Згідно археологічних та писемних джерел християнство мало поширення на території сучасного Закарпаття ще до прийняття його офіційною релігією в Київській Русі. Більшість дослідників пов’язують поширення християнства грецького обряду з іменами св. Кирила та Мефодія, або, принаймні, їх учнів (І. Базилович, М. Лучкай, архім. Василій (Пронін). Окремі угорські джерела свідчать про те, що на час приходу угрів у Паннонію місцеве слов’янське населення мало єпископство (Повість про прихід угорців). На думку архім. Василія (Проніна), учні св. Кирила та Мефодія, які змушені були залишити Сазавський монастир та чеські землі, поклали початки Угольського монастиря (Василий (Пронин), архимандрит. История Православной Церкви на Закарпатье. К., 2005. С. 55). Свідченням того, що на Закарпатті панував грецький обряд, є діяльність Георгія, Єфрема та Мойсея Угринів при дворі київських князів Бориса та Гліба.
Джерелом духовності та освіти були монастирі. Аналізуючи джерела та монографічний матеріал можна прийти до висновку, що в дотатарські часи на Закарпатті могли вже існувати монастирі в Грушеві та Углі. Цю думку підтверджує дослідник поч. ХХ ст. Ю. Жаткович, який пише, що після відходу татар грушевські монахи скаржилися угорському королю Бейлі IV про втрату документів та грамот на землеволодіння (Жаткович Ю. Очеркъ исторіи Грушевскаго монастыря // Земледельческий календарь на 1944 г. Ужгород, 1943. С. 97). Стосовно монастиря в Мукачеві, то документів про його заснування раніше від 1360 р. не виявлено. Справжній розквіт православ’я на Закарпатті пов’язують з діяльністю подільського князя з роду Гедимінів Федора Корятовича. Князь розбудував Мукачівський монастир та надав йому у володіння ряд сіл із своїх маєтків, він сприяв розвитку освіти та культури у краї.
Складне питанням залишається визначення церковної юрисдикції у краї. Вчені припускають, що на Закарпатті почали формуватися два центри церковної влади. Перший в Мукачеві та другий в Грушеві. У середині ХV ст. в Мукачеві згадується пресвітер Лука, який міг виконувати єпископські функції, підпорядковуючись сербському митрополиту. Відома також грамота константинопольського патріарха Антонія від 1391 р. про надання Грушевському монастирю право ставропігії. У 1491 р. в Мукачеві вже згадується єпископ Іоанн, що прагнув поширити свій вплив на всю територію краю.
У ХVІ-ХVІІ ст. східний обряд на Закарпатті почав потерпати від тиску католицтва та реформатства. З ініціативі місцевих правителів та церковної верхівки було ініційовано укладення Ужгородської унії 1646 р. Згідно унії „нова церква” зберігала східний обряд та мову богослужіння, але визнавала догмат та владу римського папи. Після смерті єпископа Василя Тарасовича, уніатським єпископом було обрано Петра Парфенія, а православним єпископом Іоанникія Зейкана. Останній був змушений у 1663 р. залишити Мукачівський монастир й керувати єпархією з Імстичева та Углі. З того часу для православної віри розпочалися не легкі часи. Центром опору унії та латинізації залишалася Мараморощина, де наприкінці ХVІІ – на поч. ХVІІІ ст. постало цілий ряд монастирів. Серед них, згідно „Списания обителей Мараморошских” були: Драгівський, Кричевський, Боронявський, Бедевлянський, Білоцерківський, Вільхівський, Бичківський. Вище названі монастирі були засновані стараннями православних владик Йосифа (Стойки) (1690-1711) та Досифея (Федоровича) (1717-1735), які прагнули створити міцний плацдарм для оброни віри.
Австрійська влада, на жаль, стала на бік унійної церкви та зробила все, щоб не допустити виборів нового православного владики, а імператриця Марія-Терезія заявила, що на Закарпатті православних вірників більше не існує.
Східний обряд на православна віра зберегла себе завдяки відданості місцевого населення та діяльності окремих уніатських священиків. Загально відома боротьба проти латинізації письменника-полеміста Михайла Андрелли (1635-1710). Він відкрито відрікся від унії та написав проти неї декілька творів. Найбільш відомі з них „Логос” та „Оборона”. Рятуючись від переслідування переселився до с.Іза, де і похований. Його справу продовжив Іван Раковський (1815-1885), який мав значний вплив на відродження православ’я.
На поч. ХХ ст. через цілий ряд причин розпочалося відродження православної церкви. Угорський уряд всіляко намагався придушити цей рух, вбачаючи в ньому соціальний та національно-визвольний характер. Було ініційовано два судові процеси проти православних у Мараморош-Сиготі (1903-04, 1913-14 рр.), які не могли припинити цей процес. У цей на чолі православного руху став ієромонах Олексій (Кабалюк).
