Хочу сьогодні розповісти про один уривок з Євангелія де Христос розмовляв не просто з іудеями, а з старійшинами народу, тобто говорив він до фарисеїв до тих хто добре знав і розумівся в Святому Письмі.
Думаю не буде помилкою назвати їх пастирями, бо як пастухам їм доручено пасти народ Божий і оберігати від усякого зла, і лже вчень і обманів, давати правильну їжу духовну, вести їхнє життя безпечними шляхами, тощо.
В Євангелії ми помічаємо що коли Христос звершував чудеса то фарисеї питали хто ти такий, якою силою звершуєш такі чудеса? А коли Він проповідує Себе, те Хто Він, звідки прийшов, то тоді від Нього потребують чудес, знамень, щоб він довів своє Божество.
Всі ми так робимо, можна помітити коли людина десь навіть трішки лукавить, обманює чи щось приховує то починає хитро говорити, викручуватись, оправдовуватись, повторюватись. От фарисеї якраз мені і нагадують таких людей, вони чіпляються до Іісуса, і в Його проповідях і в чудесах, їх все щось тривожить.
Ось якраз після одного з таких чудес, Христос і говорить що прийшов в Світ щоб сліпі прозріли а ті що бачать осліпли, якби ви були сліпі то не мали б гріха а так як ви кажете що бачите то гріх лишається на вас, (Ін 9.39 і 41) і, кому багато дано з того багато й потребується. (Луки гл. 12, ст. 48)
Народу Іудейському Богом було дано і закон і пророки і все необхідне щоб жити праведно, щоб зустріти обітованого месію, щоб йти до Бога, і фарисеї, і священики, і інші старійшини були хранителями цих Священних Заповідей і за це як ми знаємо люди брали з них приклад, їх шанували, до них віддавали своїх дітей на навчання, це були самі поважні люди в народі.
І от вони посліпли, забули що вони не боги а лише служать Богові, і коли прийшов Іоанн Предтеча чи Іісус чи хтось із пророків то з ними не справедливо повелися, йшли проти них, і народ підбурювали. А Іроду чи Пілату чи навіть Варраві віддавали пошану. При цьому були впевнені що вони праві і чинять правильно. Тому так сказав їм Ісус: що якби ви були сліпі то не мали гріха а так як ви кажете що бачите то гріх лишається на вас. (Ів. 9.41) Тобто якби ви казали що ми не знаємо законна, не розуміємо те що написано, що говорили нам Пророки, то не мали б гріха, бо ви просто як сліпі що шукають поводиря, вівці без пастиря, а так як ви кажете що ми діти Авраама і в нас є закон і пророки і кажете що ви його знаєте і ви учителі закону Божого, і пастирі народу, то гріх вам, бо маєте все необхідне і очі маєте і живете в так званій праведності а побачити правду не хочете, і проти істини йдете.
І притчею хоче їх навчити. Що пастир в загін до своїх овець заходить через двері і вівці його впізнають і йдуть за ним, а той хто до овець входить іншим способом то ті не пастирі цим вівцям, вівці це відчувають, не впізнають пастиря і голосу його, і тікають від нього. І Христос називає себе тими самими дверима, через які приходять пастирі. Але вони й так не зрозуміли притчі. (Ів 9.39; 10.9).
Іісус вже себе називає пастирем, «Пастир добрий», на відміну від наємника тобто найманого пастиря, істинний пастир й життя своє покладе за стадо, а наємник не так переживає за овець і як тільки трапляється якась біда, чи вовк з’являється чи ще щось покидає стадо напризволяще і тікає. Бо не переживає так за них як справжній пастух. І каже Спаситель що він той добрий пастир що життя своє покладе за довірених Йому, І далі говорить Такі слова – «…и знаю Моих, и Мои знают Меня. Как Отец знает Меня, так и Я знаю Отца…» (Ів. 10.14-15).
Чому Він так сказав? Якщо взяти сказані Христом слова де Спаситель говорить – «Я есмь дверь:», то стає зрозумілим що загін з вівцями це народ Божий, народ Іудейський або ж Церква яку Він створює, і «никто не приходит к Отцу, как только через Меня» (Ів. 14.6). Тобто тільки через Спасителя Господа нашого Іісуса Христа, Його жертву, проповідь, святі заповіді людина входить в число стада Божого, входить в вічність, в царство Бога. І пастирі які приходять до стада через Христа, законним шляхом (рукоположення), це ті кому Спаситель довіряє овець, кому Богом дано вести людей, можливо саме тому Іісус постійно хоч і говорив проти фарисеїв книжників … але з храму вигнав саме торговців. (Мф 21.12) А той що заходить в двір до стада Божого не через двері як треба, не законним шляхом а іншим, ті злодії, розбійники що прийшли вбивати й грабувати, тому й приходять вони до людей, не через Христа, а іншими шляхами бо не мають на собі Божої благодаті, не справжні пастирі вони, хоч прикидаються такими і не про стадо піклуються а про свої животи.
Між стадом і істинним пастирем складаються якби родинні зв’язки, вони знають одне одного, можна сказати відчувають впізнають і навіть розуміють, таке можна побачити між хорошим священиком і прихожанами, чи між вчителем і класом, але такої любові не видно коли пастир не піклується за овець, не любить їх, коли вчитель просто приходить на роботу, а не любить ні роботи, ні тих кого вчить.
І говорить далі Христос, «Я есмь пастырь добрый: » можливо навіть це якось пов’язано з Його словами: «А вы не называйтесь учителями, ибо один у вас Учитель − Христос, все же вы − братья…» (Мф 23.8).
Спочатку говорить що тільки з Його, Божого благословення приходять пастирі до людей, а тепер вже й уточняє, що Він є пастирем добрим. «пастырь добрый полагает жизнь свою за овец.»
Він є головний і істинний пастир, а ті кого він посилає лише його слуги що ведуть людей до Нього. І якщо ми воздаємо хвалу нашим святим за їхні труди, подвиги, приклад віри, і ті чудеса які через них творив Бог, то, Християнами ми звемося бо чуємо голос свого пастиря, знаємо Його, йдемо за Ним, з Ним стаємо рідними, одним цілим, а так як церква говорить що, Бог в трьох лицях нам відомий, то, слова Спасителя «… знаю Моих, и Мои знают Меня. Как Отец знает Меня, так и Я знаю Отца;» (Ів. 10.14-15) Є ще одним доказом догмату Святої Трійці, і прикладом любові.
«Уничижил Себя Самого, приняв образ раба, сделавшись подобным человекам и по виду став как человек; смирил Себя, быв послушным даже до смерти, и смерти крестной» (Фил. 2.6-8).