5 серпня Православна Церква вшановує пам’ять чудотворної ікони Почаївської Божої Матері. Цей день є престольним святом центрального кафедрального собору Мукачівської єпархії, що знаходиться в місті Мукачево.
Щороку цього дня урочисте богослужіння очолює керуючий Мукачівською єпархією Високопреосвященніший Феодор, архієпископ Мукачівський і Ужгородський.
Цього дня святкове богослужіння в Мукачівському кафедральному соборі владика звершив при великій кількості вірників та духовенства.
Під час Літургії була піднесена сугуба молитва за мир в Україні та за упокій душі новопреставленого схиархімандрита Ієремії, ігумена Руського на Афоні Свято-Пантелеімонівського монастиря.
Після літургії владика звернувся до присутніх з промовою в якій виокремив значення присутності в нашому житті молитов до Пресвятої Богородиці та Її предстательство в повсякденному житті віруючої людини.
«Сьогодні нас у храмі зібрала любов до Божої Матері. Ми зійшлися на це свято, щоб молитовно принести подяку Матері Божій, Яка явила велику допомогу в годину випробувань нашої Батьківщини, і чесному Її образу ’’Почаївському’’. Пройшло багато часу, проте і сьогодні Пресвята Богородиця не полишає нас, Вона видима й присутня у більш як трьохстах чудотворних іконах, які просяяли особливою благодаттю у різні часи на нашій землі. Будемо ж, дорогі брати і сестри, і ми молитися до Божої Матері, щоб Вона не відвернула від нас Свій чесний омофор, щоб Її присутність у нашому повсякденному житті була непохитна. Для цього потрібно мати тверду віру і постійно просити допомоги у милостивого Бога. Тому нехай молитви, які сьогодні підносимо ми у цьому храмі, де особливо шанується Почаївська чудотворна ікона Божої Матері, будуть запорукою постійного Її перебування, піклування і заступництва над усіма нами», – відмітив архієрей.
На сам кінець урочистого богослужіння довкола собору віряни та духовенство разом зі своїм архієреєм звершили хресний хід з Почаївською іконою Божої Матері в кінці якого владика призвав на усіх Боже благословення.
Нагадаємо: В Мукачівському кафедральному соборі знаходиться точна копія чудотворного образу Божої Матері “Почаївська”. Копія ікони Богородиці розташована, як і в Свято-Успенському храмі Почаївської лаври, над Царськими воротами, в зіркоподібному, сяючому різнокольоровими каменями кіоті.
Фото: Віталій Муха
З історії чудотворного образу Божої Матері Почаївської:
Почаївська ікона Божої Матері – одна з найшанованіших у християнському світі православна святиня. Її історія, як і традиції вшанування, є одною з найяскравіших сторінок духовного буття українського народу. Давній невеликий образ написаний на липовій дошці згідно з візантійською іконографічною традицією. Крізь століття Богородиця з Христом у правій руці вислуховує молитви вірних. На клеймах ікони зображені пророк Ілля, мученик Мина, первомученик архідиякон Стефан, преподобний Авраамій, а в нижньому ряді – святі жінки – Параскева, Катерина та Ірина.
Історія образу сягає XVI ст., коли 1559 р. грецький митрополит Неофіт, зупинившись у маєтку шляхтянки Анни Гойської у Вірлі (Орлі), з благословенням залишив їй ікону, привезену з Константинополя. За припущенням деяких дослідників, зокрема й історика Почаївської Лаври ХІХ ст. священика Андрія Хойнацького, ієрарх міг бути південнослов’янського походження. На це може вказувати й присутність в іконографії образу св. Мини, донині особливо вшановуваного у Болгарській Православній Церкві. Саме з історією роду Гойських пов’язана й докладніше документована історія Свято-Успенської Почаївської обителі ранньомодерного періоду. Анна походила зі шляхетського роду Козинських – її дід Гринько 1494 р. займав посаду Луцького хорунжого, а батько – Тихон, згаданий у джерелах як Овруцький державець. Чоловік Анни – Василь Гойський, був луцьким земським суддею. 1527 р. польський король Сигізмунд І Старий видав крем’янецькому старості Якову Монтовтовичу грамоту із забороною збору податків та втручання до справ почаївських землевласників – Василя і Анни Гойських. Після смерті чоловіка 1557 р. Анна залишилася самотньою (дітей у них не було) заможною власницею Почаєва, Орлі, Козина, Савчиць. Маєток шляхтянки був у Вірлі – саме там вперше Пресвята Богородиця чудесно явилася у Своєму образі.
