Осінь 2016 року була теплою, хоча часто-густо йшов дощ… Бог завжди дає гарну погоду людям і дбає про них, але іноді Він, як на великому полі під назвою життя забирає, «зриває» з цього поля дозрілу квітку. Забирає нас, бо любить. Тільки в Християнстві є парадоксальні слова антоніми, які не піддаються логіці: «Навіть в явищі смерті є Любов».
Щодня, так само і у всі роки хтось народжується, хтось відходив від нас… Так трапилося і 13 жовтня 2016 року коли сотні парафіяни Свято-Миколаївського храму смт. Чинадієво на чолі з керуючим Мукачівською єпархією Високопреосвященнішим Феодором, архієпископом Мукачівським і Ужгородським провели у останній шлях спочилого у Бозі настоятеля храму – протоієрея Іллю Галича (16.05.1955-†11.10.2016).
В дні коли виповнюється 40 днів від дня його кончини ми вирішили зібрати кілька спогадів про цього доброго і чесного священнослужителя. Спогади, які є не просто думками вголос окремих людей, але відлунюють в собі його ритм життя, думки, служіння, бачення, переживання.
•••••
Архієпископ Мукачівський і Ужгородський Феодор:
– Життя кожної людини є екзаменом, який ми здаємо протягом того життєвого періоду, який нам велить Господь. Отець Ілля, нині приснопоминаємий, служив Церкві Христовій в нелегкі часи. В роки, коли Ім’я Господнє переслідували і сповідували не так вільно, як ми тепер Отець Ілля без боязні, без будь яких сумнівів вступає до духовної семінарії, а згодом приймає дияконську і священицьку хіротонії. Відтак, як вірний служитель Христовий він постає перед Престолом Божим для майбутнього служіння в сані священнослужителя.
Життя отця Іллі було неординарним. Особисто був знайомий із ним майже 25 років і без перебільшення скажу, що це був один із найкращих священиків нашої єпархії. Ні я, і думаю ніхто, хто його знав, ні разу не чув із його уст слова засудження, докору чи обурення на когось, – завжди був тихий, смиренний, з душевною чистотою дитини. В нього не було ворогів, він всіх любив.
Отець Ілля був величний пастир, від якого громогласно звучали слова Євангельської проповіді. Читаючи його проповіді в інтернеті можна було отримати величезне задоволення від того, як він відверто, істинно, просто, смиренно призивав свою паству до вічного блаженства.
Згадується, як отець Ілля несучи послух в єпархії, а це понад 20 років, завжди тихенько працював у робочому кабінеті, добросовісно, чесно і на вищому рівні виконуючи ті обов’язки, які на нього покладались.
Для нас звістка його кончину була трагічно пережита всіма без винятку, тому що втратили прекрасну людину і вірного пастиря Церкви Христової. Він був зразком для всіх нас, священнослужителів. Його праведна душа після раптової і важкої недуги відійшла до вічності…
Нині і повсякчас ми взиватимемо до Всемогутнього Бога, щоб упокоїв душу отця Іллі в селеннях праведних, там де немає вже скорбот і переживань, а вічна радість в Христі.
Василь Гуцал, учень та послушник покійного отця Іллі:
– Наше знайомство з о. Іллею відбулося у 1995 році. Я цього не пам’ятаю фізично, бо був немовлям – він здійснював наді мною Таїнство Хрещення. Згодом, у 2003 році, він разом з матушкою прийшли до нашої хати на Водохреща. Пригадую, як матушка Марія сказала мені: «Васильку, чи хочеш прислуговувати біля о. Іллі?». Я відповів, що так і вже через місяць, в лютому того ж року почав прислуговувати. Загалом біля нього я ніс послух 14 років. До останнього дня земного життя батюшки.