Після включення Закарпаття до Чехословаччини під назвою Підкарпатська Русь (1919 р.) православна церква отримала можливість вільно розвиватися. Згідно канонічних прав, на цю територію поширила свою владу Сербська православна церква. У 1921 р. Синод СПЦ направив на Підкарпатську Русь свого делегата єпископа Нішського Досифея (Васич). Цьому єпископу належить значна роль в утвердженні православ’я у нашому краї. Було засновано десятки православних громад та впорядковано чернече життя. Створено чоловічі та жіночі монастирі в Ізі, Липчі, Тереблі. Однією з найбільших проблем того часу, була недостатня кількість православного духовенства. У зв’язку з цим у 1920-30-ті рр. чимало закарпатців здобували духовну освіту в богословських закладах Сербії. Після єпископа Досифея православними громадами, що було впорядковані у формі „Карпаторуської православної церкви” керували єпископ Новосадський Іриней (Чирич), Призренський Серафим (Іванович) та Бітольський Йосиф (Цвієвич). У 1931 р. було відновлено древню Мукачівську кафедру до якої ввійшли також приходи Східної Словаччини. Першим Мукачівсько-Пряшівським єпископом став д-р Дамаскін (Грданичка). Єпископ реорганізував Духовну консисторію, сприяв освітньому рівню духовенства. Для цього було організовано пастир-сько-богословські курси в Ізькому Свято-Миколаївському монастирі. За його правління православна церква отримала будинок єпархіального управління в Мукачеві. Чеський уряд почав надавати православному духовенству грошову допомогу. Станом на 1936 р. Му-качівсько-Пряшівська єпархія складалася з 127 приходів та 160 тис. вірників. Діяло також п’ять монастирів: три чоловічі Свято-Миколаївський (Іза), Свято-Преображенський (Теребля), Преп. Іова Почаївського (Ладомирова), та два жіночі Різдва Пресв. Богородиці (Липча) й Благовіщення Пресв. Богородиці (Домбоки). Крім того існувало ще п’ять чоловічих скитів (Алексий (Дехтерев), инок. Православіе на Подкарпатской Руси // Подкарпатская Русь (1919-1936). Ужгород, 1936. С. 99).
У 1920-30-х рр. частина православних приходів, монастирів та скитів підпорядковувалася Празькому архієпископу Савватію (Врабец), що отримав хіротонію від константинопольського патріарха.
У 1938 р. на Мукачівсько-Пряшівську кафедру було призначено єпископа Володимира (Раїч). Перебування нового єпископа в Мукачеві було малотривалим, позаяк, згідно Мюнхенської угоди частина Підкарпатської Русі була окупована Угорщиною. Єпархіальне управління та єпископ перейшли до Хуста, який у березні 1939 р. також захопили угорці. У квітні 1941 р. єпископа Володимира заарештували, а в жовтні того ж року вислали до Сербії. Регент Угорщини Міклош Хорті призначив „адміністратором греко-східних угорських та греко-східних русинських церковних частин” (Budapesti Kцzlцny. 1941. 13 aprills. Х. 1). Попов проводив про угорську політику та намагався створити в Угорщині „Автокефальну православну церкву”. 5 лютого 1944 р. новим адміністратором було призначено ігумена Феофана (Сабов). У документі його посада значиться як „Єпископський Заступник і Адмінистратор Православної Мукачівсько-Пряшівської Єпархії” (Архів Управління Служби Безпеки України в Закарпатській області. Арх. Кримінальна справа 1411-С. (Попов М.М.) (7.04. 1947-16.08. 1947 рр.). Арк. 395).
У жовтні 1945 р. Мукачівсько-Пряшівська єпархія перейшла рід юрисдикцію РПЦ. За більше як 50 років радянської влади православна церква пережила чимало трагедій та потрясінь. Було ліквідовано майже всі монастирі та скити, окремі священики були репресовані тоталітарним режимом.
Якісно новий етап в житті православної церкви розпочався наприкінці 1980- на поч. 1990-х рр., коли на чолі Мукачівсько-Ужгородської єпархії стояв архієпископ Євфимій (Шутак). За декілька років було відновлено десятки православних церков та монастирів, відродилася духовна освіта у краї. У 1994 р. зі складу Мукачівсько-Ужгродської єпархії було виведено Хустсько-Виноградівську єпархію. У 2000-2007 рр. єпархією в Мукачеві керував єпископ Агапіт (Бевцик). 21 грудня 2007 р. Священний Синод УПЦ прийняв рішення про призначення архімандрита Феодора (Мамасуєв) на посаду єпископа Мукачівсько-Ужгородського. 23 грудня 2007 р. у Трапезному храмі Києво-Печерської Лаври собор архієреїв висвятив його у єпископи.
Нині вже архієпископ Феодор реформував єпархіальне управління, створив 16 відділів, що сприяє посиленню місіонерської та пастирської роботи серед населення.
На даний час на території Мукачівської єпархії діє 300 приходів, які обслуговують 265 Священиків та 14 монастирів (біля 200 монахів та монахинь). У м. Ужгород діє Духовна академія імені св. Кирила та Мефодія.
Автор: Юрій Данилець, кандидат історичних наук.
Побудова єпископської резиденції
Мукачівсько-Пряшівської Православної Єпархії у Мукачеві
До 75-річчя зведення будівлі та її освячення
Православ’я на південь від Карпат почало легально відроджуватися у 1920 році, коли територія, заселена русинами, після Першої світової війни увійшла за Сен-Жерменським мирним договором до складу новоутвореної Чехословацької республіки. Остання проголосила для всіх громадян держави свободу віросповідання.
