Архімандрит Сергій (Цьока) (1927-2004) – дослідник історії Православної церкви на Закарпатті (до 10-ї річниці з дня смерті)

Ім’я архімандрита Сергія (Цьоки) мало відоме сучасному закарпатцю. Справа в тому, що починаючи з 1960 р. його життєва стезя пов’язана з православними приходами Ярославської області Російської Федерації.

Архімандрит Сергій (в миру Михайло Цьока) народився 13 травня 1927 р. в селянській родині Василя та Марії Цьока в с. Новобарово на Тячівщині ¹. У рідному селі в 1941 р. закінчив 8 класів народної школи. Після школи проживав разом з батьками, допомагав по господарству. У квітні 1947 р. поступив послушником в Свято-Миколаївський монастир с. Іза-Карпутлаш Хустського району². 16 грудня 1948 р., з благословення архієпископа Макарія (Оксіюка), настоятелем монастиря архімандритом Матфеєм (Вакаровим) пострижений у малу схиму з нареченням йому імені Сергія, в честь преп. Сергія Радонежського³. 24 вересня 1950 р. в кафедральному соборі м. Мукачева єпископом Іларіоном (Кочергіним) рукоположений в сан ієродиякона.

У 1952-1956 рр. навчався у стінах Волинської духовної семінарії у м. Луцьк. Про навчання та рівень семінариста свідчать позитивні відгуки керівництва семінарії. У характеристиці на семінариста ректор навчального закладу протоієрей Миколай Тучемський писав, що незважаючи на порівняно слабке володіння російською мовою, завдяки наявності у нього сильної пам’яті, наполегливості, старанності та працелюбності закінчив повний курс за «першим розрядом»⁴. Збереглася виписка з атестату, у якій з 20 навчальних дисциплін з 24-х були оцінки «відмінно». 22 травня 1956 р. єпископом Волинським та Рівненським Палладієм (Камінським) рукоположений у сан ієромонаха⁵. 21 травня 1956 р. ієромонах Сергій (Цьока) пише прохання на ім’я ректора Московської духовної академії протоієрея Костянтина Ружицького про зарахування його на перший курс. Розглянувши відповідні документи, що були надіслані до Москви (позитивна рекомендація Мукачівсько-Ужгородського єпископа Іларіона⁶, схвальна характеристика ректора Волинської духовної семінарії прот. М. Тучемського ⁷, атестат з оцінками ⁸ та ін.) керівництво академії прийняло рішення про зарахування о. Сергія без складання іспитів.

Про академічний період в житті ієромонаха Сергія (Цьоки) дізнаємося з його особової справи. У одному з документів ректор академії прот. К. Ружицький так характеризував здібного академіста: «За время своего обучения в Академии иеромонах Сергий проявил особое усердие в выполнении послушаний по Академическому храму, а летом 1958 года, когда остальные учащиеся священнослужители не остались на каникулярное время в Академии, иеромонах Сергий в период всего летнего времени своим непрерывным служением в Академическом храме оказал большую услугу. Иеромонах Сергий и в настоящее время безотказно, не считаясь с чредой, принимает участие в служениях в Академическом храме, проявляя при этом хорошую успеваемость в учебных занятиях при наилучшим благочестном поведении»⁹. Працелюбність ієромонаха Сергія виявлялася у всьому. Він єдиний з студентської братії, добровільно зголосився почистити забруднений колодязь і сильно застудився. Наслідком важкої хвороби стали страшні струпи, які покрили все його тіло і не проходили потім протягом кількох років¹⁰. Цей факт підтверджує документ – лист інспектора МДА архімандрита Леоніда (Полякова) начальнику станції Москва-Київська, з проханням посприяти у придбанні квитка на потяг до станції Чоп «студенту ІІІ-го курса, получившему отпуск после длительной болезни» ¹¹.

У 1960 р. за усердне служіння православній церкві та з нагоди десятиріччя священицької роботи з благословення Святішого патріарха Московського і всієї Русі Алексія І ієромонах Сергій був нагороджений наперсним хрестом. На четвертому курсі навчання в академії о. Сергій під керівництвом проф. І.М. Шабатіна починає активно працювати над підсумковою науковою роботою. У його особовій справі збереглися листи-відношення до архієпископа Мукачівсько-Ужгородського Варлаама (Борисевича) та директора Державного архіву в Ужгороді з проханням надати дозвіл на користування документами. Робота на тему «Православие и иноческая жизнь в Закарпатье в первой половине XX столетия» складалася з двох томів та була захищена на науковий степінь кандидата богослов’я. Детальний аналіз цієї праці буде подано нижче.

