Сила і дієвість життя з Христом визначається і участю в Його таїнствах Його ж Церкви, яка є Його «Тілом» (Єф. 1, 23), і виконанням Його заповідей, і співперживанням Його присутності в соціумі та всесвіті.
Господь є всюди, і як би це не звучало гучно, Він є не тільки і не стільки в храмі, як поза його межами. Ми відвідуємо храми для того, щоб прийти в гості до Нього у місце, де особливо Він перебуває. Чому особливо, бо там є сконцентрована молитва до Нього, бо там є святині, бо там є люди, які прийшли на 95% до Нього з горем, бідою і гріхом. В храмі ми в особливому просторі, через особливі піснеспіви маємо можливість особливо відчути Його присутність.
«Де живе Христос у позабогослужбовий час»?
Проте потрібно задатися питанням: «А де є, де живе Христос у позабогослужбовий час»? Чи є якесь окреме місце, де Він перебуває? Як він живе без нас? Можливо, Йому сумно за нами, коли ми не в храмі? Ні! Ми завжди, повсякчас маємо можливість бачитися і зустрічатися з Ним. Де? На пероні автовокзалу, у вагоні електропоїзда, на лекції в аудиторії, в салоні автомобіля. Він є там, де є людина, яка не просто говорить про Нього, молиться Йому, але й сподівається і чекає помочі від Нього.
У Святому Письмі є кілька парадоксальних цитат, які здавалося суперечать традиційній уяві і вченню Церкви про спілкування з Небом та Його присутність в окремому тільки місці.
«Куди мені піти від Духу Твого? Куди мені втекти від обличчя Твого? Зійшов би я на небо – Ти там єси, ліг би я у шеолі – і там Ти» (Пс. 139, 7-9).
«Дух дише де хоче, і голос Його чуєш, але не знаєш, звідки Він приходить і куди йде: так буває з кожною людиною, народженою від Духа» (Ін. 3, 8).
«Прийде час, коли будете поклонятись Отцеві, і не на цій горі, і не в Єрусалимі. Але прийде час, і нині вже є, коли справжні поклонники кланятимуться Отцеві духом та істиною, бо таких поклонників шукає Отець собі» (Ін. 4, 21-22).
Отже, ми маємо унікальну щоденну можливість не просто носити «маску» релігійної приналежності, але й реально жити і спілкуватися з Богом будь-де.
Як побачити Христа, коли Він не в храмі? Перш за все мова йде про інше бачення, не фізичне, а метафізичне. Це бачення душею і духом. Для того, щоб мати таке бачення потрібно розвивати його відповідними вправами і справами. Це і відвертість до себе по відношенню до інших, і чесність, і справжність віруючих переживань, і щира молитва, і самовіддане служіння іншим.
Коли Христос не в храмі, Він є поза його межами! Там, де є потреба Його присутності – там Він. Він там, де злидні, там, де плач душі, відчай, там, де дякують за все, там, де біль, там. де милосердя, там, де йде дощ і віє вітер негативу в душі, яка потребує Його вологи і тепла.
Ми завжди маємо можливість бути біля Нього, адже Він на відміну від нас завжди з нами. Алогічність відносин людина-Бог в тому, що ми Його відкидаємо від себе, ми Його не сприймаємо своїм рятівником, нам потрібно зробити крок на зустріч з Ним.
Де б Він не був, Він чекає на нас: «Ось, стою при дверях і стукаю» (Одкр. 3, 20). Наше завдання почути цей стук.
В період Великого посту ми повинні вчитися, не говоримо «на» вчитися, бо на це часом витрачається все життя, бути справжніми вірянами. Справжніми борцями за добро і світло, борцями з пітьмою заради добра і Неба. Мета дистанції у 49 днів одна – бачення у фіналі себе справжніми у світі людей і Тіла Христового. Естафет тут немає. Немає передавання. Є пряма, яка веде через Голгофу до Воскресіння.
Будемо намагатися побачити в пості Небо не тільки в храмі, але й поза його межами. Можливо, хтось через це і прийде до Нього в Його будинок і скаже Йому: «Привіт! Давно хотів з Тобою зустрітися і поговорити про життя».
Маршрутний автобус: Ужгород-Мукачево-Рахів. 20.03.2017. 0825.