Православний рух
У 1920 році делегація карпаторуських православних вірників зустрілася з Президентом Чехословаччини Томашем-Гарригом Масариком і передала керівнику держави свій Меморандум. У ньому йшлося про прохання поповнити існуюче на той час мадярське законодавство тимчасовим урядовим розпорядженням, обов’язковим для Підкарпатській Русі, яке б: 1) полегшувало перехід з одного віросповідання в інше, 2) відмінило існуючий обов’язок заявляти про виступ із віросповідання священику того ж віросповідання, 3) визначало створення мінімальної кількості новоутворених православних громад для визнання православного комітету юридичною особою, 4) дозволило православним комітетам створити провінційний собор для обговорення церковних справ, і нарешті, 5) офіційно повідомити уряд Королівства сербів, хорватів і словенців, щоби Сербський Святійший Синод вислав на Підкарпатську Русь свою місію для організації церков і прийняв їх під своє тимчасове покровительство (1).
Своє прохання до уряду Чехословаччини надали 6 липня 1920 року й православні вірники з Мукачева. «Прошенiе. Нижеподписавшiеся отъ имени села, города «Мукачево» (жупа Берегъ) изъ слъдующимъ прошенiемъ обращаемся идъ Правительству Ческо-Словенской Републикъ. Въ нашемъ городъ большое движенiе есть въ православной въръ. Очень много жителей города желаютъ перейти изъ греко-католицкой въры на православную, то есть на грековосточную. Поэтому мы нижеподписавшиеся слъдующе желаемъ заявить Правительству:
1. Желаемъ отъ Правительства дать намъ возможность откуда нибудь получить православнаго, то есть, грековосточнаго епископа, потому что желанiе православной въры обхватило всъ рускiъ села.
2. Желаемъ дать намъ возможность и разръшенiе скорiе получить православнаго священника, бо самискорiе не получимъ нашъ народъ православнаго такъ изпортимъ что изъ того пользы ни государству ни Богу не будетъ.
3. Православнаго священника, который прийдетъ къ намъ мы желаемъ его принять членомъ нашей общины жителемъ гражданиномъ нашего города.
4. Оголошаемъ то, что желанiе православной въры и православнаго священника не касается ни какоймiрскiй политики.
Въ Мукачевъ, 6-го iюля 1920-го года.
Отъ имени села православный комитетъ.
Иванъ Газiй, Грегорий Газiй, Иван Хома, Василий Товтъ, Иванъ Ковачъ, Iван Дзямка, Kerecsány Sándor, Kerecsány János, Pandics Mihály» (2).
Відновлення православ’я на Підкарпатській Русі у Чехословацькій республіці юридично спиралося на закон Угорського королівства XXVII від 1790/91 року, а потім на закони ІХ від 1868 та XXLIII від 1895 років. Тоді існували Карловіцька і Трансильванська метрополії. До першої переважно належали православні серби і грецька та руська меншини. Вони поділялися на пешт-будімську, бачанську (новосадську) та сремську єпархії. До другої входили румуни. Таку юрисдикцію угорських православних визнавав й схематизм 1910 року, коли юридично фіксували різні їхні заяви. Наприклад, у Мукачеві таким був документ 1906 року, затверджений королівським громадським нотарем Юліусом Надь (3).
Статистика першого перепису населення в ЧСР від 15 лютого 1921 року зафіксувала в Мукачеві 101 православного, у Росвигові – 6, У Паланку був один, а у Підгороді – дві особи, які визнавали православну віру (4).
А вже на початку березня 1921 року губернатор Підкарпатської Русі Г. Жаткович та його віце-губернатор Еренфельд підписали звернення до вірників греко-католицької й православної віросповідань про свободу віри. У ньому йшлося, зокрема, наступне: «Насильное забираня церквывъ,виганянiе священныковъ другого въриисповъданiя, взаимне себе знасильнованiе и т. д., суть явленiемъ перечучымъ не лишъ повзнешеной засадъ свободи въри, але тоже и простому понятiю гражданского сожитя и суть въ цъломъ своъмъ явленiю не лише одсужденъ та дуже закиненъ але тоже прямо карнъ. Явленiя сесъ значать безъ огляду доптати гражданское право и подоптаня закона, котры дале терпыти не можна. Мы есьмо певно переконанъ, что былша часть тутешного гражданства насъ въ сей працъ забезпечующой всъмъ ровну свободу въри кождого поодинокого, буде поддержувати и вистерыгатися якого небудь дъянiя проти законного установленiя» (5).
4 червня 1923 року шеф Політичного управління Підкарпатської Русі Блага повідомляв Президії Міністерства внутрішніх справ у Прагу, що «У Березькій жупі православний рух з’явився в Мукачівському, Іршавському і Латоричанському округах, зокрема у селах Білки, Великі Лучки, Страбичово і Горонда. Щоби навести там порядок у релігійних суперечках на початку 1921 року, влада була вимушена викликати військову і жандармську допомогу. Лад в усіх спірних питаннях довелося вирішувати через суд. У Латоричанскому окрузі православний рух поширився спочатку в Руському і Чопівцях». У документі зазначалося також, що русинське населення Березької жупи до кінця XVIII століття сповідувало православ’я, лише потім розпочалася пропаганда уніатства. І після війни в Березькій жупі є села, де немає православних і там служить греко-католицький священик. На думку жупана, православний рух немає ані антидержавного, ані комуністичного забарвлення (6).