Журналіст Некрасовської районної газети «Районные будни» Тетяна Гур’єва в статті-некролозі в пам’ять о. Сергія писала: «Иеромонах Сергий (Цьока) был одним из лучших учеников Академии, в его дипломе – только одна «четверка» по семестровым сочинениям (для уроженца Западной Украины, учившегося в приграничной школе то на чехословацком, то на венгерском, то на украинском языках, эта оценка абсолютно простительна), зато по всем остальным предметам, включая Основное, Догматическое и Нравственное Богословие, Конституцию СССР, древнееврейский, греческий, латинский, немецкий языки и стилистику русского языка –круглые «пятерки»¹².

Після отримання диплому Навчальний комітетом був направлений у розпорядження Ярославського єпископа. За матеріалами Т. Гур’євої о. Сергій служив в Федорівському кафедральному соборі м. Ярославля. Зважаючи на високий інтелектуальний рівень, молодого ієромонаха планувалося відправити на роботу в одне із європейських представництв РПЦ. Однак, здібного ченця взяли на замітку й органи КДБ. Свідомо відмовившись від співпраці з органами безпеки, ієромонах Сергій поставив крапку у своїй можливій кар’єрі. Його направили в с. В’ятське, за 30 кілометрів від Ярославля, де попередній священик публічно відрікся від Бога. «Поэтому мне предстоит делать много, чтобы успокоить народ, и показать им, что не все священники одинаковые, а есть и настоящие» – писав о. Сергій у листі до професора МДА Івана Шабатіна¹³. Крім того, до приходу належало 48 навколишніх сіл, що значно утруднювало роботу.

Про подвижницький характер отця Сергія і його самовіддане служіння своїй справі красномовно свідчить один епізод з його біографії, що відноситься за часом до середині 1960-их років, коли він служив настоятелем церкви в селі Горки. В особистому архіві священика збереглася чернетка Прохання, адресованого архієпископу Ярославському та Ростовському, в якому, зокрема, говориться: «…Я получил письмо от Вашего секретаря, в котором изложено Ваше мнение, чтобы мне занять должность настоятеля храма в с. Норском Ярославского района и области… Вашим предложением, Владыко, Вы оказываете мне очень большую услугу, которой я не достоин. Но, дорогой Владыко, Вы уже меня очень хорошо знаете, что я своих слов додерживаюсь до конца, а поэтому раз я в прошлом году сам подал Вам прошение, чтобы Вы перевели меня из г. Ростова «в самый бедный и отдаленный приход, в самую непроходимую глушь», то я и в настоящее время желал бы, чтобы это мое прошлогоднее прошение оставалось бы пока в силе, т.к. в действительности такой приход, как Горки, мне как монаху только и соответствует…»¹⁴. Владика погодився з проханням ієромонаха Сергія та залишив його на попередньому місці служіння.

Після Ярославського району о. Сергій служив у Ростовському, звідки був переведений в Некрасовське. У храмі Утоли моя печали він прослужив 24 роки. Двічі робив великий ремонт храму, після другого поновлення, коли оздоблення церкви сяяло чистотою і свіжими фарбами, хтось кинув у вікно димову шашку, яка закоптилася святі лики, стіни і стелю. Довелося все відмивати і прибирати заново. Шість разів храм обкрадали. Транспорту не було, і о. Сергій, незважаючи на слабке здоров’я, ходив на всякі треби по навколишніх селах пішки. Грошових питань він не торкався. Фінансами храму розпоряджалася староста. Коли на додаток до крихітної зарплаті він почав отримувати пенсію, всю її віддавав на потреби храму¹⁵.

У 1997 р., за усердне служіння Православній Церкві та до 70-річчя архімандрит Сергій (Цьока) був нагороджений Орденом Руської Православної Церкви преподобного Сергія Радонежського III ступенів. Вдячні некрасовці на знак глибокої вдячності і поваги до заслуг отця Сергія назвали його Почесним жителем селища. Диплом про присвоєння цього світського звання висів у нього на стіні поряд зі свідоцтвом про прийняття чернечого сану.

Коли в селищі згорів 12-квартирний будинок, отець Сергій був одним з перших, хто зробив внесок на рахунок допомоги погорільцям. І так було завжди, коли хтось потрапляв у біду. Сам він жив у скромності, що межує з убогістю. Нічого не мав, у всьому собі відмовляв, попереджаючи подив оточуючих напівжартівливій хитрістю: «Я – чокнутий». Все, що йому дарували – роздаровував і роздавав іншим. Багато колег по цеху (священики, як і прості люди з різних країв і областей, відвідували його дуже часто) під’їздили до порога убогого житла батюшки на дорогих автомобілях, а він приймав їх на старому дивані, сідати на який можна було тільки на півсили.

