Відійшов у вічне життя клірик єпархії – протоієрей Димитрій Сидор (в монашестві Олексій) (18.02.1926-1.07.2014)

Протоієрей

Димитрій Сидор (в монашестві Олексій)

(18.02.1926-1.07.2014)[1]

Ієромонах Олексій (в миру Димитрій Юрійович Сидор) народився 18 лютого 1926 року в селі Лецовиця Мукачівського району Закарпатської області в сім’ї православно-віруючих селян.

Дід покійного довгий час теж був псаломщиком в рідному селі. В сім’ї було п’ятеро дітей, яких батьки виховували в дусі любові до Бога.

В 1933 році Димитрій вступив до народної школи, яку закінчив в 1941 році. У недільні дні постійно відвідував храм, де вчився церковному співу.

Велика Вітчизняна Війна 1941 року перервала подальшу дорогу навчання, і Димитрій залишився вдома.

В 1944 році угорською владою був відправлений на роботу до Угорщини, де працював до повного звільнення Закарпаття від завойовників.

В 1945 році працював в Лецовиці домашнім вчителем.

В 1946 році був оформлений на посаду секретаря сільської ради. Невдовзі звільнився з займаємої посади, так як остання перешкоджала церковному життю і світогляду.

В 1947 році одружився на дівчині православного віросповідання Береш Марії Василівній.

В 1947 році призваний Військовим комітетом на роботу в Донбас.

В 1948 році народилася донька Ганна.

В 1951 році працював в Ліспромхозі.

В 1952 році в сім’ї Сидор на світ народився син Василій.

З 1952 по 1955 роки працював в Нижньоворітському Д.С.Р.2 ОШОСдора в якості десятника майстра. В той же час закінчив курси шоферів. В тому ж місці працював шофером на автомобілі.

В 1955 році на світ з’явився другий син – Димитрій, сьогодні настоятель Ужгородського Свято-Хресто-Воздвиженського кафедрального собору.

Третій син – Іван народився в 1958 році.

З 1955 по 1961 рр. працював індивідуальним забудовником, щоб мати кращу можливість відвідувати богослужіння.

З 1961 до 1970 року працював на Кіровському механічному кар’єрі.

В 1964 році прихожанами Свято-Михайлівського храму в с. Лецовиця був обраний головою церковної ради храму.

В 1970 році був переведений у воєнізовану охорону де пропрацював до травня 1970 року.

В 1971 році керуючим Мукачівською православною єпархією – Високопреосвященнішим Григорієм (Закаляк), архієпископом Мукачівським і Ужгородським був направлений в Ужгородський Свято-Хресто-Воздвижениський кафедральний собор в якості псаломщика.

30 квітня 1973 року тим же архієреєм в тому ж соборі висвячений в сан диякона. Сповідь перед хіротонією приймав духівник Мукачівського монастиря – архімандрит Василій (Пронін).

Відповідно до наказу за № 635 від 25.06.1973 архієпископ Мукачівський і Ужгородський Григорій (Закаляк) призначив диякона Димитрія Сидора штатним дияконом Свято-Хресто-Воздвиженського кафедрального собору в м. Ужгороді.

1973-1977 рр. – навчався в Московській духовній семінарії.

В характеристиці виданій диякону Димитрію, архієпископом Григорієм написано: «Диякон Сидор Димитрій займає посаду диякона и псаломщика в Свято-Хресто-Воздвиженському соборі м. Ужгород. Володіє красивим голосом, любить церковний спів. Добрий уставщик. Спокійного характеру. Не образливий. Послушливий. Безукорного морального життя».

4 серпня 1974 року тим же архієреєм в тому ж соборі висвячений в сан священика. Сповідь перед хіротонією приймав знову архімандрит Василій (Пронін).

Відповідно до наказу за № 871 від 13.08.1974 архієпископ Мукачівський і Ужгородський Григорій (Закаляк) призначив священика Димитрія Сидора настоятелем Свято-Ільїнського храму в селі Стройно Свалявського району з правом служіння в Свято-Георгієвському храмі села Тибава та Свято-Петро-Павлівському храмі села Мартинка того ж району.

Відповідно до грамоти за № 933 від 4.09.1975 виданої архієпископом Григорієм настоятель Свято-Ільїнського храму в селі Стройно Свалявського району був нагороджений набедреником, скуфією та камилавкою відповідно.

Відповідно до грамоти виданої єпископом Мукачівським і Ужгородським Саввою (Бабинець) настоятель Свято-Ільїнського храму в селі Стройно Свалявського району до дня Святої Пасхи 1980 року з благословення Пімена, Святішого патріарха Московського і всієї Русі за Божественною літургією 27 квітня 1980 року був нагороджений правом носіння наперсного хреста.

10 листопада 1988 року отцю Димитрію було видане нагородне посвідчення за № 1429. В ньому йшлося, що відповідно до резолюції Пімена, Святішого патріарха Московського і всієї Русі від 3 березня 1988 року за Божественною літургією 6 листопада 1988 року в Свято-Успенському храмі м. Мукачево єпископом Саввою отець Димитрій був возведений в сан протоієрея.

27 червня 2014 року на ім’я Високопреосвященнішого Феодора, архієпископа Мукачівського і Ужгородського протоієрей Димитрій Сидор написав прохання про прийняття монашого постригу.

Напередодні смерті отець Димитрій був пострижений в монашество з ім’ям Алексій.

Відійшов до Господа отець Алексій 1 липня 2014 року.

Похорони клірика Мукачівської єпархії – ієромонаха Олексія (Сидор) відбудуться в селі Лецовиця в четвер, 3 липня о 12.00.

Вічна пам’ять справжньому пастирю Христової Церкви.

Протоієрей Олександр Монич,

голова Інформаційного відділу,

Мукачівської Православної єпархії

[1] Особова справа протоієрея Димитрія Сидора // Архів Мукачівської Православної Єпархії.