Церква
20 вересня 1926 року Комітет православної громади Мукачева звернувся до Земського уряду Підкарпатської Русі в Ужгороді з проханням про передачу дерев’яної церкви села Шелестова для релігійних потреб своєї громади, яка немає власного храму і побудувати собі нову церкву не в змозі. Комітету стало відомо, що уряд Чехословаччини має намір власним коштом розібрати церкви у Шелестові та Обаві й перевести їх в Чехію. Це питання почало розглядатися ще у 1922 році. Тому православні Мукачева просили подарувати їм Шелевстовську церкву. Магістрат міста обіцяв задарма виділити землю під подаровану церкву для православної громади (7).
14 жовтня 1926 року у селі Шелестові відбулося надзвичайне засідання церковної громади. Присутні затвердили протокол, яким вирішили передати стару церкву Шкільному відділу Цивільного управління в Ужгороді й погодилися на отримання державної субвенції в розмірі 35 тисяч крон на будівництво нової.
«Протоколъ написанъ на чрезвычайномъ засъданiю Шелестовской церковной громады дня 14 октября года 1926 въ притомности огромнаго большинства членовъ общества. Предметъ: Отъ 4 годовъ висячiйвопросъ судьбы старой деревянной церкви Шелестовской.
Предсъдатель церковной отвратившее засъданiе, констатируетъ, что безъ не великаго изятiя всъ члены общины появилися на законно выголошенномъ собранiи и предложитъ вопросъ, что которыхъ членовъ назначитъ собранiе для потвержденiя сего протокола.
Одногласно ръшено, же 4 кураторы и 8-членова церковна рада компетентна на сiе, разомъ же иуполномочiе подаетъ имъ собранiе, чтобы въ дальшихъ спорныхъ дълахъ сего вопроса общину заступали и въ имени ея поступовали. Сiи же 12 членовъ суть слъдующiи: Съчка Иванъ, Желъзникъ Иванъ, Даночко Олекса и Удутъ Георгiй кураторы; Чечуръ Михаилъ старш., Чечуръ Михаилъ среднiй, Коханъ Олекса, Чечуръ Димитрiй, Плеша Василiй, Швалагень Андрей, Плеша Михаилъ и Симочко Михаилъ члены церк. ради.
Посему предсъдатель подробна предложитъ собранiю вопросъ новой и старой церкви.
1923-го года почалася будовати нова церковь съ объщанiемъ референта Школьнаго Отдъла, жеполученiе на сiю будовлю 100.000 Kč державной подпоры, но должна шелестовска церк. община стару церковь – яко историный памятникъ – отпустити державъ. 1924-го года вже изменьшалося сiе объщанiе на 50.000 Kč, но разомъ и жупанскимъ урядомъ мукачевскимъ запрътилося стару церьковъ зъ мъста рушати.
Послъ многихъ путешествiй до Ужгороду, получала церк. община единъ переписъ Школьного Отдъла, же 20-22.000 Kč получить, если церковь стару 12 метрами пересуне или перенесе на западъ, на новое мъсто, и тамъ останетъ яко музеальна старовина.
Но грошей и на сiю цъль не получила община, не говорившие о томъ, что прошенiе о субвенцiи на нову будовлю отъ 1923 года, мая 30-го есть въ министерiи въ Прагъ и на то отвъта не маеме.
Послъ сякихъ обстоятельствахъ принуждены есме – кажетъ предсъдатель – стару церьковъ передати и вмъсто сеъ передачъ просити нъкiй даръ отъ Школьнаго Отдъла для будованiя новой церкви.
Вопрошаетъ тоже присутныхъ, соглашаютъли ся на то, чтобы стара церковъ передана была Школьному Отдълу и соглашаютъли ся на 35.000 Kč субвенцiи въ замъну старой церкви.
Подписавшiйся въ имени церковной общины слъдующимъ способомъ ръшили:
Смотря на нужду и на то, что стара церковъ въ пути стоитъ новой, если получитъ шелестовска церк. община 35.000 Kč субвенцiи на будовлю, склонна передати стару деревяну церковъ Школьному Отдълу для сохраненiя съ слъдующими условiами:
Да подасть Школьный Отдъл фаховца на разобраня старой церкви, а село дасть помочныхъ – но не отвъчающихъ – работниковъ. Переводъ да будетъ должностiю Школьного Отдъла:
Понеже доконченiе новой церкви урчуетъ насъ да получаемее высшеназначенну субвенцiю въ чимъ коротчайшемъ времени.
Въ замъну сею, готова церковна община стару церковъ 3-вежну передати Школьному Отдълу съ иконостасомъ, жертвенникомъ, престольнымъ образомъ, окремъ сего 2 клиросы, побочнъ лавки, скорушъ и два старъ образы, изъ которыхъ одинъ: св. Николай изъ года 1666-го.
Дзвонъ, хоругвы, крестъ, чашу, хивотъ, дарогранительницу, свъщники, церковныи книги исвященническiи одежды, также и плащеницу община не даетъ.
Послъ прочтенiя и потолкованiя одногласно принято и подписано.
Д. я. св.
Иванъ Съчка, Zseljiznik Janos, Dapaska Elek, Udut George, Csecsur Misa, Plesa Mihály, Фндрейъ Швагагинъ, Митро Чичуръ, Василь Плеша, Mipuil Olexa, Михаилъ Симочко, Kochan Elek» (8).
Навесні 1927 року греко-католицький єпископ в Ужгороді висловив свою незгоду з цим продажем, мотивуючи свою позицію тим, що дана церква не може вживатися як православна (9).