Незважаючи на зовнішню строгість і надзвичайну вимогливість до себе, батюшка був дуже привітний і доброзичливий до людей. До нього йшли і з горем, і з радістю, зверталися за розрадою і порадою. І завжди він умів знаходити найпотрібніші і найпереконливіші слова. Він давав людям правильне розуміння життя, зміцнював сили, випромінював світло. Багато хто помічав, що від нього виходить справжня благодать. Велика була і сила його молитви: розганяла хмари, знімала втому. Ті, кому пощастило спілкуватися з отцем Сергієм не тільки в церковних стінах, відзначають його приголомшливу дотепність, енциклопедичну ерудицію, інтелігентність, самокритичність, вміння прощати.

На робочому столі отця Сергія, який останні місяці важко, виснажливо хворів, було безліч книг, за якими можна скласти уявлення про його напружене духовного життя і коло інтересів. Житія Олександра Поздеєвського і Серафима Саровського, «Орфографічний словник російської мови» , «Требник» , «Атлас світу» , «Настільна книга священнослужителя» , «Словник іноземних слів», «Праці, Послання, Слова і Промови» митрополита Симона (колишнього архієпископа Рязанського і Смоленського, однокашника отця Сергія по Московській Духовній Академії), православні газети і журнали.

У нашому розпорядженні є відео-репортаж зустрічі з архімандритом Сергієм одного із обласних телеканалів Росії та аматорське відео виступу священика під час вручення йому звання його «Почесний житель селища Некрасовське». Ці матеріали будуть вивчені та залучені для підготовки більш ґрунтовного нарису про життя та творчість архімандрита Сергія (Цьоки).

Помер архімандрит Сергій 9 квітня 2004 р. Газета «Районные будни» 14 квітня 2004 р. описувала похорон архімандрита Сергія. «У минулий понеділок некрасовці попрощалися зі своїм батюшкою, архімандритом Сергієм. Такого похорону Некрасовське давно не бачило. Пишності і помпезності не було. У церкві Утоли моя печали, де отець Сергій відслужив настоятелем близько чверті століття, зібралося безліч народу – парафіян храму і просто знавших священика як свого земляка: доброго, мудрого, доброзичливого. Попрощатися з архімандритом Сергієм приїхали багато священнослужителів з ​​Костроми, Нерехти, Ростова-Ярославського, священики Некрасовського району. Проводити в останню путь о. Сергія прийшов і глава Некрасовського Муніципального району А. М. Чудайкін, керівники підприємств і організацій. У день Великодня попрощатися з о. Сергием приїжджав глава Ярославської єпархії митрополит Кирило. На відспівуванні покійного був присутній колишній митрополит Рязанський Симеон.

 Поховали батюшку Сергія поблизу храму в простому чернечій труні, в надгробку був встановлений дубовий хрест. Некрасовський «Агропромтехпостач» організував прямо в церкві скромні поминки – отця Сергія парафіяни пом’янули киселем з пиріжками» ¹⁶.

Рівно через рік, 8 квітня 2005 р. згадувана районна газета подала спогади про архімандрита Сергія. Про життя подвижника згадували, священик Михаїл Бушин та Зинаїда Михайлівна Мудрова. Наводимо текст за оригіналом: «

о. Михаил: В прошлом году Пасха выдалась ранняя, снег ещё не сошел, на улице было морозно. В страстную Пятницу, 9 апреля во время службы Погребение Плащаницы в храм пришли люди и сказали, что Архимандрит Сергий Цьока отошёл ко Господу. Это известие глубоко потрясло всех нас, несмотря на то, что многие знали, как батюшка тяжело болел, и было очевидно, что дни его жизни на исходе.

Проститься с о. Сергием пришли очень многие люди, которые знали и почитали батюшку. Сам владыка Кирилл, испытывая чувство глубокого уважения к старцу, приехал в Великую субботу, чтобы проститься и послужить панихиду у гроба о. Сергия. Погребение было совершено в понедельник Светлой седмицы, которое возглавил давнишний друг о. Сергия Митрополит Симон.

В тот день было очень трогательное сочетание чувств. Люди приходили освящать куличи. С одной стороны, они ощущали чувство наступающей Пасхальной радости и праздника Воскресения Христова, праздника победы жизни над смертью. С другой стороны, входя в храм, они видели гроб с телом горячо любимого батюшки, и на глазах появлялись искренние слёзы от постигшего всех горя. Но в этой встрече жизни со смертью, наверное, и была заключена великая тайна, непостижимая человеческим умом. Господь этим как бы говорил нам, маловерным, что смерти больше нет, что Он в силах воскресить каждого из нас, и что верующий в Него получит Жизнь вечную.