Образ, який подорожній ієрарх залишив з вдячністю за прихисток та пожертви, шляхтянка розмістила у замковій каплиці. Слуги, що працювали у маєтку, швидко звернули увагу на дивне світло, що виходило від образу. Навіть після того, як її про це повідомили, Гойська не звертала уваги, аж поки особисто не побачила дивовижне сяйво від ікони та не переконалася у благодатних зціленнях, що відбувалися за ревною молитвою до Богородиці. Особистим досвідом переживання великого чуда для Анни Гойської стало прозріння її рідного брата Филипа Козинського, що народився незрячим. Після такого чуда шляхтянка не відважилася надалі зберігати святиню приватно та 1597 р. ініціювала урочисте перенесення її на Почаївську гору під опіку ченцям. Урочистості очолив запрошений єпископ – за припущенням митрополита Іларіона (Огієнка), автора нарису історії Почаївської Лаври, це міг бути патріарший екзарх, львівський єпископ Гедеон (Балабан). У листопаді цього ж року Гойська здійснила фундацію монастиря, передавши йому у власність землі, кошти та прибутки. На місці будинку благочестивої Анни Гойської, де вперше було з’явлене чудо образу Пресвятої Богородиці, нині триває неперервна молитва.
Від того часу, за церковними переданнями, записаними у монастирських хроніках та авторських тлумаченнях, зокрема ігумена Іоаникія (Галятовського), чудеса та зцілення у монастирі за молитвою перед образом, стали відбуватися часто. Так, за свідченням Іоаникія, 1607 р. під час нападу татар загинув один чернець, що перебував на молитві – обезголовлений він взяв в руки голову та поклав перед іконою, після чого упокоївся (таке ж передання існує про загибель одного з ченців під час турецької облоги 1675 р.). Гучною була й справа белзького каштеляна Анджея Фірлея, який, успадкувавши майно Гойської після її смерті 1617 чи 1620 р., пограбував монастир і забрав ікону до свого маєтку. У 1641 р. під час гучних святкувань у маєтку Фірлеїв, протестантів за віровизнанням, дружина Анджея вчинила наругу над церковною утваррю та православними літургійними шатами, після чого несподівано жінкою опанував злий дух. За свідченням біографа св. Іова Почаївського монаха Досифея, зцілення Фірлеєвої стало можливим лише після повернення чудотворної ікони монастиреві. У 1661 р. зцілення від важкої хвороби за молитовною обітницею перед образом засвідчив шляхтич Іван Лобос. За молитвою ігумена монастиря перед образом 1664 р. від багаторічного сильного головного болю, “від якого очі вилазили наверх, що не міг нічого бачити”, був зцілений Давид Гайдук – слуга шляхтичів Хойнацьких. Цього ж року був зцілений син шляхтича Івана Жабокрицького Симеон. За сотні років чудесної молитовної опіки Пресвятої Богородиці у Почаєві були зафіксовані десятки й сотні зцілень.
У 1674 р., коли татари мали напасти на Почаївський монастир, чудотворна ікона “плакала” упродовж чотирьох тижнів, і упродовж цього часу багато людей приходили до неї поклонитися величі Божої сили. Оспівана у піснях та збережена у переказах і донині вражає історія чудесного заступництва Пресвятої Богородиці під час турецько-татарської облоги монастиря у 1675 р., коли за молитвою перед Її образом, стала захистом вірних від ворожої навали.
Щось чудесне було і в наверненні графа Миколая Потоцького, про жорстокість та неврівноваженість якого ходили легенди – на багато років саме він став патроном та фундатором святої обителі, свідченням чого є величний Свято-Успенський собор. У 1773 р. саме завдяки його зусиллям відбулася урочиста коронація Почаївської ікони Божої Матері. На той час монастир був унійним, і така традиція Католицької церкви відображала найвище вшанування святині. Згодом ікона була оздоблена новою ризою (1866 р.), прикрашеною дорогоцінним камінням.
Упродовж всієї багатостолітньої історії Почаївська ікона була особливо шанованою на галицьких землях. Упродовж ХІХ – першої третини ХХ ст. багато вірників здійснювали численні прощі до Почаївської гори, поклоняючись перед іконою. Молитва перед образом укріплювала віру багатьох подвижників новітнього часу, серед них і св. Амфілохія Почаївського.