24 березня 1927 року на прохання православного протоієрея Іоана Ілечка з Великих Лучок Іриней, єпископ Бачки, доручив йому утворити православний приход і організувати церковну громаду (10).
Першим настоятелем православної церкви в Мукачеві був протоієрей Іоанн Ілечко. У його реєстраційній картці повідомлялися наступні біографічні дані. Народився він 12 травня 1883 року у селі Костяшин (Галіція), росіянин. Реальну школу закінчив у Росії, після чого вчився у Московській духовній семінарії з 1906 по 1911 роки. 14 травня 1911 року він був рукоположений у священики єпископом Євлогієм Холмським, після чого, з початком світової війни, став воєнним протопресвітером у 2-му козацькому полку російської армії. Громадянська війна, яка пізніше відбулася у Російській імперії, також позначилася на його біографії. На Дону Іоанн Ілечко був полковим священиком 3-го Корніловського полку Добровольчеської Армії, після чого із загонами білогвардійців він опинився в еміграції у Празі, у Нікольській церкві. 1 серпня 1920 року єпископ Досіфей Нишський визначив місцем його служіння Богу село Великі Лучки на Підкарпатській Русі. Звідти єпископом Іринієм Новосадським священик Ілечко був призначений благочинним Мукачівского округу, протоієреєм в Мукачево. У Іоанна Ілечка з дружиною Марією народилися четверо дітей: Леонід (1912 р.), Лідія (1914 р.), Ростислав (1921 р.) і Тетяна (1924 р.) (11).
27 серпня 1927 року греко-католицька церковна громада Шелестова знову на своєму засіданні підтвердила бажання передати стару дерев’яну церкву у власність Управлінню Підкарпатської Русі як історичну пам’ятку, щоби Церковний Реферат розібрав її, а замість неї дав громаді 35 тисяч крон (12). Перевезення церкві з Шелестова до Мукачева розпочалося 18 лютого 1928 року.
6 березня 1928 року Цивільне управління Підкарпатської Русі видало розпорядження окружному уряду в Мукачеві, що згадана церква у Шелестові вважатиметься лише старим матеріалом, який можна перевезти в Мукачево (13).
Таким чином, перша перепона для православних вірників Мукачева була успішно вирішена, незважаючи на наступні складнощі зі встановленням церкви на новому місці. Магістрат міста запевнив, що землю для церкві надасть безоплатно, оскільки дерев’яна релігійна споруда є історичним пам’ятником. Місце для неї вибрано на парцелах 1096 та 1097 земельного кадастру села Росвигово розміром 186 сажень за міською електростанцією при продовженні вулиці Мігая Мункачі, у Нових Купальнях на роздоріжжі, у трикутнику так званого мікрорайону «Кертварош». Ліворуч знаходилася оріхова алея, за якою мало будуватися садове містечко, праворуч – комплекс старих дерев’яних будинків на відстані 20 м від церкви.
19 червня 1928 року Православний Єпископ Серафим написав віце-губернатору Підкарпатської Русі листа наступного змісту: «Ваше Превосходительство. Послъ нашего прiъзда изъ Югославiи Мы поселились въ Ужгородъ, гдъ была нанята квартира для нас и нашего управленiя. Вскоръ Мы выяснили, что намъ необходимо пробыть нъкоторое время въ Хустъ, что бы присутствовать при открытiи курсовъ для священниковъ, наблюдать за ними, а также для скоръйшаго проведенiя организацiи. Въ цъляхъ сокращенiярасходовъ Мы отказались отъ квартиры въ Ужгородъ и не предполагаемъ быть тамъ въ дальнъйшемъ. Постояннымъ мъстопребыванiемъ Мы намъчаемъ для Епархiальнаго Управленiя г. Мукачевъ и предполагаемъ туда переъхать черезъ нъкоторое время. Одна изъ причинъ насъ удерживающихъ отъ переъзда туда – отсутствiе тамъ православнаго храма. Въ настоящее время заканчивается постройкой деревянная церковь перевезенная въ Мукачево изъ села Шелестова. Постройка замедлилась отсутствiемъденегъ. Мы просимъ Васъ, господинъ Вице-Губернаторъ, отпустить возможно скоръе нужныя средства дляокончанiя указанной постройки церкви, что дастъ намъ возможность ускорить нашъ переъздъ въ Мукачево. Съ совершеннымъ уваженiемъ Управляющiй Карпаторусской Православной Епархiей Епископъ Серафимъ» (14).
1 серпня 1928 року настоятель православної громади Мукачева Іоанн Ілечко повідомив, що побудова дерев’яного православного храму доведена до кінця і відтепер у ньому розпочнуться богослужіння (15). Будівельні роботи проводив асистент технічного відділу Мукачівського окружного уряду Карел Штрохшнайдер, за зведенням храму спостерігав протоієрей Іоанн Ілечко. 20 грудня 1928 року був підписаний приймальний протокол про перевезення греко-східної церкви. Загальна сума коштів, витрачених на перевезення церкви із Шелестова і встановлення її на новому місті у Мукачеві сягнула 46 тисяч 822 крони (16).
