований та втрачена велика частина монастирських документів. Відроджувалася обитель з 1538 по 1550 рр. В 1558 р. монастир відвідали посли Івана Грозного.
В 17 ст. при монастирі виникла бібліотека, в фондах якої зберігалися цінні церковнослов’янські книги, видані в Острозі, Києві, Львові, Чернігові та ін. містах. Серед рідкісних пам’яток писемності слід виділити “Закарпатське євангеліє” (1401) та “Біблію” Івана Федорова (1581).
За ініціативи архітектора міста Мукачево Димитрія Раца (1710-1782) та за його власним проектом в 1772 р. було розпочато будівництво головного корпус у монастиря, келій, чотириярусної вежі-дзвіниці та храму на честь Святителя Миколая, який існує і сьогодні. Д.Рац користувався авторитетом у Відні й домігся, щоб єпископську резиденцію перенесли в Ужгород, адже Ф.Корятович заснував монастир для монахів. Будівництво велося за рахунок міської казни та добродійних пожертвувань самого Димитрія Раца, про що свідчать грамоти та накази. Будівництво церкви було закінчене в 1804 р., куди перенесли і останки Д. Раца.
Майже до 18 ст. в монастирі знаходилась духовна семінарія. Обитель була місцем відпочинку для паломників і мандрівників та стала центром чернечого життя, освіти, просвітницької діяльності.
Період з 17 по 20 ст. ознаменований введенням унії і гонінням Православ’я на всій території історичного Закарпаття, до якого в той час входили частини територій сучасної України, Угорщини, Румунії, Польщі та Словаччини.
Радянська влада категорично не дозволила діяльність чоловічого монастиря, як розсадника духовенства у центрі Закарпаття. З метою збереження обителі монастир стає жіночим і отримує в дар старовинну чудотворну Володимирську ікону Божої Матері.
За каталогом 1951 р. монастирська бібліотека нараховувала 5400 книг на 17 мовах.
Проте ідеологія тодішньої влади ніяк не терпіла існування віри, тому постійно робились спроби закрити монастир. До розпаду СРСР сестри змушені були працювати у місцевих колективних господарствах навіть у святкові дні. Протягом 30 років поспіль заборонялося приймати сестер до обителі, робити будь-який ремонт, а екскурсіям, які відвідували монастир, розповідали, що ремонти не проводяться, молодь не приходить, і це призведе до закриття монастиря.
Другою настоятелькою обителі була ігуменя Афанасія (Багуряк 1913-1984 рр.). Під її керівництвом Миколаївський храм був реставрований ззовні, проведений капітальний ремонт монастирсь
У монастирі є своя швейна майстерня, велике господарство, сади, поля, виноградники. Сестри утримують більше десяти корів, займаються бджільництвом. Деякі сестри займаються золотошиттям та малюють. Перед входом до центрального храму діє іконна лавка. В монастирі є своя пекарня, де й досі випікають хліб за давніми традиціям і рецептурою
У монастирі знаходиться багато шанованих християнських святинь. Серед них – Ікона Божої Матері “Скоропослушниця”, список з Іверської Ікони Божої Матері, привезений з Афона, хрест з частинкою Животворного Хреста, ікона з частинкою мощів святителя Миколи Чудотворця, раки з частиною мощів Преподобного Мойсея Угрина,
По закінченні паломницької подорожі нас гостинно запросили на обід в трапезній , де ми скуштували смачної монастирської їжі.
В Мукачівському районі ми відвідали два монастирі – Ракошинський
Свято- Покровський чоловічий монастир та Свято-Успенський жіночий монастир в с. Домбоки. Паломники також побували у чоловічій обителі на Красній гірці , що на околиці Мукачева.
Наступним монастирем , який знаходиться у Свалявському районі , ми відвідали Свято-Тройце -Кирило-Мефодіївський жіночий монастир . Тут на нас чекала приємна несподіванка. До нас гостинно вийшла молода монахиня , сестра Тавіфа, і почала спілкуватись сучасною жестовою мовою глухих. Перше, що ми спитали, звідки знає мову глухих? Вона зізналась, що виросла в сімЇ нечуючих зі Льівівської області. В монастир пішла 7 років назад – цілком осмислено і рада служити цій обителі. Монахиня повела нас по великій територій обителі, яка так красиво прибрана , озеленена , що має чудовий вигляд .
Зараз монастир представляє справжнє монастирське містечко, з багатьма храмами, величною дзвіницею, корпусами для черниць та паломників, господарськими будівлями тощо.. Сьогодні кількість сестер, які проживають і несуть свій монаший послух в обителі складає 20 осіб. Всі дуже дружні , і роботящі. Вони виконують всі роботи по утриманні чималого господарства.
Монастир володіє підсобним господарством. Має 2 га землі, яку самі ж
обробляють монахині. Є рибники, розводять коропів для того, щоб реалізувати та отримати кошти на утримання монастиря. Також утримується худоба , тут займаються і бджільництвом . Овочі вирощують і в парниках.
Завдяки організаторським здібностям та освіті ігумені Ніни монастирське Богослужіння прикрашає чудовий спів монастирського хору.
Монастирем активно проводиться місіонерська робота з молоддю та в дитячих сирітських будинках Закарпаття. Хоча ця обитель побудована відносно недавно – біля двадцяти років тому, вона може гордитись справами
Наостанок нашої подорожі ми зфотографувались разом з « нашим екскурсоводом « і ще довго були під приємним враженням красоти і миру в цьому храмі.
Що дала нам ця подорож у минуле ? Багато. Багато для душі , для усвідомлення цінностей людського буття в різні віки та в нашій непростій сучасності.
Від імені всіх паломників – членів Ужгородської організації українського товариства глухих , висловлюємо щиру подяку організаторам паломницької поїздки :
Високопреосвященнішому Феодору, архієпископу Мукачівському і Ужгородському та ініціативи голови Паломницького відділу єпархії, намісника Ужгородського Свято-Воскресенського чоловічого монастиря – архімандриту Марку (Куштан) иа заступнику голови Паломницького відділу, насельнику Свято-Воскресенського чоловічого монастиря – ієродиякону Діонісію (Гангур).
———————————————————-
Для нечуючих Мукачівського і Свалявського районів ця публікація буде спонуканням до паломництва у вищезазначені обителі Православ я , історія та діяльність яких може бути доведена перекладачами цих організацій УТОГ з даного матеріалу.
Від усіх паломників – М.В.Маринкевич .,
Закарпатська облорганізація УТОГ
14.ХІ.2015