Отець Ілля був дуже доброю людиною, спокійною, нікого не засуджував. Він дуже любив наших парафіян. Я прийшовши до храму завжди йшов до нього на благословення, радів, що бачу його, а тепер боляче уявляю його у олтарю, де він біля престолу Божого служив літургію. Він дуже багато допоміг мені в житті. Зокрема порадами. Я радився з ним щодо ходу богослужіння, розпитував про поведінку під час нього. Розумів я його з півслова…
Теплим спогадом є ще й те, що на наше престольне свято храму у 2009 р. він дав мені право носити орар, ніколи не забуду його слова: «Ти тепер іподиякон, Вася». Згадую, як одного разу о. Ілля зателефонував мені і похвалив, що дуже гарно підготував його проповідь для нашого приходського сайту. Мені це було дуже приємно чути, це додавало натхнення далі трудитися. До речі, сайт храму я йому запропонував зробити у 2014 р. і він з радістю погодився на це і благословив мене на цю справу.
Отець Ілля завжди запрошував мене на свята, де мав служити наш владика та й коли він десь особисто йшов служити на свята, брав мене із собою. А влітку 2015 року призначив мене учителем недільної школи, яку він сам відкрив, – було дуже приємно розуміти, як він мене любить.
Звістка про його смерть дуже мене засмутила. Для мене – це велика втрата, бо о. Ілля мені був, як хресний батько, якого я любив. Я буду любити його завжди і ніколи не забуду – справжнього пастиря Христової Церкви!
Протоієрей Віктор Місо, секретар Мукачівської єпархії:
– Після мого призначення на посаду секретаря Мукачівського Єпархіального управління отець Ілля запам’ятався мені смиренним священнослужителем, який не мало свого часу приділяв мені для допомоги в моїй нелегкій праці на даній посаді. Допомагав словом, молитвою, порадами. Дякуючи Всемогутньому Богу, допомогою отця Ільї я старанно несу свій послух в Єпархіальному управлінні.
На даний час мені не віриться, що такої людини, яка стала в моєму житті, як рідною – не має вже серед живих людей, які мене оточують щодня. Мені дуже запам’яталися його слова, які він неодноразово говорив: «Господь, отець Віктор, завжди тобі допоможе у твоєму житті».
Добра пам’ять про нього залишиться в моєму серці до кінця мого земного життя. Буду все пам’ятати та молити Бога, щоб Господь простив йому всі земні провини, дарував йому вічне життя. В нашому серці він залишиться, як добрий, співпереживаючий, завжди люблячий нас священнослужитель.
Василь Ліхтер, церківник Свято-Миколаївського храму с. Чинадієво:
– Пригадую отця Іллю тільки добрими згадками і хорошими словами. Познайомився я з ним, як із настоятелем нового храму. З його приходом в наш храм почав приходити в храм і я. Через нього я приходив Христа і до Його Церкви. Вже трохи пізніше ми зблизилися з о. Іллею по робочих питаннях: допомога в ремонті храму, благоустрій прилеглої території. Ми постійно мали з ним зустрічі, вирішували питання по капітальному ремонту куполів, – переговори завжди виходили вдалими. Неодноразово спілкувалися ми з ним й про високі матерії і завжди один одного розуміли.
Знав і пам’ятаю його як поважну, розумну й добру людину. Він ставився до людей з високим почуттям доброти, а мені особисто допомагав і духовно, і словом, і ділом – був прекрасною людиною. Жаль, що так сталося і нині отця Іллі вже немає з нами…
Протоієрей Олександр Монич, голова Інформаційного відділу Мукачівської єпархії:
– Моє знайомство з отцем Іллєю відбулося вперше у віртуальному форматі. Тобто я про нього чув, але ще його не бачив. Чув, що він вчився у духовній школі в якій на той час вчився і я. Знав, що він в 1984 році успішно закінчив Московську духовну академію захистивши кандидатську дисертацію на тему: «Шанування ікон та його основи, аналіз протиріч сучасних сект».