Єпархія
Наступного року, 6 грудня 1929-го, рішенням Міністерства шкіл і народної освіти ч. 161.181-VI був затверджений статут Православної єпархії Підкарпатської Русі, прийнятий 6 червня 1929 року Міністерською Радою. Він складався з трьох частин і мав 152 параграфи. Так, стаття ІХ частини першої цього статуту констатувала, що урядовою мовою єпархії є російська мова в кириличному (тобто дореволюційному) алфавіті (17).
20 липня 1931 року при Єпископі Йосифі була вперше відновлена після 1737 року діяльність Карпаторосійської Православної Єпархії Мукачівської (18).
25 липня 1931 року Тимчасовий керуючий Єпархією повідомляв з Мукачева Земському уряду в Ужгород наступне: «Земскому уряду для Подкарпатской Руси въ Ужгородъ. Честь имъемъ сообщить Вамъ для свъдънiя, что Епархiальное Управленiе Карпаторусской Православной Епархiи Мукачевской перешло изъ Хуста въ г. Мукачево и адресъ его теперь: г. Мукачево, Ружова ул. 39. По сему адресу и просимъ Васъ сноситься съ Епархiальнымъ Управленiемъ.
Временно Управляющiй Епархiей Протосинкеллъ …» (19).
Наступного року Православний Мукачівсько-Пряшівський Єпископ Дамаскин звернувся до Земського уряду для Підкарпаторуського краю в Ужгороді про те, щоби влада виділила субвенцію на 1932 рік у сумі 433.000 крон. Частину з цих коштів, 150.000 крон, планувалося витратити для придбання землі під резиденцію, консисторію, кафедральний собор і богословську академію. «Что же наконецъ касаетсятребованiя упомянутой суммы въ 150.000 Кч для покупки мъста въ Мукачевъ, то имъемъ честь сообщить, что эта покупка вызвана насколько потребностью, настолько и спецiально-выгодными обстоятельствами, при которыхъ отъ общества Латорицы, а посредствомъ Поземковаго Уряда, купленъ большой комплексъ въ 12.000 кв. м, вмъстъ съ старымъ зданiемъ, весьма выгодно. Тутъ будетъ резиденцiя и консисторiя, а со временемъ на томъ же мъстъ будутъ построены кафедральный соборъ и богословская академiя. Хотя цъна и всъ расходы по покупкъ теперь превысятъ сумму въ 275.000 Кч, однако, на первое время для выплаты первой части расходовъ будетъ нужно 150.000 Кч и тъмъ будетъ ръшенъ одинъ изъ важнъйшихъ вопросовъ, касающихся устройства епископской резиденцiи» (20).
Навесні 1934 року для православної єпархії Мукачевсько-Пряшівської місто Мукачево виділило земельну ділянку у міському парку, який був створений на лівому березі Латориці після його регуляції для захисту від повеней. Виділена територія займала три парцели: 1099/21 росвигівського, 2305/11 та 2305/12 міського кадастру. А архітектурно-будівельна фірма «А. Колена і спол.» спроектувала кошторис для металевої огорожі з бетонною основою вздовж вул. Бескида та спортивного майданчика MŠE (Мукачівського Спортивного Товариства) із оцинкованого металевого 3-мм дроту з трьома здвоєними воротами вартістю понад 51 тис. крон. За угодою православна єпархія повинна була власним коштом не лише огородити міський парк, а й залишити його вільним для суспільного користування громадян міста та влаштувати у ньому громадські заклади: туалет, спортивну та дитячу площадки та інше. Оскарження цього рішення урядового комісара Мукачева здійснив згідно тогочасного діючого закону Войтех Болаж. Ця спірна справа розглядалася Вищим Адміністративним судом у Празі. Ухвалою від 13 квітня 1935 року він залишив рішення мукачівської влади та Цивільного управління в Ужгороді, яке затвердило угоду, без змін. Урядовий комісар Мукачева повідомляв 28 серпня 1935 року в Ужгород, що місто не мало коштів для завершення побудови набережної у парку, тому погодилося на пропозицію греко-східної єпархії за умови, що та власним коштом огородить зазначений парк або заплатить місту визначену суму грошей. На думку урядового комісара, на побудову власного храму єпархія не мала достатніх коштів, тому це будівництво триватиме декілька років (21).
Урочистий початок зведення будівлі Православної Єпархії у Мукачеві був призначений на свято Успіня Богородиці 1935 року. Ось як описувала цю подію тодішня преса: «Еще съ вечера собралось множество богомольцевъ. Привели народъ крестнымъ ходомъ: свящ. Василiй Боишко изъ Гукливаго, о.Василiй Несухъ изъ Ганьковцевъ и о. Iоаннъ Карбованецъ изъ Червенево. Всю ночь, какъ обычно, народъ исповъдывался, а неутомимый о. I. Карбованецъ служилъ акафисты и произнесъ за ночь 6 вдохновенныхъ проповъдей. Утромъ раннюю объдню совершили о. В. Боишко и о. В.Несухъ. Съ утра стали собираться крестными ходами сосъднiя села: изъ Горонды во главъ свящ. В. Опiаромъ, изъ Ракошина съ о. Ф. Стойкой; изъ В. Лучекъ съ о. Д. Бъляковымъ.