Прошёл год со дня смерти Архимандрита Сергия. Один год – это так мало в сравнении с более чем тридцатилетним служением о. Сергия в п. Некрасовское. Его здесь все уважали и почитали. Даже в советское время было трудно найти человека в посёлке, который плохо бы относился к батюшке. Народную любовь Архимандрит Сергий приобрёл благодаря своим человеческим качествам. Он знал по имени каждого жителя посёлка, знал и молился за их родителей и родственников, сохраняя имена в своей феноменальной памяти. Люди рассказывают, что батюшка всегда со всеми здоровался, приветствовал своей добродушной улыбкой, беседуя с людьми, принимал очень глубоко к сердцу их беды и проблемы. Многим, очень многим людям батюшка помог в трудную минуту, а главное – помог придти к вере и остаться в церкви. Одним словом, был в Некрасовском настоящий батюшка – именно так люди выражают своё отношение к о. Сергию.

Могила Архимандрита Сергия находится рядом с алтарём, на ней постоянно горят свечи и лежат цветы. Каждый человек, приходящий на службу в храм Утоли Моя Печали, обязательно подходит к могилке о. Сергия, перекрестившись, помолится о нем и может быть попросит у него помощи или совета, и как при жизни батюшки, получит от него поддержку и утешение.

В родительскую субботу, 9 апреля, исполняется год со дня смерти архимандрита Сергия. В этот день, в 8 часов утра будет отслужена Божественная литургия и панихида на могиле батюшки. Царство Небесное и вечная память нашему дорогому батюшке о. Сергию.

Зинаида Михайловна Мудрова: «Я встретила отца Сергия в трудную минуту своей жизни, когда он уже, как он сам говорил, «был за штатом»… И теперь, когда его нет, он остается со мной. Он жив для меня, да и для всех, кто близко знал этого светлого и чистого душой Человека. Я всегда преклонялась перед отцом Сергием, как человеком глубоко интеллигентным, образованным, по-житейски мудрым и добрым. В нем была предельная самоотдача Богу и глубочайшее смирение. Отец Сергий был молитвенником за весь мир. Он не навязывал веры и не попрекал неверием, а лишь молился за нас Господу и на его помощь уповал. Батюшка Сергий нес в себе любовь Христа. В нем была возжена свеча, и на свет ее к нему притекали люди разных сословий и возрастов, от священника до школьника. Каждый шел к нему со своей бедой, радостью, шел за советом, помощью. И для всех у него находилось утешение, дельный совет, духовная или материальная помощь. Он понимал нужды человеческие, обладал живой речью, которая проникала в человека до глубины души. Придешь к нему со слезами, а уходишь с улыбкой на лице и легким сердцем. Не идешь, а летишь домой, как на крыльях! А все потому, что отец Сергий был для нас свой, родной, понятный и хорошо знакомый Батюшка. Этот человек был необыкновенной доброты: кормил голодных, помогал болящим и одиноким, утешал скорбящих, ободрял унылых. Когда он болел, люди, знавшие его, приходили и приезжали к больному, дежурили у постели. Все старались помочь ему. Сам он, лежа в больнице, не забывал о своем пастырском служении. Батюшка ходил по палатам, увещевая больных молитвой, добрыми словами и гостинцами. Любили и уважали его все жители нашего поселка. Посещая его больного, я видела, как угасала жизнь в этом добром, мужественном и смиренном человеке. Но он не роптал на свою судьбу и переносил все спокойно, за все благодарил Бога. Терпение у отца Сергия было великое и смирение тихое. До конца! До тихого креста его душа оставалась чиста. Знал он одну древнюю молитву: «Господи, Боже мой! Удостой, не чтобы меня утешали, но чтобы я утешал; не чтобы меня понимали, но чтобы я понимал; не чтобы меня любили, но чтобы я любил. Ибо кто дает, тот получает; кто себя забывает, тот обретает; кто прощает, тому простится; кто умирает, тот просыпается к вечной жизни». В земной жизни архимандрита Сергия исполнились слова Иоанна Златоуста: «Да будет добродетель Ваша велика, огонь обилен, свет неизречен». Он выполнил свою земную миссию, служа Вечности»¹⁷.