В 2008 році, коли мене було прийнято в штат працівників Мукачівського єпархіального Управління, я познайомився в отцем вже близько, не віртуально, а реально. Мені судилося щодня шість років сидіти пліч-о-пліч з ним в кабінетах єпархії…
В одному з тлумачень євангельських стихів, якщо не помиляюся святитель Феофілакт Болгарський коментуючи уривок Євангелія де й де мова про євангельського Закхея пише: «Мал ростом, но велик духом». Ці слова можна сміло перенести на портрет покійного протоієрея Іллї Галича. Маючи за своєю спиною солідний багаж традиційних академічних знань і пастирського досвіду – це була людина великої тихості духа, неупередженості в діях, смиренного бачення світу і людей. Вже з його спадщини видно, що цей священнослужитель, який ніколи не шукав похвал і дифірамбів у свою адресу. Хоча, останні і постійно переслідували його. І було за що…
В 90-х роках він динамічно займався друком богослужбових книг. Зокрема, під його безпосередньою редакцією і дешифруванням вийшли: «Великий Богослужбовий Збірник», «Псалтир», «Хліб душі» та інші молитвослови. Отець Ілля ніколи цим не хизувався і не декларував чи то афішував себе, але як завжди тихо і з притаманним йому смиренням виконував свій послух і служіння.
Його любили люди і священики, бо він теж любив їх. Його богослужіння були залишені якогось пафосу, але відчувалася певна проникливість у всьому. Отець завжди хотів, щоб все було правильно і чесно. Сильно переживав за будь-які дрібниці, які за його баченням повинні були бути у відповідному місці і відповідний час. Переживав, бо хотів, щоб все було ідеально.
Дякую Богу, мав можливість бути знайомим з ним. Радий з того, що у списку вчителів свого життя є і отець Ілля. Нехай Воскреслий Бог, Який є Життя, дасть йому мир душі і спокій.
Анна Корнута, вірниця храму:
– З першого дня відколи покійного о. Іллю призначили настоятелем, я знала його. В ті часи православним було не легко, я й сама переживала що з нами буде, куди дінемося, де молитимемось. А отець Ілля спокійно казав: «Все буде добре, ми потихеньку облаштуємо собі цей храм» (з 1990 до 2010 рр. релігійна громада вела реставраційні роботи – авт.).
Він був дуже добрим, розумним, чесним, благочестивим і просто золотим священиком. Ми могли звернутися до нього з якимись проханнями і він завжди те виконував. Ми, прихожани теж старалися, хто що міг робили і так з кожним днем Бог допомагав нам. Гуртом на Різдвяні свята ходили колядувати…
Я дуже вдячна Господу, що зусиллями о. Іллі ми маємо такий дорогий нашим серцям храм – є куди йти молитися і нам, і нашим діточкам та наступним поколінням. Хай Господь дарує приснопамʼятному отцю Іллі Царство Небесне!
Протоієрей Ігор Білак, голова Єпархіального відділу по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України:
– Хто добре знав отця Іллю, той каже, що у вічність відійшла людина-епоха…
Сьогодні до сороковин від дня смерті протоієрея Іллі, ці слова дійсно мають актуальний сенс. Я мав честь працювати з ним в Єпархіальному управлінні з 1990 року, а з 2000 року працювати і сидіти в одному кабінеті.
Його земне життя було цілковито покладено для служіння Церкви Христової та людям. Він був справжнім пастирем Церкви Христової та вчителем для людей. Він вчив жити по-справжньому не так як вчать по книгах, як то кажуть «по букві» закону, а так як це вчить Церква та підказує християнська мораль.
Священицьке служіння отця Іллі припало на нелегкий час для нашої Церкви. Час, коли на початку 90-х років почали відбирати від православних громад храми. Перед таким фактом був поставлений і настоятель Свято-Миколаївського храму в с. Чинадієво. Йому було сказано щоб він або приймав унію і залишався надалі служити або звільняв храм, так як там вже буде служити уніатський священик.
Хочу констатувати факт, що отець Ілля мав беззаперечний авторитет між прихожанами різних конфесій села Чинадієва до кінця свого земного життя і багато хто думав, що він залишиться і перейде в унію, але він не зрадив присязі священика і з невеликою кількістю свої прихожан почав відновлювати та реставрувати старий, занедбаний храм. Цей факт з його життя є свідченням глибокої віри та прикладом жертовного служіння не тільки перед своєю паствою, але і для нас молодих священників.