Послъ ранней литургiи въ храмъ былъ совершенъ архим. Алексiемъ торжественный чинъприсоединенiя къ Православiю 18 представителей молодой русской интеллигенцiи: учителей, семинаристовъ, гимназистовъ, а послъ того всъ величественнымъ крестнымъ ходомъ двинулись изъ церкви въ паркъ, гдъ были устроены помосты для совершенiя поздней Литургiи. Впереди кресты, лъсъ хоругвей, дъвушки съ образомъ, оркестръ изъ В. Лучекъ, затемъ рядами духовенство, возглавляемое архимандритами Алексiемъ и Боголъпомъ, за ними вновь присоединившiеся къ Православiюинтеллигенты и цълое море народа.
Литургiю совершали Архимандриты съ 8 священниками, протодiакономъ о. Iоанномъ Кополовичемъ, и iеродiак. Серапiономъ. Глубоко поучительныя проповъди произнесли: послъ Евангелiя – iером. Николай, секретарь Епарх. Управленiя и во время запричастнаго стиха – архим. Боголъпъ. Послъ Литургiи опять крестнымъ ходомъ всъ двинулись къ тому мъсту, гдъ уже были вырыты рвы для заложенiя фундаментаАрхiерейскаго Дома. Здъсь былъ совершенъ умилительный чинъ освященiя краеугольнаго камня, который и былъ затъмъ положенъ во главу будущаго зданiя. Горячее, вдохновенное слово произнесъ Архим.Алексiй, вспомнившiй то время, когда 25 лътъ тому назадъ въ Мукачевъ тайно, ночью онъ совершалъЛитургiю для ревнителей православiя изъ В. Лучекъ» (22).
Будинок споруджений за проектом талановитих празьких архітекторів, російських емігрантів Сімонова і Терехова. Роботи проходили під керівництвом інженера-архітектора Кньобля, будівельника протоієрея Всеволода Коломацького та інженера Яновського.
25 серпня 1936 року Православний Єпископ Мукачівсько-Пряшівський Дамаскин розіслав почесним гостям запрошення на освячення і урочисте відкриття новозбудованої єпископської резиденції в Мукачеві, призначене на день Успіня Пресвятої Богородиці.
«Земскому Уряду для Подкарпатской Руси – Церковный Отдълъ – въ Ужгородъ. Епархiальное Управленiе Православной Епархiи Мукачевско-Пряшевской имъетъ честь извъстить Земскiй Урядъ, что 28 (15) августа с.г. въ день Успенiя Пресв. Богородицы въ 12 дня будетъ освященiе и открытiе новопостроенной епископской резиденцiи въ Мукачевъ, построенной для помъщенiя канцелярiй Епархiальнаго Управленiя и епископа, государственной помощью а въ главномъ любезнымъ содъйствiемъ Земскаго Уряда.
О семъ послано сообщенiе и Министерству Школъ и Народнаго Просвъщенiя дня 24 августа с.г. за № 2786/36. Православный Епископъ Мукачевско-Пряшевскiй Дамаскинъ» (23).
29 серпня 1936 року Був складений звіт про витрату коштів державної субвенції 148.500 крон, яка надійшла через Земський уряд Підкарпатської Русі в Ужгороді на побудову єпархіального будинку у 1935-1936 роках. Будівництво розпочалося у середині серпня 1935 року і завершилося у середині травня наступного. Усього з церковної каси було видано 172 тисячі 890 крон. Свій посильний внесок у цю справу зробило також й Міністерство соціального забезпечення Чехословаччини, яке оплатило роботу тимчасових непрацюючих у сумі 24.389 крон.
Свій професійний внесок у побудову єпархіального будинку внесли фірми «С. Штарк», «Клайн і Ліберман», «М. Клайн і син», «Фукс Мор», «Бергер і Фрідман», «І. Кошлик», «Х. Френкель», «Людовик Сім» та приватні підприємці Б. Мошкович, Іцкович, І. Вайс, Ф. Волраб, Ф. Гайдош, І. Фрідман, М. Рутнер, Беленський, І. Поспішил, С. Менел, Б. Янов, П. Гендера. Нагляд за зведенням будинку проводив архітектор-будівельник Алоіз Кньобел із Іршави. (24).
Преса повідомляла, що «зданiе не очень большое, но построено оно съ такимъ разсчетомъ, чтобы въ него вошли помъщенiя для всъхъ церковныхъ урядовъ, для Епископа и для монашествующихъ чиновниковъ, находящихъся при особъ Епископа. Зданiе увънчивается очень красивой домашней церковью, посвященной Успенiю Божiей Матери, надъ олтаремъ которой высоко поднимается русскiйкуполъ съ золотымъ осьмиконечнымъ крестом; что вмъстъ съ колоннами при входъ и полукруглыми окнами, такъ ярко напоминаетъ намъ древнерусскiй Новгородскiй стиль.
На торжество освященiя приглашены, кромъ представителей государства и урядовъ, преставители братскихъ Православныхъ Церквей: русской, чешской и сербской» (25).
Станом на 1936 рік на Підкарпатській Русі було зареєстровано 140 тисяч православних вірників. Православна Мукачівсько-Пряшівська Єпархія мала 125 приходів, п’ять монастирів, з них три чоловічих і два жіночих, п’ять чоловічих скитів, 138 священиків. При монастирі Преподобного Іова діяла власна православна типографія. У ній друкувалися книги, календарі, газета «Православная Русь» та дитячий журнал «Детство во Христе». Єпархіальне управління видавало богослужбові книги, підручники і журнал «Православный Вестник» (26).
