Сьогодні довелося побачити до глибини душі і радісну та водночас скорботну картину.
Неподалік “Перечинського” автовокзалу в Ужгороді є заклад де безкоштовно надають їжу всім, дійсно цього потребуючим людям. Люди, яких мені довелося побачити, це були люди переважно безхатьки, хоча й були не всі старими за віком. Вони, вистроєні в ланцюг, їли на вулиці на підвісних столах.
В мить стало дуже шкода їх, але і було радісно за те, що є ще добрі люди, в яких є проста людяність. Які не словами чи ідеями та мріями, а реальними справами роблять Євангельські речі!
Черговий раз спіймав себе на думці, що в житті не потрібно людині відхилятися від того, що потребує твоєї уваги і тим більше допомоги.
Відхиляючись від когось чи чогось ми не просто нехтуємо кимось або ж чимось, а закриваємо в собі можливість бачити і відчувати присутність Неба в нашому житті.
Відхиляючи обличчя від того, хто просить, або від того, хто (і ти 100 процентів це знаєш) буде просити від тебе п’ять гривень, ми стаємо живими мертвецями.
І, ще. Мені здається, що наше відсторонення від чужого болю автоматично унеможливлює наше бачення Божого світу в людях. Своєрідного бачення в краплині роси − ромашки…