Тепер зупинимося на згадуваній дисертації, захищеній на ступінь кандидата богослов’я. Робота на тему«Православие и иноческая жизнь в Закарпатье в первой половине XX столетия» складалася з двох томів та мала обсяг 535 машинописних аркушів. Структурно робота складається зі вступу, 6 розділів-глав, висновків, додатків та бібліографії. Розділи мали наступні назви: Возникновение христианства на Закарпатье и его дальнейшая жизнь (с.7-38); Возрождение Святого Православия в Закарпатье (с. 39-122); Происки греко-католиков против православных Закарпатья в период с 1912 г. До окончания Первой мировой войны в 1918 году (с. 123-199); Жизнь православной церкви в Закарпатье и организация Мукачевской епархии в 1918-1931 гг. (с. 200-280); Жизнь и положение Мукачевско-Пряшевской епархии в период 1931-1950 гг. (с. 281-332); Возрождение православного монашества в Закарпатье и его жизнь в период 1900-1950 гг. (с. 333-434). В останньому розділі о. Сергый (Цьока) розглянув історичний розвиток 17 чернечих обителей. У додатках подано ряд важливих документів, оригінали окремих з них не дійшли до нашого часу.

Особливий інтерес викликає джерельна основа роботи. Загалом список джерел та літератури складає 118 позицій, з яких 63 назви – це неопубліковані архівні джерела, щоденники, спогади. В архіві Мукачівсько-Ужгородської єпархії дослідник виявив 29 документів по своїй темі. Серед них послання, розпорядження, скарги, прохання єпископів Іринея (Чирича), Серафима (Йовановича), Йосифа (Цвієвича), Дамаскіна (Грданічкі), Володимра (Раїча), окремих секретарів та представників духовенства. З архіву Свято-Миколаївськогомонастиря в с. Іза автор використав «Список и точное описание жизни братии, живущих и живших в монастыре Святителя Николая, что при селе Изе, Округа Хустского в Карпатской Руси», ряд різних протоколів з «книги протоколів Свято-Миколаївського монастиря» (на даний час місце їх знаходження не відоме), рукописи про історію відродження православ’я в Мукачівській єпархії архімандрита Матфея (Вакарова) (1888-1953). У Драгівському жіночому скиту о. Сергій виявив і залучив до наукового аналізу записки невідомого автора про історію обителі. З архіву Липчанського монастиря в роботі використано два документи.

Крім архівів церковних установ о. Сергій використав матеріали особистих архівів діячів православної церкви на Закарпатті: ігумена Феодосія (Боршоша), ієромонаха Гермогена (Скунзяка), протоієрея Димітрія Белякова. Розуміючи, що документів не вистачає, а джерелом історії є народ, дослідник зібрав усні свідчення своїх сучасників, представників духовенства та мирян. Серед них були опитані: архімандрити Боголіп (Церковник), Веніамін (Керечанин), Матфей (Вакаров), Пахомій (Лукач), ігумени Димітрій (Кемінь), Іов (Кундря), Феодосій (Боршош), ієромонахи Вікентій (Орос), Іларіон (Рибарь), Іоанн (Сабов), Мелетій (Рущак), Мефодій (Клинчак), ігумені Параскева (Прокоп) та Марія (Рибарь), монахиня Євгенія (Фаркавець), схимонахиня Макрина (Кемінь), протоієрей Іоанн Мучичка, житель с.Іза, учасник Мараморош-Сиготського процесу Д.М. Сабов.

Дисертація була також добре ілюстрована світлинами тодішніх релігійних діячів та церковних споруд.

Скрупульозне вивчення джерел, залучення додаткової літератури, матеріалів пресі, все це дало прекрасний результат. Робота була належно оцінена в МДА, вона ходила в кількох машинописних копіях серед населення краю. Зараз оригінал дисертації зберігається в бібліотеці МДА. Кілька років тому робота була опублікована в Росії, але лише кілька екземплярів потрапило на Закарпаття. Все це призвело до неприємних випадків, коли окремі представники духовенства та творчої інтелігенції краю, м’яко кажучи використовують матеріали дисертації забуваючи вказати прізвище автора. Мусимо поставити перед собою питання, невже архімандрит Сергій (Цьока), який є нашим земляком, не заслуговує на належне вшанування та згадку. Чому його труди зухвало використовуються недоброзичливцями за нашого мовчазного споглядання? Перше, що ми повинні зробити, це видати та поширити серед населення його працю «Православие и иноческая жизнь в Закарпатье в первой половине XX столетия». Зробивши це, ми надамо можливість молодшому поколінню, особливо студентам, семінаристам, учням більш поглиблено вивчати історію православної церкви в рідному краї.

Юрій Данилець, кандидат історичних наук,

доцент кафедри історії України УжНУ,

директор богословсько-історичного науково-дослідного

центру імені архімандрита Василія (Проніна)