Олексій Філіппов
Додатки: Тексти документів
ДЖЕРЕЛА і ЛІТЕРАТУРА
1. ДАЗО. – Фонд 29. «Президія Цивільної управи Підкарпатської Русі в Ужгороді». – Опис 3. – Справа 71. «Меморандум делегації і просьби населення Підкарпатської Русі про організацію православних церков на Підкарпатській Русі, 1920 р.» – Аркуші 1-2.
2. Там же. – Аркуш 14.
3. Там же. – Фонд 21. «Земський уряд Підкарпатської Русі в Ужгороді». – Опис 9. – Справа 1280. «Переписка з міністерством шкільництва і окружними урядами про затвердження статуту православної єпархії на Підкарпатській Русі». – Аркуші 16 – 21.
4. Statistický lexikon obci v Podkarpatské Rusi. V Praze 1928., nákladem státního úřadu statistického, tiskem Rudolfa M. Rohrera v Brně – v komisi knihkupectví Bursík a Kohout v Praze.
5. ДАЗО. – Фонд 24. «Президія Цивільної Управи Підкарпатскої Русі в Ужгороді». – Опис 3. – Справа 138. «Переписка з єпископом Мукачівської єпархії по питанню атестації православних священиків (восточників) між греко-католицьким населенням, щоби останні переходили на православну віру в Мараморошському і Хустському округах в 1921 році». – Аркуш 44.
6. Там же. – Фонд 29. «Президія Цивільної управи Підкарпатської Русі в Ужгороді». – Опис 3. – Справа 351. «Переписка з міністерством внутрішніх справ по питанню організації і діяльності православної церкви на Підкарпатській Русі». – Аркуші 98-99.
7. Там же. – Фонд 21. «Земський уряд Підкарпатської Русі в Ужгороді». – Опис 9. – Справа 52. «Переписка з Мукачівським окружним урядом про надання допомоги православній церковній громаді с. Шелестово на побудову церкви». – Аркуш 1.
8. Там же. – Аркуші 4-5.
9. Там же. – Аркуш 14.
10. Там же. – Опис 16. – Справа 60. «Особиста справа православного священика Ілечка Івана». – Аркуш 66.
11. Там же. – Аркуші 7 – 10 .
12. Там же. – Опис 9. – Справа 52. «Переписка з Мукачівським окружним урядом про надання допомоги православній церковній громаді с. Шелестові на побудову церкви». – Аркуш 17.
13. Там же. – Аркуш 24.
14. Там же. – Фонд 29. «Президія громадянського управління Підкарпатської Русі, м. Ужгород». – Опис 3. – Справа 818. «Листування з Міністерством внутрішніх справ, освіти, поліційними жупанськими і окружними урядами по релігійним питанням (релігійні суперечки, православний рух і інші)». – Аркуш. 131.
15. Там же. – Фонд 21. «Земський уряд Підкарпатської Русі в Ужгороді». – Опис 9. – Справа 52. «Переписка з Мукачівським окружним урядом про надання допомоги православній церковній громаді с. Шелестово на побудову церкви». – Аркуш 41.
16. Там же. – Аркуші 57-58.
17. Ústava podkarpatoruské pravoslavné eparchie mukačevské. Věstník ministerstva školství a národní osvěty, ročnik XII. – v Praze, 1930, tiskem a expedicí státního nakladatelství. – S. 34-62.
18. Инокъ Алексъй (Дехтеревъ). Православiе на Подкарпатской Руси // Подкарпатская Русь за годы 1919-1936. – Ужгородъ, 1936. – С. 97-100.
19. ДАЗО. – Фонд 21. «Земський уряд Підкарпатської Русі в Ужгороді». – Опис 9. – Справа 713. «Переписка з Міністерством шкільництва і освіти Чехословаччини про виділення коштів для розміщення православної єпархії в м. Мукачеві» – Аркуш 8.
20. Там же. – Справа 990. «Прохання Єпархіальної Ради Православної Мукачівської Єпархії про збільшення грошової допомоги на 1932 р.». – Аркуш 3.
21. Там же. – Фонд 1554. «Магистрат г. Мукачево». – Опись 1. – Дело 1206. «Решения Верховного Административного Суда в г. Праге, сообщения Земского уряда для Подкарпаторусского края о продаже земельных участков города Епархиальному управлению Мукачевско-Пряшевской Православной Епархии и переписка». – Аркуші 1 – 24.
22. Историческiй день въ Мукачевъ. – Владимирова у Выш. Свидника, ЧСР: Православная Русь. – № 19-20 (175-176) отъ 20 октября стар. стиля 1935 г. – С. 7.
23. ДАЗО. – Фонд. 21. «Земський уряд Підкарпатської Русі в Ужгороді». – Опис 9. – Дело 1343. «Переписка з Мукачівським окружним урядом про побудову будинку православної єпархії в м. Мукачеві і відомість про витрату коштів на побудову». – Аркуш 4.
24. Там же. – Аркуші 1, 5-8.
25. Освященiе Православной Резиденцiи въ Мукачевъ. – Ужгород: Русскiй Народный Голосъ. – № 87, отъ 21 августа 1936 г., Пт., годъ изд. III. – С. 4.
26. Инокъ Алексъй (Дехтеревъ). Православiе на Подкарпатской Руси // Подкарпатская Русь за годы 1919-1936. – Ужгородъ, 1936. – С. 97-100.