Іконопис здавався їй недосяжним, хоча й манив… Малювання розчинною кавою здолало страх перед відповідальною справою… Ікони, писані її пензлем володіють особливим ароматом і є новаторством на Закарпатті…
– Як малюють розчинною кавою закордоном, побачила в інтернеті, і мені захотілось спробувати. Так і намалювала зарисовку “Круасан і тістечко”. Я просто закохалась в передачу кольору! Але була змушена відкласти намір малювати кавою, навіть думала, що більше ніколи не буду пробувати. А все через те, що сама не дуже полюбляю її, хіба дуже слабеньку і з домішками шоколаду та молока. Навіть запах кави я не любила ще з дитинства, а тим паче її смак, – розповідає співбесідниця Зоряна Чобаня, православна вірянка з Перечинщини, яка займається розписом ікон кавою. – Та попри все мене манила ця техніка малювання і те, як кава поводить себе на папері. Тому через деякий час я знов почала свої спроби.
– Зоряно, а як ви створювали свою першу ікону?
– Одного разу мене попросили намалювати ікону Ангела Хранителя, однак я не наважувалася декілька місяців. В один із вечорів слухала духовні пісні Валерія Малишева, до речі, це мій улюблений співак. Ось за такої хорошої обстановки й вирішила, що спробую.
Чесно, малювала зі слізьми на очах і, звісно, увесь час слухала духовні пісні, улюбленими з яких стали “Плащаниця” та “5 болезней Божией Матери”. І так потрохи почала писати наступні ікони.
– Чи можете перерахувати ікони зі свого творчого доробку, розписані кавою?
– Поки що було написано такі ікони: “Ангел Хранитель”, “Нерукотворний Образ Христа з Плащаниці”, “Преподобний Кукша”, “Святитель Спирідон Трімифунський”, “Святитель Лука Кримський”, “Семистрільна ікона Пресвятої Богородиці” та ікона Божої Матері “Непразная”.
Благословив мене на роботу – архімандрит Григорій, настоятель Свято-Покровського монастиря с. Ворочево, коли побачив мою роботу над іконою Пресвятої Богородиці.
– Звідки черпаєте ідеї й натхнення?
– Малювання ікон це для мене свого роду молитва, тим паче коли слухаю духовні пісні. Тільки тоді в мене увага не розсіюється і я відверто можу поговорити з Богом, просити прощення за свої гріхи. Можливо це не правильно, але так воно є.
За освітою я вчитель музики, диригент хору. Музика – це моя душа. На даний момент, я у декретній відпустці, тож із музикою мене пов’язує церковний спів у храмі Ворочівського Свято-Покровського монастиря і фортепіанні міні-концерти вдома.
Я вважаю, що красива ніжна музика відкриває серця людей та оживлює душу.
– Рідні підтримують ваше хобі?
– Чоловік мене в художній творчості повністю підтримує, особливо в іконописі, тому що це напряму і його душа. Свого часу ми з ним проводили духовні фестивалі з дітьми у Перечині.
– Талант, яким володієте має іскру новизни, як самі його сприймаєте?
– Десь думаю, що проглядається і спадок від моєї бабусі – Луізи Томашівни Фішер, яка теж була самоучкою та малювала чудові картини, будучи також засновницею музичної школи в місті Перечин. Свій талант все ж сприймаю як дар Божий. Водночас, прекрасно розумію, що є професіональні іконописці, які вчились на це, а для мене це є власна молитва, прохання та покаяння до Бога.
Розмовляла Ольга ПАЛОШ,
ексклюзивно для m-church.org.ua