Кожен робочий день біля нього відкривав для мене щось нове. Хочу також відмітити, що за цей довгий період, який я пропрацював з ним в одному кабінеті я ніколи не чув з його вуст ні слів засудження, грубості, слів зневаги або дорікань. Це є теж великим свідченням його доброї душі, християнського виховання та любові до ближнього. Це власне і є те, що заповідував всім нам Христос.
Зараз коли аналізую цей період свого земного життя, який я провів біля отця Іллі з впевненістю можу сказати, що він все своє життя трудився на благо Церкви і був достойним Її пастирем та добрим прикладом і наставником для молодих священнослужителів. Він завжди казав нам: «Ви обрали не легкий шлях священства, тож отримавши дух справжньої віри, свято бережіть і примножуйте його своїм служінням.
Ось таким він був. Люблячий, щирий та добрий пастир Церкви Христової.
Марія Вербʼяна, вірниця храму:
– Уперше я побачила о. Іллю у 1988 р., коли він прийшов служити до нашого храму. На перший погляд, він був звичайним священнослужителем, проте спілкування з ним було далеко незвичайним. Він був доступним священнослужителем для своїх прихожан, спілкуючись із ним відчувалась його любов до Христа, до Церкви та його піклування за всіх нас.
Отець Ілля допоміг донести і до моєї сімʼї, що таке Церква, служіння та любов до Господа. Він хрестив моїх дітей, а згодом звершував і першу сповідь доньки – у 2002 році. Згадую, як тоді він усім діткам дарував православний молитвослов виданий за своєю редакцією… Вічна памʼять справжньому пастирю Христової Церкви!
Протоієрей Василій Керецман, голова Молодіжного відділу Мукачівської єпархії:
– Отець Ілля був одним із тих людей, про яких кажуть, що після спілкування з ними, або перебування біля них стає тепло і мирно на душі. Незважаючи на його буденні переживання, чи то проблеми в його очах завжди була надія і любов. Він завжди якось унікально абстрагувався від зовнішнього негативу та вмів, як «фільтр» пропускаючи через себе очищати, преображати, змінювати світ та обставини на краще. Тим самим він звичайно жертвував собою, «згорав» заради Церкви та своїх ближніх до останнього. Тобто, робив все так, як повинен робити кожен священнослужитель по заповіді Христа.
Дякую Богу, що мав можливість бути поруч з ним, нести послух з ним в Єпархіальному управлінні біля п’яти років. Його дух «мирності» дав мені особисто багато відповідей на складні питання мого життя. Навчив завжди своїм прикладом на практиці сприймати всі обставини достойно, тихо з подякою та надією на Бога.
Іван Гуцал, дяк Свято-Миколаївського храму:
– Познайомився я з покійним отцем Іллєю у 1992 році під час реставрації Свято-Миколаївського храму у селищі Чинадієво. Він був врівноваженим, начитаним, як і повинно бути для настоятеля. За всі ті роки отець Ілля жертовно трудився на благо Церкви. Описати все так і неможливо. Було багато зроблено разом з народом, який допомагав у реставрації храму. Варто лише прийти до храму і подивитися, як при невеликій громаді стільки зробилося.
Отець Ілля дуже любив дітей, навчав їх прислуговувати біля престолу Божого, згодом біля нього прислуговував і мій син Василь. Я вдячний йому за те, що привив і мені, і сину любов до Церкви, до Бога. Я і по цей час служу Богу на кліросі, – псаломником. Жаль, але смерть забрала нашого настоятеля від нас… Нам, живим тут на землі лише потрібно молитися до Бога про спочилу душу отця Іллі і не забувати про нього!
Спогади записували:
протоієрей Олександр МОНИЧ, Василь ГУЦАЛ, Ольга ПАЛОШ
